Світ досі не готовий до Росії після Путіна: головні висновки Варшавського безпекового форуму
Перемога України у війні – це питання того, як завтра виглядатиме вся система світової безпеки. Це головна причина, чому сьогодні ми маємо безпрецедентну підтримку України та українців.
Минулого тижня цю підтримку ми, зокрема, відчули під час Варшавського безпекового форуму. Нагадаємо, це один із найбільших світових майданчиків, де щороку понад дві тисячі військових, можновладців, представників громадськості та бізнесу вирішують питання світової безпеки.
Експерти Центру протидії корупції вже декілька років поспіль є частиною цього форуму. Проте вперше ми були вимушені зосередитися зовсім не на корупції як загрозі світовій безпеці.
Разом із колегами з Міжнародного Центру Української Перемоги (ICUV) ми взялися співорганізовувати форум та доводити його учасникам, що мир можливий лише на умовах українців
Ключова нагорода Форуму – "Лицар свободи", яку щороку надають за визначні дії в галузі свободи й безпеки, цього року вручена народу України.
Ще влітку ми озвучили Фундації Казиміра Пуласького, засновникам та організаторам форуму, ідею про те, що отримати цю нагороду від імені народу має саме дружина президента України Олена Зеленська. І я вдячна, що команда першої леді прийняла запрошення.
Сьогодні в нас є чітке бачення того, що таке українська перемога. Це:
- повний контроль України над усіма її територіями станом на грудень 1991 року;
- забезпечення реальних гарантій безпеки, найголовніша з яких – зброя для України;
- членство України в ЄС та НАТО;
- забезпечення покарання агресора;
- "план Маршалла для України".
І хоч для українців це бачення є очевидним, форум показав, що світ до цього залишається неготовим.
Цю неготовність до рішучих дій показала й досить стримана реакція західних політиків на звірську атаку росіян на українські міста 10-го жовтня. А також намагання деяких закордонних медіа виправдати терористичні дії росії – мовляв, вони є відповіддю на вибух на Кримському мосту.
Нижче – загальний контекст щодо того, як розглядають війну в Україні наші закордонні партнери.
-
Зброя для України: чому досі немає ані лендлізу, ані німецьких "леопардів"
Питання озброєння України для перемоги звучало на найвищому рівні. Загалом головна цінність форуму – можливість публічно поставити західним політикам найнезручніші для них запитання. Серед таких: "Коли ми побачимо сучасну НАТІвську зброю, зокрема літаки та танки для України?".
Першого дня заходу міністерка закордонних справ Німеччини Анналена Бербок не змогла чітко відповісти, чому Німеччина не надає Україні танки Leopard II. Такі питання нарешті можуть протверезити німецьких політиків, які роками загравали з кремлівськими елітами.
Проте зброя зі складів наших західних партнерів – це лише тимчасове рішення, яке має допомогти пережити цю зиму на тлі погроз росіян зруйнувати нашу критичну інфраструктуру.
Попри заяви деяких політиків, лендлізу для України сьогодні немає.
Попит на зброю через розпочату росією повномасштабну війну в Україні збільшився в рази. Світова індустрія з виробництва озброєння за стандартами НАТО не встигає опрацьовувати всі замовлення.
Ані США, ані інші країни Заходу не запустили процес виготовлення зброї для України, які би дати не стояли у відповідному законі зі словом "лендліз" у назві. Одна з головних причин: Україна досі не виконала своє "домашнє завдання".
Українська влада не веде системні переговори з найбільшими виробниками зброї на стратегічному рівні. Досі не шукає разом із безпосередніми виробниками креативні рішення для того, щоби не тільки отримувати поставки НАТівської зброї з-за кордону, але й налагодити цей процес в Україні. А це можливо лише за умови повної довіри від виробників та інших партнерів. Її ж, довіри, на сьогодні досі немає, зокрема через корупційні дії української влади в минулому.
Щоби змінити це, нам необхідно змінити системи оборонних закупівель та прийняття рішень щодо закупівель зброї. Необхідно побудувати систему співпраці між військовими, владою та виробниками, засновану на професіоналізмі, довірі та повному розумінні.
А ще вивчити, як запускав маховики збройної індустрії прем'єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчилль під час Другої світової, й запровадити частину цих рішень сьогодні.
На тлі світової кризи матеріалів для виготовлення зброї ми, як і Черчилль, маємо чітко усвідомлювати, якої і скільки зброї нам потрібно для незворотної перемоги, хто її може виробити, які матеріали для цього необхідні – до останнього гвинтика – та де ці матеріали можна отримати.
Черчилль розбудував довірливі стосунки з президентом США Рузвельтом, постійно радився з ним, давав доступ американським високопосадовцям до планів перемоги, до інформації про стан оборонної індустрії у Великій Британії.
І поки міжнародне право не здатне гарантувати безпеку, цей процес залежатиме виключно від виробництва зброї та доступу України до сучасних оборонних технологій, попит на які у світі зростає в геометричній прогресії.
З часом уся економіка нашої держави має також перелаштуватися на підтримку обороноздатності України та виробництво технологій, необхідних для захисту від агресора.
Як зауважив на форумі ексміністр оборони Андрій Загороднюк: "Найкраща гарантія безпеки – створити сильну армію, яка буде здатна завдати такої шкоди агресору, щоби він більше ніколи не намагався повторити свої атаки".
-
Трибунал для воєнних злочинців: хто є лідером у цьому процесі
"Коли я розплющила очі після чергових катувань, знаєте, яке було моє перше відчуття? Не злоба. Не лють. Мені було шкода моїх катів. Тому що те, що вони наробили – пхає їх у прірву. Закатовані діти, жінки, старі. Усе, що вони наробили, вимагає справедливості. Не помсти. Ми просто просимо справедливості. Бо якщо ми почнемо мститися, ми скотимося до їхнього рівня", – зазначила під час форуму Тайра (військова парамедикиня Юлія Паєвська, яка пережила російський полон).
