Компроміс із путінською Росією – це поразка
Якщо світ не зупинить Путіна, на світ чекає катастрофа.
Друга світова війна насправді почалася не з нападу Німеччини на Польщу, а щонайменше на два роки раніше – з анексії Судет та розчленування Чехословаччини.
Це був далеко не перший акт віроломства Гітлера. До цього він вже порушив умови Версальського договору, мілітаризувавши Рейнську область та захопивши Австрійську республіку.
Три попередні роки ніби мали б переконати лідерів демократичного світу в тому, що Гітлер не має наміру дотримуватися обіцянок, які він щедро роздавав для того, щоб "заспокоїти тих, хто хотів бути обдуреним по обидва боки Атлантики". Але їхній страх перед новою світовою війною штовхав їх на підписання нових угод із агресором, які той, вочевидь, не збирався виконувати.
Агресивно заявляючи про своє право на Судети, Гітлер запевняв, що це його остання територіальна претензія у Європі.
І Франція та Англія, які за Локарнським договором мали зобов'язання надати Чехословаччині військову допомогу в разі вторгнення, вирішили обміняти чеський суверенітет на мир, обіцяний Гітлером і підписали ганебний Мюнхенський пакт, до обговорення умов якого чехословацький уряд навіть не запросили.
Чехів, які були готові навіть без підтримки союзників битися за незалежність, переконали "бути розсудливими для збереження миру в Європі". У результаті спочатку чехословацькі Судети, а потім і вся Чехословаччина були окуповані.
Проте гітлерівський "мир" тривав недовго – наступні два роки Німеччина активно нарощувала свій військовий потенціал і укладала військові союзи. І розв'язала глобальну війну одразу, щойно стала сильнішою за своїх основних противників.
Очільник німецького генштабу, фельдмаршал Кейтель під час трибуналу у Нюрнберзі зізнався, що в разі, якщо б Франція та Британія ввели б війська у Чехословаччину в 1938 році, як того вимагав від них Локарнський договір, німці не наважилися б на вторгнення. Оскільки тоді їхня армія ще не була готова протистояти союзникам.
Отже, союзники віддали німцям Чехословаччину в обмін на мир.
Але Гітлера не цікавив мир, він прагнув панування.
Як людина з потужним інстинктом диктатора, він чудово розумів слабкості противників і користувався ними: щедро роздавав заспокійливі обіцянки, які невдовзі порушував і у відповідь на обурення озвучував нові. Це давало йому час, необхідний для посилення армії. І він ефективно витрачав цей ресурс, який дарував йому обдурений демократичний світ.
Слабкість та нерішучість тодішніх лідерів демократичного світу не запобігли розв'язанню глобальної війни, а навпаки – зробили її невідворотною. Тоді як тверезий погляд на амбіції Гітлера та рішучі дії у відповідь ще на початкових стадіях цієї "хвороби" дозволили б людству зберегти 40 мільйонів життів, спалених пізніше у вогні світової війни.
Сучасним світовим лідерам також годі сподіватися на мир із Путіним. Бо йому не потрібен мир.
Путін теж потребує лише часу та ресурсів, щоб втілити свій божевільний план – Росія, за його задумом, має піднестися на руїнах демократичного світу.
І Путін, поки Росія ще недостатньо сильна, щоб розв'язати глобальну війну, так само використовує слабкості демократичного світу й обіцяє противникам все, що може їх заспокоїти. І так само не має наміру виконувати обіцяне.
Не обманюйтеся: коли ви маєте справу з маніяком, win-win неможливий. Те, що ви вважатимете прийнятним компромісом, для нього – лише перепочинок перед наступною атакою.
Імперські амбіції путінської Росії стрімко зростають. Процес вже набрав такої інерції, яку не зупинити дипломатією. Потрібні набагато жорсткіші відповіді – економічні та військові.
Годі намагатися уникнути нової світової війни – вона почалася 14 років тому з інтервенції Росії в Грузію, яку демократичний світ засудив, але "зрозумів".
Вона продовжилася 8 років тому "напівприхованим" вторгненням Росії в Україну і зайшла на новий рівень із початком відкритого повномасштабного вторгнення у 2022-му.
І намагання миролюбних лідерів світу умиротворити Путіна теж не допомагають уникнути глобальної війни, а роблять її невідворотною, переконуючи Путіна та його поплічників у нікчемності їхніх противників.
Мляву реакцію демократичного світу на порушення Росією спочатку Будапештського меморандуму, а потім і Мінських угод Путін сприйняв як дозвіл на розв'язування повномасштабної агресії проти України. Млява реакція світу на нинішнє вторгнення в Україну може стати для нього "дозволом" на розв'язування світової війни.
Путінська Росія чи не кожного дня перевіряє, де пролягають межі дозволеного, порушуючи норми міжнародного гуманітарного права, вчиняючи звірства щодо мирного населення, катуючи та страчуючи військовополонених, знищуючи вщент цілі міста, шантажуючи світ штучними енергетичною та продовольчою кризами. І реакція світового співтовариства переконує його, що можна йти далі.
Ситуація в світі зараз нагадує ситуацію 1938 року. Росія вже вступила у війну за глобальне домінування. Але в неї ще немає ані достатньо сил, ані надійних союзників, щоб у ній перемогти. І яких масштабів набере нова світова війна, залежить від рішучості демократичного світу.
Ще є можливість не дати їй розповстися планетою і забрати життя сотень мільйонів людей. Але цього точно не досягти намаганням "зберегти обличчя" сучасному Гітлерові.
Серійного вбивцю не зупинити благаннями. Тільки кулею або довічним ув'язненням.
Спроби умиротворити Путіна – це зволікання. А зволікання – це втрачання переваг.
Якщо демократичний світ зараз не зможе об'єднатися, стати сильним та діяти рішуче, нас всіх чекатиме, можливо, найстрашніша війна в історії людства.
Час уже між ганьбою та війною обрати війну. Війну заради захисту фундаментальних цінностей, які лежать в основі євроатлантичної цивілізації. Бо саме їх заперечує путінська Росія та її потенційні союзники – диктаторський інтернаціонал.
Бо мир у світі без справедливості, свободи, рівності та поваги до гідності кожної людини – нічого не вартий.
Костянтин Рєуцький
