Шанс на інший Іран: які наслідки матимуть масштабні протести

У Ірані майже місяць тривають протести. Вони спровоковані перевищенням повноважень поліції моралі "Гашт-е Ершад", наслідком чого стала смерть 22-річної іранської дівчини курдського походження Масхи Аміні, яка була затримана за неправильне носіння хіджабу.

Багато іноземних оглядачів охрестили дані демонстрації наймасштабнішими з часів електорального протесту 2009 року. 

Внутрішньополітична ситуація в Ірані виглядає потенційно вибухонебезпечною, особливо, враховуючи, що протести виникли у 80 містах.

Проте, чи буде цього достатньо для зміни режиму? Чи навпаки, нинішні протести скоріш сприятимуть більшій консервації іранського режиму? І які наслідки події в Ірані матимуть на регіон і навіть на Україну? 

Тригер та причини протестів

Масха Аміні, яка разом зі своєю родиною їхала з Саккеза до Тегерана, була заарештована поліцією моралі, а через кілька годин її тіло було доставлено до лікарні. Через деякий час у лікарні повідомили, що вона померла внаслідок смерті мозку, за іншою версією – "внаслідок серцевого нападу".

Жорстоке побиття затриманої з боку офіцерів поліції мали наслідком сплеск насилля щодо офіцерів поліції моралі та навіть підрив її місцевого штабу.

Водночас, видається малоймовірним, що лише смерть Аміні спровокувала протести. Більшість закордонних експертів зазначають, що глибоке обурення з боку іранців накопичувалося протягом місяців, особливо серед молоді, як відповідь на репресії з боку політичного керівництва щодо жіночої половини іранського суспільства, а також економічних проблем, зокрема, підвищення цін на продовольство, економічної невизначеності. 

Це доповнює ланцюжок невдоволення корупцією та поганим управлінням протягом останніх років. Одночасно пересічний іранець не бачить будь-яких економічних перспектив для себе через низькі шанси скасування санкцій – переговорний процес із Заходом щодо ядерної угоди відверто гальмує.

Реакцією іранського уряду на протести поки що було застосування сили, насильство, відключення Інтернету, а також погрози та арешти протестувальників, у тому числі публічних осіб, артистів і спортсменів. 

Міністерство інформації Ісламської Республіки повідомило про арешт понад 250 осіб, враховуючи 9 іноземних громадян.

Цікаво, що акції непокори проходять під такими гаслами: "Ні хіджабам, немає гноблення, тільки рівні права!", "Не бійтеся, не бійтеся, ми всі разом", "Жінки, життя, свобода", "Смерть диктатору", "Ми вб'ємо, ми вб'ємо того, хто вбив мою сестру", "Від Захедана до Ірану, я жертвую своїм життям за Іран" тощо. 

Як форма протесту, молоді жінки, танцюючи з непокритою головою, публічно спалюють свої хустки і відрізають волосся. Варто уточнити – іранські жінки завжди відігравали важливу роль у суспільно-політичних процесах. З часів Ісламської Революції іранські жінки борються за свої права і досягли значних покращень. 

Хоча інституційні та правові обмеження щодо жінок є очевидним фактором у повсякденному житті, іранські жінки не стикаються з багатьма обмеженнями, які відчувають на собі жінки у деяких арабських країнах. 

Жінки роблять свій внесок у іранську політику, є частиною академічних кіл та різноманітних професійних сфер. Статус-кво жінок в Ірані далекий від картини тотального пригнічення. Хоча образ жінок в Ірані, що носять хіджаб, як і раніше, різко контрастує з життям до Революції, коли жінки носили сучасний одяг і відвідували школи зі спільним навчанням. Водночас можливості жінок у багатьох важливих відносинах покращилися з 1979 року в умовах слідування шаріату.

В той же час, деякі прояви дискримінації жінок є публічними у вигляді законів, таких як обов'язкове носіння хіджабу, заборона жінкам відвідувати спортивні стадіони та вимогу, щоб жінки отримували дозвіл від своїх чоловіків перед поїздкою за кордон. 

Інші форми правової дискримінації менш очевидні, але ще більш серйозні, включаючи тривалі терміни ув'язнення за феміністську активність і можливість жінок розлучитися зі своїми чоловіками, обмежену ситуаціями, коли чоловік перебуває в ув'язненні, психічно хворий чи наркозалежний.