Голос таких людей, як Тайра – найкраще свідчення тому, чому трибунал для російських воєнних злочинців має бути створений якнайшвидше. Поруч із Яною Березіною, сестрою "азовця", котрий досі перебуває в полоні, у наших міжнародних партнерів і справді не лишалося аргументів.
На жаль, існуючі сьогодні інструменти не можуть гарантувати притягнення винних до відповідальності. Сформована для таких цілей ООН лишається під значним впливом росії. Хоча й має у своїй системі таких друзів України, як Майкл Карпентер, посол США при ОБСЄ, який також став учасником нашої дискусії.
Як зазначила голова правління "Громадянської мережі "ОПОРА" і співзасновниця ICUV Ольга Айвазовська, можливим варіантом виходу з цієї ситуації могло би стати створення спеціального трибуналу, заснованого на основі ЄС через двосторонній договір.
"Двостороння угода (про створення спеціального трибуналу) між Україною як державою та ЄС як міжнародною організацією могла б стати швидким рішенням, яке б водночас допомогло б легше залучити до цього процесу інші країни, такі як Канада, Японія та США", – пояснювала Айвазовська.
Генеральний прокурор Андрій Костін наголосив, що іншим питанням залишається виплата росією компенсацій постраждалим від воєнних злочинів. Разом із виплатою репарацій, які мають стати головним джерелом коштів для відбудови України після війни.
-
Визнання росії державою-спонсором тероризму та стратегія щодо росії після путіна: світ не полишає намагання примусити Україну до переговорів
Окрема тема в межах форуму – визнання росії державою-спонсором тероризму. Адже на створення трибуналу та розгляд кримінальних справ підуть роки. А статус держави-спонсора тероризму – це зрозумілий людям механізм швидкого покарання росії, яка опиниться в повній економічній ізоляції від світу.
З початку війни ми говоримо про це з американськими посадовцями та парламентарями. Пояснюємо, що статус держави-спонсора тероризму дозволить прискорити конфіскацію та повернення сотень мільярдів доларів, які належать рф і які заарештовані на Заході.
І якщо в березні в США не бачили для цього юридичних підстав, то сьогодні офіційним аргументом вважається начебто неможливість досягти в такому разі згоди рф на постачання українського зерна та в інших питаннях, що вже сьогодні загрожують світу.
Проте коли Олександра Матвійчук, голова нагородженого "нобелем" Центру громадянських свобод, розповідає, як росіяни на окупованих територіях виймають людям очі ложкою – аргументи американців розбиваються в друзки.
Бо основною, не озвученою прямо, причиною, чому росія досі юридично не опинилася в переліку поруч із Сирією та Іраном – це очікування США, що Україна рано чи пізно має сісти за стіл переговорів. А також страх спровокувати Росію до застосування ядерної зброї.
Нам доводилося не раз пояснювати на форумі, що цей страх Заходу лише збільшує вірогідність російського ядерного удару.
Адже Захід досі хибно вірить, що цю війну можливо заморозити до стану тяглого довготривалого конфлікту в Україні, аби лишень не було ескалації до рівня Третьої світової війни.
Захід досі не розуміє, що сьогодні війною росія вбиває не тільки український народ. Десятки народів, що вимушені жити в складі рф, стають гарматним м'ясом у цій війні.
У світу немає стратегії того, як взаємодіяти з росією після її поразки. На відміну від нашої держави, яка вже сформулювала чіткі підходи. Усі вони комунікувалися Україною публічно, зокрема в нещодавньому зверненні президента Володимира Зеленського щодо деімперіалізації рф і деколонізації поневолених народів та в парламентській постанові 2019-го року, яку ініціювала Ганна Гопко, тодішня голова Комітету в закордонних справах.
Попри це Захід переймається насамперед тим, хто отримає доступ до ядерної зброї в разі поразки путіна й росії у війні з Україною.
"Деякі із західних партнерів затягують поставки зброї, зокрема, через страх невизначеності після поразки рф, думаючи, що зможуть посадити Україну за стіл перемовин, то час бути готовим до процесів, які сталися у 1991 році. Ми маємо підготувати стратегію з чітким розумінням переваг від деімперіалізації на противагу збереженню рф.
І я дякую таким сміливим людям, як генерал Ходжес, який каже: "Ми повинні готуватися до розпаду росії через низку причин і зменшувати геополітичні наслідки цих процесів, – згадала Ганна Гопко на форумі. – Деімперіалізація рф – це справжні безпекові гарантії для України із членством в НАТО".
Не готові до колапсу рф і представники так званої російської ліберальної опозиції, такі як Владімір Мілов, який під час форуму вказав, що, згадане звернення Зеленського та його розуміння росії "не є достатньо повним".
Отже, безпека світу сьогодні – це питання перемоги України. Світ потроху прокидається й починає це розуміти. Розуміти, що Україна не може вести переговори з тими, хто вбиває та катує наших дітей та полонених. Що до звільнення всіх українських територій та людей з окупації нам просто немає про що говорити з нашими катами.
За сім місяців війни ми зрозуміли, що Захід готовий нам допомагати. Але жоден по-справжньому рішучий крок не відбудеться без максимальної гучності голосу українців.
Попереду перемога. Але ані в Брюсселі, ані у Вашингтоні, ані в Берліні не увірують у цю перемогу без об'єднаних системних зусиль держави, армії та громадянського суспільства.
Дар'я Каленюк
