Дайджест пропаганди: "зеки"-герої несуть російський паспорт в Україну
Чому Кремль заявив про свою спробу анексії Мелітополя, а не Херсону.
Для чого в Росії нарешті почали показувати на телебаченні історії про "зеків", яких спрямовують "спокутували вину кров’ю" в Україну.
А також про те, як депутат Держдуми погрожував вбивством німецькому журналісту.
Про що каже примусова "паспортизація"
Не збавляє обертів кампанія Кремля з примусової паспортизації окупованого населення. Так звана "заступниця голови тимчасової адміністрації" Губарєва заявила, що на Херсонщині почали приймати заяви українців на отримання громадянства РФ без місцевої прописки.
Документи приймають від мешканців усіх регіонів України на підставі указу Путіна про спрощення набуття громадянства РФ для українців.
Як узгоджується ініціатива щодо "з’ясування думки" населення про входження в РФ з попередньою тотальною примусовою паспортизацією цього населення, кремлівські політтехнологи поки не пояснюють.
Насправді, виходячи з даних, які просочуються з окупованих територій, механізм "росіянізації" українців виглядає наступним чином. Якщо не візьмеш російський паспорт, то:
- не влаштуєшся на роботу;
- не отримаєш зарплату і пенсію;
- не збережеш бізнес;
- не захистиш майнові права;
- не отримаєш права водія;
- не потрапиш до лікарні;
- не купиш ліки чи сімкарту.
Всі ці "не", а також багато інших, засвідчують лише одне "не": підтримки ідеї переходу у російське підданство серед українців окупованих територій немає.
Москва "дісталася" до Мелітополя
Російська референдумна гарячка на окупованих територіях набуває все більших обертів. Цього разу до неї долучили колишнього капітана ЗСУ, а згодом "пивного короля Мелітополя" Балицького, якого Москва призначила тимчасово виконувачем обов’язків керівника своїх окупованих територій у Запорізький області.
Тимчасово – тому що рівень смертності серед колаборантів явно вказує, що ніщо російське тут не вічне.
8 серпня Балицький заявив, що підписав розпорядження щодо проведення референдуму "про возз’єднання регіону з Росією".
Це перше офіційно узгоджене у Москві і проголошене у Мелітополі рішення про підготовку незаконної анексії української території. До цього "форвардом референдумного руху" вважалась окупована Херсонщина.
30 липня сепаратистський форум пройшов і в Херсоні. Але на ньому не було ухвалено рішення про "референдум", лише проголошена декларація про спільний розвиток регіону з РФ.
Чому? Відповідь очевидна: нестача підтримки і небезпека. Бо Мелітополь – це поки ще тил окупаційних військ. Херсон – вже їхній передок.
Як же будуть влаштовувати це "волевиявлення"? За інформацією законного мера Мелітополя Івана Федорова, російські військові буквально проведуть обхід по квартирах.
Також активно просувається тема з дистанційним електронним голосуванням.
І, звичайно, пояснити це "турботою Росії про мешканців прифронтових територій, яким дозволено проголосувати онлайн через небажання наражати себе на небезпеку".
З тих же міркувань "безпеки" ходитимуть зі "скринькою для голосувань" по квартирах і приватних будинках. Для телекартинки створять пару-трійку "дільниць" (наприклад, у студії "Мосфільму").
Звичайно, Кремлю не потрібні навіть ці фальшиві ознаки легітимності, яких він хоча б так-сяк намагався надати "кримському референдуму". Їх об’єктивно і не буде. І в Кремлі це розуміють.
Путін змирився з тим, що ніхто у світі не визнає захоплені території частиною Росії. Йому потрібно лише зафіксувати існуючий стан речей. Перевести подих і почати чергову "спецоперацію з відновлення територіальної цілісності", тобто виходу на адміністративні кордони анексованих областей.
А поки фіксуємо для історії: на 166-й день війни Москва наважилася призначити Мелітополь – "столицею" "своєї" Запорізької області. А ввечері того ж "історичного дня" 8 серпня пролунало декілька потужних вибухів.
Антонівський міст проти "другої армії світу"
Чому ж все-таки Мелітополь, а не Херсон? Адже 8 серпня Стремоусов – місцевий колаборант, який залишився за старшого, вчергове урочисто повідомив, що "Херсонська область готова йти на референдум".
Насправді справи кепські. В області на фоні інших "звільнених від рабства" територій – абсолютно негативне сальдо (у всіх сенсах цього слова) за смертністю серед керівників-зрадників.
До того ж серйозно не доводиться казати про готовність до "референдуму", бо навіть масовку для нього не можуть безпечно перевезти через Антонівський міст.
Вирішили збудувати тимчасову понтону переправу, що дуже точно символізує усю тимчасовість того, що відбувається на окупованій території правобережжя Дніпра.
Фіксуємо для історії: на 166 день війни російська армія не може забезпечити протиповітряну оборону одного-єдиного і вкрай важливого для неї мосту на "звільненій від колоніального режиму" Херсонщині.
"Дорога життя" для Стремоусова і його російських кураторів довжиною 1366 м та шириною 25 м неквапливо розстрілюється ЗСУ як у тирі. І це все, що потрібно знати про "другу армію світу" з її мультиками про "циркони" і "сармати", а також наказами Путіна "побудувати флот як у США". Тимчасова понтона переправа через українську річку Дніпро – ось це і є її рівень.
"Вагнер" скоро стане штрафбатом
Такими ж "понтонними переправами" у Росії зараз намагаються прокласти шлях до вербувальних пунктів черговим потенційним "визволителям". Втративши, за оцінками Генштабу ЗСУ, понад 40 000 бійців (а за даними Пентагону – вдвічі більше) московським інженерам душ дійсно є над чим замислитися.