Тож, протест жінок проти цих норм триває вже давно. Зокрема, іранські жінки періодично використовували соцмережі як майданчики, де вони у порушення норм шаріату записували відео без хіджабу, демонстрували свою красу, чи танцювали у "невідповідному вбранні" тощо, за що отримували тюремні терміни.

Курс на посилення санкцій

Схоже на те, що політичне керівництво Ірану не очікувало, що протести набудуть такого масштабу, тому реакція ключових осіб виглядала стриманою, з акцентом на необхідності проведення розслідування щодо обставин смерті Аміні. 

Великий рахбар – духовний лідер Алі Хаменеї порушив мовчанку вперше за майже три тижні протестів, висловивши цілковиту підтримку діям правоохоронних органів та сил забезпечення громадського порядку. 

Аятола Хаменеї заявив, що протести були сплановані, а не організовані "звичайними іранцями". Ця заява стала його першим коментарем з моменту початку протестів 17 вересня. 

Крім того, він поклав відповідальність за протести на зовнішні сили, зокрема, звинувативши США як "класичного ворога режиму", а також "сіоністський режим", маючи на увазі одвічного регіонального супротивника – Державу Ізраїль. 

Для розуміння сприйняття іранського режиму та його апологетів подій в країні, у твіттер-сегменті почали з'являтися повідомлення про те, що іранська армія має бути готова захистити "цінності Ісламської Революції", що може означати готовність режиму піти на крайні заходи. 

Одночасно, розвиток подій в Ірані не міг лишитися непоміченим з боку міжнародної спільноти, особливо враховуючи, що іранці проводять акції солідарності проти режиму аятолл у десятках міст по всьому світу. 

Світові лідери широко засудили придушення Іраном протестів. Свою позицію висловити лідери, міністри закордонних справ, політики США, Великої Британії, Канади, Франції, Німеччини, Італії, Іспанії, Австралії, Швеції, Фінляндії, Португалії, Греції тощо. 

У своїх зверненнях до ГА ООН у вересні 2022 року свою позицію також висловили Ізраїль, Чилі. 

Крім того, підтримка з боку США розповсюджується і на інформаційний простір, який урядові сили намагаються активно взяти під свій контроль. "Сьогодні ми вжили заходів для просування свободи Інтернету та вільного потоку інформації для іранського народу, видавши Загальну ліцензію, щоб надати їм більший доступ до цифрових комунікацій, і протистояти цензурі уряду Ірану", – заявив на своїй офіційній сторінці в Твіттер Держсекретар США Ентоні Блінкен. 

Відреагувала на протести і Канада, яка в свою чергу запровадила санкції проти 34 іранських офіційних осіб та організацій, зокрема Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) і поліції моралі, через придушення протестів. 

Про можливе посилення санкцій ЄС заявив і голова європейської дипломатії Жозеп Боррель. Як повідомляють опозиційні іранські ЗМІ з посиланням на свої джерела, окремі європейські країни вже подали 16 пропозицій щодо введення нових санкцій ЄС проти Ірану.  

Будь-як, перспектива накладання нових санкцій проти Тегерану додатково зменшує вірогідність вдалого завершення переговорів по ядерній угоді між Іраном та західними країнами.

Шанси на  перемоги

Протестний досвід Ірану говорить про те, що конфігурація сил, яка б створювала умови для зміни політичного режиму складалася вкрай рідко. 

Якщо брати до уваги попередні революційні події в країні, то можна зробити висновок, що кожна подія мала довгий підготовчий період, і головне, мала альтернативну політичну пропозицію, яка виглядала привабливо для іранців з точки зору справедливості, релігійних цінностей тощо. 

Ефективний протест базується на здатності мобілізувати та підтримати протестний дух у великої кількості людей, що може підірвати легітимність чинного уряду.

Як зазначає у своїй статті старший науковий співробітник Університету Ессекса та науковий співробітник Дослідницького центру аналізу конфліктів Університету Кента Люк Аббс, аналізуючи протести 2017 року: "насправді, жоден режим не встояв, коли рух зумів залучити до ненасильницького опору 3,5% населення. В Ірані цей поріг дорівнює 2,8 мільйона людей, а це кількість людей, яку надзвичайно важко мобілізувати".

