Соцпакет для судді-викривача: булінг від "системи", несприйняття "міжнародниками"

Пам'ятаєте, як ледь не вся країна натхненно вказувала курс "русскому военному кораблю"? Тепер уявіть: якогось держслужбовця чи суддю притягають до дисциплінарної відповідальності. Без урахування обставин і мотивів "неетичного вчинку".

Скажете – не може того статися?

Відплата корупціонерів

Січень 2015-го. Після надходження пропозиції хабаря – за винесення судового рішення в інтересах міського голови Полтави Олександра Мамая – я повідомляю правоохоронців про злочин, допомагаю його задокументувати.

Потім наполегливо добиваюся (і продовжую) притягнення до передбаченої законом відповідальності всіх причетних.

Тільки в січні 2022-го суд визнає винним колишнього заступника мера Дмитра Трихну, який виступав посередником. Але звільняє від відбування покарання. З обвинуваченням щодо інших "фігурантів" Спеціалізована антикорупційна прокуратура визначається досі.

Мої дії розлютили тодішнього голову нашого суду. Мстився Струков нещадно й вигадливо.

Роки збиткувань уможливило мовчазне потурання, а то й відверте сприяння органів суддівського самоврядування та врядування. Від зборів суддів Октябрського райсуду Полтави. До РСУ (Рада суддів України), ВККСУ (Вища кваліфікаційна комісія суддів України) і ВРП (Вища рада правосуддя).

Травень 2017-го. Я домоглася прибуття до Полтави комісії від РСУ, що засвідчила факти кричущих порушень моїх прав. Рекомендувала усунути.

Зобов'язати свого неодноразово обраного керманича до певних дій могли збори суддів. І теж "умили руки".

У розпачі я описую події постом, де слово "колеги" беру в лапки.

Травень 2018-го. Дисциплінарна палата ВРП карає мене доганою. За скаргами Струкова. Зокрема за "неетичний" допис у Facebook. Доповідач – Павло Гречківський.

Пробую оскаржити догану до повного складу ВРП. Відмову отримую в день початку конкурсу з обрання суддів Вищого антикорупційного суду. До участі в ньому мене не допускає ВККСУ – через непогашене дисциплінарне стягнення.

У січні 2019-го Велика Палата Верховного Суду постановляє скасувати рішення ВРП (тій же для остаточного зняття з мене догани знадобиться ще понад рік).

Вагомий нюанс: суд і ВРП оминають юридичне визначення подій – застосування негативних заходів впливу (у термінології закону "Про запобігання корупції", котрий гарантує викривачу захист держави навіть від загрози звільнення, зміни умов праці, відмови в призначенні на вищу посаду, скорочення зарплати, притягнення до дисциплінарної відповідальності тощо).

Сваволя "законника" триває, поки Струков не йде у відставку в квітні 2020 року.

Згодом, за кілька місяців, Велика Палата визнає недопущення мене до участі в конкурсі протиправним. Та склад антикорупційного суду сформовано. Відновлення справедливості набирає ефемерних рис.

Шанс на зміни?

Зрештою суспільство, політичне керівництво держави, західні партнери піддали сумніву адекватність дій суддівського врядування.

ВРП – конституційний орган, покликаний боронити незалежність суду, чинив тиск на незалежних, чесних та принципових суддів і водночас винахідливо вберігав від кримінальної та дисциплінарної відповідальності "діячів", що безнадійно заплямували високе звання, але знали, як для порятунку залучити весь залаштунковий арсенал засобів кругової поруки.

"Кейс судді Гольник" став одним із маркерів необхідності докорінних змін у судовій системі країни.

Нині ВККСУ розпущена. ВРП не діє внаслідок дострокового складання повноважень 12 членів, настрашених задумом їх перевірки Етичною радою (ЕР).

Остання – принципово нове утворення. Зобов'язане за критеріями професійної етики й доброчесності оцінити "старих" членів ВРП і претендентів на вакантні посади (їх за квотами заповнюють: президент України, Верховна Рада, форуми суддів, прокурорів, адвокатів, правників-науковців і освітян).

Складається з 6 осіб. Порівну – від Ради суддів України та закордонних організацій, що надають нам допомогу в сфері судової реформи та/або запобігання і протидії корупції.

Рішення ухвалюються більшістю, або й рівною кількістю голосів, але за умови підтримки хоча б двома "міжнародниками".

У кінцевому підсумку від Етичної ради (ЕР) залежатиме майбутнє справедливого суду в Україні.

Переможець дракона стає драконом?

Перші тривожні "дзвіночки" пролунали в ході формування інституції.