Спочатку на федеральному рівні було фактично визнано існування незаконного ПВК "Вагнер".
Ще у червні ми прогнозували, що російська армія почне комплектуватись також в’язнями.
І ось вже офіційно визнано наявність в’язнів серед "визволителів". Про те, що дозвіл на визнання був даний на найвищому рівні, свідчить той факт, що новину про це поширили флагмани пропаганди: Соловйов, RT і "Россия-1".
У програмі "Вести" показали уривок з програми колишнього режисера Михалкова "БесогонТВ", де той розповідає про загиблого в Україні ув’язненого Тулінова. Михалков описує його "важкий шлях": у 16 років отримав перший умовний термін, далі були реальний термін за замах на вбивство, грабіж, наркотики і кілька ходок.
І вже перебуваючи за ґратами Тулінов так рішуче став на шлях виправлення, що отримав черговий термін.
Засновник Gulagu.net Володимир Осєчкін три роки тому опублікував відео з побиттям людей у пітерському СІЗО "Хрести", а також фото арештантів, які мали футболки з впізнаваним у російському тюремному середовищі написом. Був там і Тулінов.
У травні минулого року суд у Санкт-Петербурзі засудив його до позбавлення волі на строк до 14 років за побиття у СІЗО, зйомку побоїв на відео та вимагання.
Навесні цього року Тулінов "подав прохання відправити його на фронт", де 14 липня й загинув. У відео "товариш по службі" стверджує, що той підірвав себе разом із трьома українськими військовими, щоб решта бійців могла безпечно відступити.
Чому ж так довго, аж з 14 липня, приховували цей героїчний подвиг, а повідомити вирішили тільки зараз? Бо, вважали, що людей вистачає. Тепер вже не вважають.
На думку Михалкова, Тулінов пожертвував собою, щоб спокутувати своє минуле життя.
Михалков згадав Івана Ільїна – філософа, який виправдовував монархістську, фашистську та націонал-соціалістичну ідеологію. А Путін називав Ільїна найближчим йому письменником та вченим.
Отже, чутки про Пригожина (якого називають засновником ПВК "Вагнер"), який все частіше навідується в колонії, де вербує ув’язнених, набули офіційного підтвердження.
Влада РФ вирішила системно підійти до цього питання і хоче спростити вербування в’язнів до України. Так можна пояснити нещодавнє термінове ухвалення закону про російську "тюремну гуманізацію".
В’язнів зараз "валом забирають із зон воювати", розповіла "Верстці" засновниця правозахисної організації "Русь сидящая" Ольга Романова. Нові зміни до КПК спростять цю процедуру: засуджених швидше переводитимуть у колонії-поселення, де вони можуть бути офіційно працевлаштовані та укласти контракт із ПВК.
Закон також розвантажить в’язниці для українців –військовополонених. Уже звільнено половину зон Ростовської області, у Курську, Брянську та під Рязанню.
Що ж, схоже, що призов тулінових скоро перетворить "Вагнер" з "оркестру" на штрафбат.
А потім, коли закінчаться й тулінови, Кремль, можливо, дійсно домовиться з КНДР про виділення не лише "плиточників для відновлення Донбасу". У пропагандистських пабліках піхоту Кім Чен Ина вже щосили рекламують.
Де межа ненависті на російському телебаченні
Скандал серед пропагандистів спалахнув у прямому ефірі телеканалу "Россия 1".
Очільник російської націоналістичної партії "Родина" (яку раніше очолював "екс-космонавт" Рогозін), депутат Держдуми від фракції ЛДПР Журавльов, виступаючи в ефірі програми "60 минут", пригрозив вбити військового кореспондента німецького видення Bild в Україні Бйорна Штритцеля.
Журавльов заявив: "Я хочу цьому нацику — і мені начхати — сказати, що ми всі прийдемо і всіх вас вб’ємо!".
Ведучий програми Попов (чоловік Скабєєвої), який до цього казав, що німецькі журналісти є нащадками Геббельса, застеріг депутата, що "не треба вбивати журналістів". За 26 секунд, що тривав його діалог із Журавльовим, останній декілька разів повторив, що йому "начхати і він все одно буде вбивати".
Те, що це зайшло занадто далеко, зрозуміли і в ліберально-демократичній партії Росії (ЛДПР). І негайно випустили офіційну заяву, в який не тільки засудили Журавльова, а й натякнули на можливість вигнання з фракції.
Насправді, джин ненависті вже вилетів з російської телевізійної пляшки. І назад його не запхати.
Спочатку пропаганда виховувала аудиторію, тепер вже аудиторія повчає пропагандистів. Тому залишається підвищувати градус ненависті до українців, американців, німців, євреїв, журналістів, зірок власного шоу-бізнесу тощо.
Утримати аудиторію, згідно з класикою жанру реаліті-шоу (а саме так і виглядають безперервні "60-хвилинки ненависті" на росТБ), біля екранів можна тільки подальшим збільшенням ненависті.
Але, гадаємо, у ЛДПР на це відреагували б більш спокійно, якби спіч Журавльова про плани вбивства свого журналіста той самий Bild не зробив відомим на всю Німеччину. А потім його підхопили інші німецькі та світові ЗМІ. Ось тому в ЛДПР демонстративно відхрестилися від Журавльова, заявивши, що це не думка партії, а його особиста, яка перейшла усі межі.
Проте і в Німеччині, і в Україні, і в усьому світі вже зрозуміли, що ненависть у російській пропаганді меж не знає.