Україна – Каліфорнія Європи, або Якою має стати наша держава після перемоги

Аналізуючи окремі кроки влади, заяви наших закордонних партнерів та прагнення населення, можемо визначити три основні концепції післявоєнного розвитку України.

Всі згодні з тим, що війна має зробити країну сильнішою та спантеличити ворога нашим швидким розвитком і динамікою зростання. Але відкритим залишається питання про те, яким чином цього можна досягнути.

Лідер пострадянського простору

Україна на пострадянському просторі завжди виглядала сильнішою, прогресивнішою та найбільш вільнолюбною. У складі радянського союзу вона вважалась другою республікою.

Після 30 років розвитку, вона стала однозначним лідером серед усіх пострадянських республік з точки зору демократії. Коли більшість незалежних вже країн залишились на рівні другого президента, у нас був уже 6-ий.

Також Україна – лідер із точки зору свободи слова та плюралізму думок.

Ще на початку 2000-х визріла ідея, котра набрала своєї сили у 2004 році. Ідея про те, що ми можемо стати хабом революційних змін на пострадянському просторі. 

Будемо підтримувати опозиції диктатур окремих країн, демократизувати їхні суспільства та нести свободу на схід. Паралельно з цим, брати на себе економічні вигоди такого лідерства.

Проте домінуючою та суперефективною ідея тоді не стала.

Пізніше, уже після 2014 року, Україна продовжила розпочате у 2000-х, надаючи громадянство великій кількості російських політиків, журналістів, бізнесменів та інших росіян, охочих переїхати переважно в Київ.

Більшість із них стала частиною суспільно-політичного дискурсу та впливала на процеси. Ривка теж не сталось, особливо після того, як Кремль почав чинити публічні вбивства "політичних експатів". 

Вбивства ексросіян у Києві, залякали решту тих, хто мріяв чи планував переїжджати в Україну, як у більш демократичну та вільну.

Але рф інвестувала в чинник нестабільності та реальної небезпеки життю.

Економічної вигоди чи політичних впливів ми знову так і не отримали, що насправді наводить на думку, а чи робоча ця ідея взагалі? І чи не привезли її насправді з росії?

Адже в парадигмі лідерства за вищезгаданий простір, ми конкуруємо з росіянами на їхньому полі. Враховуючи, що у них ресурсу більше, грошей більше, умови не можуть бути рівними. Через що і шанси на перемогу дещо зменшуються.

Друге, чи захочемо ми як країна, надавати громадянство росіянам та боротися за право власності на російську мову, що насправді є головною умовою цієї концепції? 

Очевидно, що ні.

Каліфорнія Європи

Друга концепція: Україна – найбільш інноваційна, креативна, технологічна держава із розвинутим сільським господарством, яке не тільки зароблятиме кошти, але й нестиме безпекову функцію. Через критичну важливість поставок в окремо взяті регіони.

Вступаючи в ЄС, ми чітко повинні розуміти, хто ми й чому прийшли, на чому будемо заробляти та чим можемо бути корисними.

Вступ у ЄС не – ціль, а інструмент. Наша справжня ціль – сильна, успішна, щаслива Україна. Досягнути котрої ми можемо, зокрема, через вступ до Європейського Союзу.

ЄС – це все ж уособлення Заходу та глобальності. Коли ти стаєш не просто регіональним лідером чи гравцем, а коли отримуєш доступ до технологій та капіталів світового масштабу.

І це варто розуміти, з точки зору нашої суті. Адже ми росію переможемо, коли будемо акумулювати в собі глобальні ресурси, перемагаючи на світових ринках. 

Найпростіший приклад можна взяти з музики, хоча він точно такий же релевантний і для економіки, бізнесу, оборонки чи політики.

Чи зміг би гурт "Kalush", на 100% український, етнічний та культурний продукт, перемогти в рф на котромусь із конкурсів? Не співаючи російською і не опускаючи до "шароварщини" українську культуру?

А Джамала? Чи Руслана?

Відповідь проста та однозначна – ні. Вони б там завжди були другі, у кращому разі.

Але виходячи на світову арену, вони перемагають. Здобувають міжнародні титули та аудиторії у сотні мільйонів. 

Точно так і в українських ІТ-компаній, котрі почали працювати на світовий ринок, швидко обігнавши своїх російських колег.

Тому стратегія перемоги над росією полягає не в конкуренції з рф на пострадянському просторі чи на полях битви в Україні, чи навіть під Москвою (що насправді виглядатиме прекрасно), а в глобальних перемогах, створенні лідерських світових продуктів. Тільки тоді ми зможемо перемогти російську імперськість.

Тому вступ в ЄС стає дуже гарним інструментом для майбутнього економічного ривка.

Але вступаючи туди, ми розуміємо, які ніші зайняті і які нам ніколи не віддадуть. Наприклад, забрати фінанси у німців, виробництво вина у французів чи сирів – у італійців ми точно не зможемо. Але зайти на вільні ніші ми могли б. Більше того, сам ЄС отримав би підсилення.

У структурі економіки Європейського Союзу немає однозначного лідера, котрий відповідав би за інновації, ІТ, креатив та нові технології. Так званої Каліфорнії, котра в штатах якраз таки й виконує таку функцію. Причому настільки успішно, що навіть будучи окремою державою, могла б легко входити в десятку найсильніших економік світу.

Ось саме таке місце під європейським сонцем нам і варто формувати.

Альтернативні союзи 

Альтернативна, або третя концепція – це сильна держава не в ЄС, не в НАТО, але у союзі з Польщею, країнами Балтії, Румунією, Словаччиною та супердружбі зі США та Британією. Такий союз на 100 мільйонів населення може непогано конкурувати з Німеччиною, Росією чи Туреччиною. 

Хоча і виглядає як спроба задобрити апетити України, не давши вступу в жоден із зазначених блоків.

Втім, офіційно такому союзу ніщо не заважатиме, щоб Україна прийшла в НАТО чи Європейський Союз.

Незакритим залишається питання: а звідки гроші? 

Така гра дала б змогу мати більше мобільності в політичному та дипломатичному планах, але менше технологічних, торгових та фінансових можливостей.

Концепція має право на життя в контексті можливих трансформацій ЄС та власне світових трендів.

За чотири місяці війни Україна своєю сміливістю довела безліч важливих моментів для розуміння себе та світу, продемонструвала, що таке насправді Україна та які наші реальні можливості:

• суперсильна армія;
• житниця світу;
• шалений людський потенціал та багато-багато іншого.

Але все це речі, які ми не наважувались собі сказати ще в січні цього року, але які ми гордо промовляємо зараз.

Так от, плануючи концепцію майбутнього України, ми не повинні соромитися бути сміливими та позитивно-агресивними, адже ніхто нам не зможе бажати кращого, ніж ми самі.

Микола Давидюк