Корупцію треба припиняти, щоб держава не втрачала репутацію, а люди – мотивацію
Спецпроєкт НАЗК "UKRAINE NOW. Візія майбутнього"
Український бізнес зустрів повномасштабне вторгнення в "рожевих окулярах", не підготувавши належним чином "тривожну валізу".
Про те, чому нам потрібно вилікуватися від популізму та сприймати роботу як процес створення цінностей, що корупція коїть із репутацією держави й мотивацією людей, коли владі вигідно приймати непопулярні рішення – про це ми говорили під час інтерв’ю для спецпроекту НАЗК.
Більшість громадян України помилялася щодо оцінки ризиків повномасштабного вторгнення, нівелюючи їх. Але після пережитого… Як ми могли бути такими сліпими, щоб не оцінити всіх ризиків? Це жах.
Я вважаю, що кожен бізнес повинен мати свою "тривожну валізу" – бекап-план на випадок воєнних дій щодо релокації співробітників та їхніх сімей.
Усе має бути продумано наперед, процеси повинні бути відпрацьовані. Для бізнесу важливо оцінити всі ризики.
Як у людини бізнес-орієнтованої, в мене є внутрішнє бажання, аби наше суспільство вилікувались від популізму. Це така пострадянська філософія, за якою хтось завжди має тобі щось давати.
Держава має щось дати, якийсь дядько має щось дати, я обрав Президента – Президент має щось зробити. Дуже хочеться, аби люди переорієнтували свою свідомість і говорили про те, що вони самі можуть зробити та які мають можливості.
Економіка є головним чинником для розвитку країни. Економіка – це зароблені гроші. А зароблені гроші – це забезпечена армія, освіта, охорона здоров'я.
Ми маємо зрозуміти: не важливо, який буде політик – якщо всі сидітимуть на дивані, слухатимуть телевізор і вимагатимуть щось від когось, то нічого не зміниться. Кожен із нас повинен піднятися й почати працювати, працювати, працювати.
Працювати треба не у форматі "де б мені хапнути трошки грошей, якийсь капітал заробити", а саме думати про роботу як про процес створення цінностей.
Саме сукупна цінність роботи, яку ми створюватимемо як суспільство, і буде нашою економікою, нашими доходами, сервісами, продуктами для експорту та вжитку всередині країни. Це будуть доходи нашої країни, які потім розподілятимуться на пенсії, оборону та інші соціальні сфери.
Очевидно, що швидко нівелювати популізм не вдасться. Я в перший клас пішов уже в незалежній Україні – у 1991-му році, тому в принципі не знаю, що таке радянський союз і як там було. Але розумію, що багато людей народилося та ходило в університети саме за радянських часів, тому швидких змін годі чекати – треба працювати.
В нашому суспільстві зараз є дуже низький рівень розуміння того, як працює держава. Умовно кажучи, 99% людей не розуміють узагалі процесів її функціонування. Вони не розуміють, що таке податки, як їх збирають, як взагалі працює фінансова система, як ВРУ приймає бюджет, як його потім виконують.
Якби людина усвідомлювала, що розмір податку не податкова встановлює, а 450 депутатів, які голосують за зміни до Податкового кодексу, то, можливо, вона по-іншому сприймала б ситуацію в країні. Було би більше розуміння, що треба не хайпувати, хто добрий чи поганий керівник, а просто йти працювати, платити податки обов’язково, щоб медицина та освіта були якісними.
Популізм не давав нам правильно й динамічно розвиватися. Були політичні партії, які виходили, промовляли якісь гасла на кшталт "голосуй за мене – я тобі гроші даватиму, а комуналка буде маленька!". Люди, не розуміючи, що це необґрунтовані анонси, симпатизували картинці й голосували за неї. У результаті ми утримували менеджмент країни, який займався не розвитком, а трохи іншим.
Читайте також: Фізична війна перейде у війну економічну. Її теж треба буде вигравати
Держава має бути суперефективною організацією. До прикладу, приходиш в одну компанію – там процеси побудовані дуже high tech, усі спілкуються через якісь електронні засоби, є електронний документообіг, рішення приймають якісно, їх швидко імплементують. Ти розумієш, що це сучасна, класно побудована компанія з великими перспективами. А іноді приходиш в компанію, де є купа рівнів прийняття рішень, паперовий документообіг, не дуже компетентні кадри, які просто тримаються за своє крісло, сповільнюючи впровадження нових, сучасних підходів. Порівнюючи обидві, ти розумієш, що перша – це майбутнє, яке розвиває себе й водночас країну, а друга – це тягар, доходяга, що рано чи пізно помре.
Нам треба схаменутися й перестати сприймати неефективне функціонування держави як щось нормальне. Потрібно кричати на все горло та робити процеси більш ефективними.
Треба чітко розуміти, хто твій клієнт, яку цінність ти для нього створюєш і чи створюєш взагалі.
Я вважаю, що клієнтом держави є громадянин. Кожен державний службовець – це менеджер або спеціаліст, найнятий громадянським суспільством для організації роботи нашої держави, для функціонування процесів всередині. Тому всі процеси, що відбуваються в держорганах, завжди мають орієнтуватися на те, яку цінність цей процес, підрозділ або конкретний держслужбовець несе для громадянина.
Другий аспект, який дуже актуальний в ІТ-сфері, – постійне самовдосконалення. Кожен айтішник, який не розвивається щодня, деградує. Сфера ІТ біжить таким темпом, що без постійного самовдосконалення ти по суті йдеш назад. Це можна сказати про будь-яку сферу життєдіяльності.
За останні 5-10-20 років темпи всього, що маємо навколо нас, суттєво змінились, а це означає, що кожна інституція має постійно вдосконалюватися й оновлюватися.
В кожній інституції має бути регулярний перегляд бізнес-процесів, їхній аналіз на предмет цінності для громадян, рівня ефективності.
Раз на пів року менеджмент інституцій повинен сідати, брати картку бізнес-процесів і переглядати, чи вони комусь зараз потрібні. Ні – треба скорочувати, не жаліючи при цьому ані людей, ані ресурсів. Бо якщо людина робить нікому не потрібну річ, то, можливо, варто прийняти важке рішення та припинити співпрацю з нею. Це буде краще як для інституції, так і для людини, бо вона знайде місце, де буде потрібна.
Читайте також: Українці не святі, але ця війна – чистилище, в якому кожен має шанс стати чеснішим
З 2014-го року я перестав зіштовхуватися з корупцією. Маю на увазі дрібну, побутову та на рівні невеликих бізнесів. Раніше, пам’ятаю, даїшники могли вимагати щось, були паперові документи, які потребували оформлення, цукерки заносили… Були тендери, де прямо натякали, що без "допомоги" нічого не вийде.
Після 2014-го я особисто з цим не зіштовхуюся. Маю підсвідоме відчуття, що рівень корупції з тих часів значно змінився. Звісно, я не можу говорити загалом, бо не дотичний до сфер із великими державними програмами та закупівлями. Може, якісь із них, наприклад, медицина чи постачання зброї, як кажуть, більш корумповані, ніж наша.
Звісно, ми чуємо від знайомих і знайомих знайомих про корупційні випадки. Особливо прикро дізнаватися останні новини, як у поранених бійців, що повинні виїхати за кордон на лікування, просять хабар. Може, це чутки, проте диму без вогню не буває. Тож, напевно, корупція в якихось великих держзакупівлях є.
Читайте також: Ми вийдемо з цієї війни абсолютно іншим суспільством
Боротися з корупційними проявами потрібно не лише задля покарання конкретного винного – це дуже важливо, щоб підтримувати репутацію держави.
Зараз Україна почне стрімко розвиватися, а кожен корупційний інцидент або прецедент буде репутацію повертати до нуля. Тому дуже важливо кожен такий сигнал швидко, ефективно й достатньо жорстко кованим залізом випалювати. Інакше ми не побудуємо держави, до якої буде довіра.
Крім того, корупція демотивує людей. Якщо ми зараз будемо всім розказувати, що кожен має працювати, сплачувати податки, бути суперефективним, у людей підніметься патріотичний настрій, усі впряжуться, почнуть працювати. Але якщо завтра хтось побачить, що якийсь негідник вимагає хабарі, то це просто може демотивувати. Людина знову скаже: "Нафіга мені старатися, якщо можна це значно простіше порішать?".
Держава має стати "бекендом", який задає правила політики, переглядає загальнодержавні процеси, володіє повноваженнями пов’язувати між собою різні сфери. А те, що має розвиватися на засадах ринку та конкуренції, треба передати бізнес-прошарку.
Держава повинна координувати процес відбудови, створювати нормативні документи, приймати закони, які будуть його спрощувати та пришвидшувати.
Держава має бути фасилітатором, який дивиться на загальні процеси, якось їх полегшує та пришвидшує.
Проходження митниці, фінконтроль, фінмоніторинг, фінансування відбудови, робота іноземних підрядників із будівництва в Україні – ці процеси так само мають бути документально спрощені. Але безпосередньо на рівні будівництва, на рівні фронт-офісу, де якась компанія будує міст або відновлює дім чи селище, усе має бути максимально на ринкових відносинах.
Зараз в Україні є широко відкрите вікно можливостей, проте ми всі, а особливо бізнес-середовище, знаємо, як швидко такі вікна закриваються.
Якщо ми очікуємо якихось несподіваних, нестандартних результатів, то скоріше за все для цього мають бути застосовані нестандартні інструменти.
Коли ми прагнемо різкого ривка економіки, обороноздатності абощо, то маємо приймати непопулярні рішення. Звісно, це несе за собою ризик помилок. Але не варто їх боятися.
Андрій Сухов, співзасновник ІТ-проектів "Checkbox" та "Navkolo", розробник ІТ-систем для державної служби
Проект "UKRAINE NOW. Візія майбутнього" реалізується НАЗК за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) – провідна антикорупційна програма в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії. Мета проєкту – окреслити бачення розвитку України після перемоги у війні з росією. В інтерв'ю з відомими українськими діячами, мислителями та лідерами думок ми шукаємо відповіді на питання про те, як змінюється держава сьогодні та якою вона має стати завтра.
УП 100. Поза межами можливого
"Українська правда" представить свій другий в історії рейтинг лідерів — сотню українців, які роблять найбільший внесок в незалежність та майбутнє України.