За відсутністю повноцінного доступу до Інтернету, реальний стан протесного руху оцінити важко. 

Наразі доступ до Інтернету, особливо в додатках для мобільних телефонів, які широко використовуються для спілкування, продовжує залишатися обмеженим або повністю заблокованим, що впливає на здатність іранців комунікувати і узгоджувати дії, а також доносити інформацію у зовнішній світ. 

До того ж, Міністерство розвідки Ірану розіслало текстове повідомлення всім користувачам мобільних телефонів із попередженням, що кожен, хто бере участь у демонстраціях, які, за його словами, були організовані ворогами Ірану, буде покараний відповідно до законів шаріату. Копії повідомлень користувачі оприлюднили у соціальних мережах.

З іншого боку, на бік протестувальників пристали і низка представників окремих авторитетних установ.

У ЗМІ фігурує заява, що приписується "групі студентів і викладачів семінарій Кума, Мешхеда і Тегерана", підкреслюється "право на протест і законний захист іранського народу від гнобителів". Підписанти цієї заяви, імена яких не розголошуються, також заявили, що "Алі Хаменеї не є муджтахідом і авторитетом для наслідування".

Також понад 350 незалежних іранських письменників також підписали відповідну заяву на підтримку загальнонаціональних протестів в Ірані, визнаючи їх такими, що відповідають "невиконаним вимогам народу у сфері соціальної справедливості, прав людини, свободи думки та демократії". 

Також вплив на ситуацію може грати і етнічний фактор. Два регіони в Ірані, які можуть бути вибухонебезпечними – провінція Сістан та Белуджистан та прикордонні райони в Іранському Курдистані, можуть поповнитися іншими курдськими районами, у зоні ризику також Хузестан та Іранський Азербайджан.

Попри це, критичної загрози політичному режиму наразі немає. 

Хоча до протестів приєднується дедалі більше учасників, переважно молодь, яка не ототожнює себе з Ісламською Революцією, проте, повторити успіх революції 1979 року можливо лише за умови, що протестувальників підтримають більшість представників шиїтського духівництва і силовий корпус. Ознак їхньої підтримки наразі не має. 

Тож, і скоріш за все, якщо не станеться події, яка надасть протестам нового імпульсу, протестний рух може незабаром піти на спад.

Найнегативніший сценарій передбачає жорстоке придушення протестів з використанням армії та сил безпеки Ірану. Водночас, ця опція залишається "сценарієм останньої надії", адже, іранське керівництво спробує врегулювати ситуацію шляхом хоча б часткового послаблення чи розмивання вимог протестувальників. 

Найбільш вірогідним є сценарій, при якому буде запущено механізми так званих широких публічних обговорень на рівні духівництва чи політичних діячів, результатом яких може стати видання відповідних фетв про забезпечення "соціальної справедливості відповідно до норм шаріату" та ухвалення законодавства. 

****

Країни регіону Близького Сходу з цікавістю спостерігають за тим, як розгортаються події. 

Для них дуже важливим фактором є етнічна приналежність Масхи Аміні, через що дуже ймовірним є сценарій непокори регіонів Ірану, які мають значну частку курдського населення в Ірані. 

Для частини країн регіону це може означати появу схожих проблем у себе вдома, для інших – можливість скористатися такими проблемами. 

Крім того, протести в Ірані матимуть свій вплив і на Україну. 

Відносини Києва та Тегерану наразі важко назвати конструктивними. Особливо, враховуючи історію зі збитим літаком МАУ, а також із появою безпілотників іранського виробництва у російськіх окупаційних військ.

Важливим для України є те, що протести частково відволікатимуть іранський державний апарат на вирішення внутрішніх проблем, зменшуючи активність на міжнародній арені.

Проте, далеко не факт, що це призведе до кардинальної зміни у риториці іранського режиму стосовно війни Росії проти України. 

Іранські посадові особи неодноразово говорили про нейтральну позицію, навіть пропонували медіаційні послуги, але іранські БПЛА, передані РФ, красномовно свідчать про реальну, а не декларативну позицію Ісламської Республіки Іран. 

Для зміни цієї позиції потрібно щонайменше, щоб протести у Ірані призвели до зміни влади. 

Віра Константинова