Експертне середовище висловило сумніви в доброчесності судді Київського апеляційного суду Юрія Трясуна і Володимира Сіверіна, харківського судді у відставці – з апеляційного господарського суду. Та саме вони і, як гадали, здатний стати агентом змін суддя Верховного Суду Лев Кишакевич очолили сформований РСУ список. Отож потрапили до ЕР автоматично.

Зміни до закону "Про Вищу раду правосуддя" обумовили відкритість та онлайн-трансляцію засідань. Але затверджений ЕР Регламент виключив із публічної частини моменти обговорення персоналій та голосування щодо їхньої відповідності.

Навесні орган вдався до таємного режиму дистанційних співбесід із чинними членами ВРП, а тоді й з конкурсантами.

Відмову від трансляцій мотивували режимом воєнного стану і необхідністю забезпечення безпеки оцінюваних осіб – аби "не розголошувати інформацію, що може бути використана російським агресором".

Утім запис співбесід, проведених до 23 лютого включно з 8 претендентами (серед них була і я), залишено у відкритому доступі.

Зникнення гласності, нерівні умови для учасників стурбували громадськість. Адже грішила подібним і ВРП.

ВГО "Автомайдан", Фундація DEJURE, Центр політико-правових реформ, Центр протидії корупції та Реанімаційний пакет реформ наголосили в спільній заяві, що рішення Ради не враховує суспільний інтерес, підважує прозорість проведення й довіру до результатів судової реформи, помножує тягар відповідальності за якість відбору. Тим більше, що у позитивних стосовно оцінюваних осіб рішеннях мотивів чи пояснень ЕР не наводить.

Заклик дати "зелене світло" виключно персонам із бездоганною репутацією, схоже, зостався непочутим. Щонайменше як помилку сприйняло суспільство визнання доброчесними трьох із чотирьох членів ВРП, які подалися на перевірку.

Із конкурсантами за квотою парламенту Етична рада визначилася 23 червня. У Всесвітній день викривачів (іще один демонічно-саркастичний збіг) я отримала рішення про невідповідність.

"Обґрунтований сумнів" викликало "неухильне дотримання" мною етичних норм та загальновизнаних моральних правил поведінки "як під час здійснення професійної діяльності, так і поза її межами, що формує довіру суспільства до такої особи".

Реакція громадськості не забарилася.

Наведу лише заголовок заяви провідних ГО, що просувають реальні зміни в судовій сфері та протидіють корупції: "Судова реформа на межі катастрофи: Етична рада пропускає до ВРП сумнівних кандидатів, блокує гідних і не пояснює своїх рішень".

"Гріхи мої тяжкі"

Передусім за провину мені поставили пост 2017-го року про збори суддів.

Розроблена ЕР Методологія оцінювання зобов'язує орган враховувати "істотність будь-якого порушення етики та доброчесності". Мабуть, через те висновок про невідповідність підкріплює відсилка до констатації моєї образливої стосовно колег поведінки у постанові Великої Палати.

Інші істотні аспекти того рішення ЕР проігнорувала.

Вочевидь, Етична рада не стала враховувати "конкретні обставини ситуації та суспільний контекст", до чого спонукає постанова найвищої судової інстанції.

Досить маніпулятивно згадується й норма закону "Про судоустрій і статус суддів" щодо обов'язку дотримання правил професійної етики з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів.

Як і настанова Кодексу суддівської етики – розміщувати, коментувати в мережі Інтернет лише ту інформацію, використання якої не завдає шкоди авторитету судді та судової влади.

Рішенням суду, що набуло сили закону, визнано: мої дії не підривали авторитет правосуддя (скоріше навпаки, як уважає багато хто, за кордоном – теж).

Та й у членів ЕР не викликали сумнівів мої незалежність, чесність, неупередженість, сумлінність, непідкупність, законність джерел походження майна, відповідність задекларованим доходам рівня життя (мого і членів родини), відповідність способу життя офіційному статусу, професійна компетентність.

Онлайн-прихисток негідників

Струков наполегливо шукав виконавця замовлення з моєї дискредитації. Кілька полтавських журналістів і громадських активістів розповідали про пропозиції платити більше (в уявленні голови суду я купувала позитивні публікації та дії містян на підтримку).

Зрозуміло, що погодитися на інформ-кілерство могла особа виключно цинічна й аморальна.

До літа 2017-го газета та сайт "Останній бастіон" висвітлювали мою діяльність схвально. Аж поки правоохоронці не оголосили підозру в шахрайській спробі заволодіння коштами страхової компанії реальному власнику обох видань – Геннадію Сікалову, чиє минуле, за даними ЗМІ, сповнюють кримінальні епізоди (від вимагательства й бандитських "розбірок" до використання підроблених дипломів про вищу освіту й незаконного отримання звання майора внутрішньої служби).

Відтоді сікалові "бастіони" почали нахабно оббріхувати мене та мою родину.

Невдовзі після нападу невідомих осіб, коли мені та моєму чоловікові було завдано тілесних ушкоджень, не криючись, Сікалов відзняв застосовувані поліцією до мене як потерпілої заходи безпеки. Й опублікував відео та світлини вкупі з повною домашньою адресою та номером мобільного телефону судді.

Чи можливе подібне в країні з верховенством права?

Завдяки високим покровителям Сікалову все сходило з рук.

Близькі до Струкова судді забезпечили й блокування розслідування махінації зі страховкою.

Врешті навіть ВРП мусила втрутитися та притягнути до відповідальності за непомірно тривалий розгляд клопотань слідчих Нацполіції у вказаному провадженні та інші сумнівні дії одну з суддів.

Тим часом Сікалов строчив заяви про мої "злочини", добивався відкриття кримінальних проваджень – через рішення судів, подавав дисциплінарні скарги.

А в пасквілях "журналіст" дійшов до приписування мені – на радість російській пропаганді – фашистських і нацистських поглядів, просування ідей Гітлера і Гіммлера.

Звернення до ВРП і правоохоронців за фактами незаконного збирання та поширення конфіденційної інформації стосовно мене результату не давали. Тому громадянин регулярно повторював свої "геройства".

Годі було й розраховувати, що Сікалові нісенітниці спростує хоча б пресслужба суду. До речі, порівняйте, як Київський апеляційний суд умить став на захист Юрія Трясуна, ще кандидата до складу Етичної ради – від "необґрунтованих звинувачень" ЗМІ й активістів (взявши останнє слово в лапки).

Потокам помиїв я могла протиставити тільки власні дописи.

За ось цей пост Сікалов пожалівся на мене до ВРП. Півтора року скарга лежала без руху. Дали їй хід після розміщення мною на сайті "УП" колонки "Голос Вовка і мовчання Зеленського". Колоритний штрих: доповідачем виступав Микола Худик, один із фігурантів "плівок Вовка".

Практично завжди, коли дисциплінарні скарги стосувалися соціальних мереж, члени ВРП відбувалися твердженнями, що суддею "висловлено власну думку стосовно …", репліки "не є офіційною заявою судді та мають неформальний характер, а тому вони не можуть свідчити про наявність ознак дисциплінарного проступку", доводи скаржника "є думкою автора, не підтвердженою доказами".

Інакше – зі мною. Справу згодом закрили, але записали – і тепер услід за Дисциплінарною палатою Етична рада повторює, що "наведені у публікації вислови судді Гольник Л.В. виходять за межі допустимого здійснення суддею розповсюдження інформації, мають образливий характер і є порушенням правил суддівської етики", "порочать честь, гідність і ділову репутацію скаржника" (хоча Сікалов до мене не позивався, і ні експертиза, ні рішення суду таких "фактів" не встановили).

Головуюча в засіданні член ВРП Оксана Блажівська дозволяла скаржнику розгнуздану, відверто хамську поведінку, ніяк не реагуючи на фрази "фейкова суддя Гольник", "суддя-відкривачка" та їм подібні.

У Віталія Саліхова, іншого члена Дисциплінарної палати, твердження Сікалова щодо моїх нібито фашистських поглядів викликали сміх. Він же виснував відсутність підстав для реагування ВРП на моє повідомлення про розголошення адреси судді. Та не побачив крамоли в образливому пості судді ОАСК стосовно Міхеіла Саакашвілі.

Блажівську і Саліхова Етична рада визнала відповідними посадам.

* * *

Законодавець вказав, що для "етичників" не є наперед визначальними та обов'язковими "будь-який висновок чи оцінка національного або міжнародного органу щодо професійної етики та доброчесності кандидата".

Вочевидь, особливо прискіпливо ЕР мала б поставитися до "напрацювань" ВРП. Натомість де-факто прив'язала свої висновки до тлумачень моїх дописів, запропонованих колишнім складом ВРП.

Починаючи з Гречківського, який чи не найбільше протидіяв усім спробам зі створення "чистилища" для подібних до нього членів.

Попри закриття обох дисциплінарних справ і позицію Верховного Суду.

Зміст постів, обставини появи та суспільна реакція на них теж залишилися поза увагою ЕР.

З моменту появи у дописах не змінено й слова. Вони не містять обсценної лексики. