Росія – це пустка та фейк

У Конституцію України батьки-засновники урочисто записали, що єдиним джерелом влади в державі є народ. Але і в основному законі РФ формально вказано ідентичні норми. Втім, вони не наповнені жодними символами чи змістом, тому як порожні слова не вартують нічого. 

Цінності – те, за що ви готові багато віддати, а не продати за умовні домовленості з владою про забезпечення базових потреб, з ідеологією щодо компромісів з нав'язаною системою координат чи затлумити власну волю, зрівнявши її в асфальт колективної покори. 

Для багатьох поколінь українців право народу на самовизначення та управління своєю державою було раціональним засобом виживання і збереження власної ідентичності.

Ще до прийняття Загальної декларації прав людини ООН українці інтуїтивно відчували, що лише власна державність може попередити нові голодомори, знищення інтелектуальної еліти, асиміляцію з близькими за расою. Це був крик: "Ми є!" 

Формальна і загальна норма Конституції не є пустопорожньою за своєю суттю. Більше того, заради заснування її реального змісту український народ виходив щоразу на Майдани. 

У 1990 році – Революція на граніті за Незалежність; у 2004 році – Помаранчева революція за чесні, вільні вибори та право обирати; у 2013-2014 році Революція гідності – за західний цивілізаційний вектор розвитку та проти порушення прав людини з масовим побиттям студентів у центрі Києва. 

У мене є дуже стійке переконання, яке підтверджується кожним символом, що 24 лютого 2022 року розпочалася вирішальна фаза Великої Війни за Незалежність. Така війна повинна завершитися поразкою Російської Федерації або нас не стане як таких. 

Не факт, що навіть перемога призведе до зміцнення демократії у світі, але це точно одна з вирішальних битв за демократичний устрій в центрі Європи. 

Як відомо з історії та практики, демократичні системи не воюють між собою, але вони мають обов'язок захищати себе та свій народ від авторитарних і тоталітарних систем.

Тому це і найбільш чесний етап протистояння, коли навіть Європарламент засудив "навмисні та систематичні зусилля уряду Угорщини" з підриву європейських цінностей. Все приховане стало більш очевидним та однозначним.

Для того, щоб демократія була сталою формою управління, громадяни повинні мати політичну волю до участі у державотворчих або управлінських процесах. 

Якби не було Революції гідності 2013-2014 років, ми б давно стали сателітом Росії, як Білорусь, і були б "по-тихому" окупованими та за пару років пройшли шлях поглинання і знищення конкурентного політичного середовища, як це сталось за десятиліття у вищезгаданих країнах-сусідах.

Україна ще у 2004 році могла стати цілком авторитарною державою. Тріумвірат слов'янських авторитарних режимів породив би новий союз та "руський мір", який би ще більш агресивно міг боротись проти "колективного Заходу". 

Саме участь активного відсотку українського народу в державотворенні через мирні протести та здатність опиратись залаштунковим домовленостям породив нову неочікувану для багатьох реальність. 

Російське ж суспільство – суспільство виключення, ігнорування, неучасті. Легше пересидіти і зачекати, постояти поруч, коли поліція скручує дівчину на протесті, пострімити з виру подій, але не брати у цьому участь. 

Інша ж частина російського суспільства – суспільство співучасників злочину. Воєнні злочини, акт геноциду чи злочини проти людяності вчиняють рядові росіяни. 

Вимащування кров'ю населення є елементом боротьби за історичну позицію в межах міждержавного злочину. Всі співучасники не засуджуватимуть політичну верхівку за початок збройної агресії.   

На відміну від авторитарного лідера, який формує через силу, погрози, залякування, терор та знищення будь-якої відмінної від "генеральної лінії партії" позиції, популіст слабкий під час гри в довгу, але його певний час люблять та за ним стежать громадяни. Тому законно обраний популіст на вільних та чесних виборах Володимир Зеленський навряд в цей час міг діяти по-іншому. 

Нові треки з "мирними угодами" не в інтересах українського суспільства були малоймовірними з двох причин: 

• авторитарний режим в Кремлі не міг собі дозволити програти спецоперацію та дати слабинку, адже його більше не буде боятись навіть власний заляканий та розчавлений катком народ; 
• президент Володимир Зеленський не міг не зважати на думку громадян, яка була однозначно проти будь-яких компромісів з агресором, який залив кров'ю третину території України. Пробачити не за уявних "розп'ятих хлопчиків", а реальних діток, які втратили кінцівки, батьків, теплі домівки та спокій, просто не можна. І це не про помсту, а жагу вижити. Ті, хто вбивав тисячами, не зможе цивілізовано керувати мільйонами. 

На цьому тижні росія планує анексувати 4 області України, незалежно від того, чи має вона владу над цими територіями в полі. Вона збирається включити їх до своєї конституції та буде заявляти, що наступ ЗСУ буде розцінюватись як оголошення війни російській федерації. 

Висновок дуже простий. Як не мають значення слова в їхньому основному законі про владу народу та демократію, так і порожніми є норми про утворення нового федерального округу. 

Росія – пуста, як і її норми законів.

Все, що повинна робити Україна та її суспільство – створювати реальність, а не приймати запропонований нам сценарій.

Ну, і про права та свободи наших громадян навіть під час війни варто не забувати. Ми ж – не вони. Ми є.

Ольга Айвазовська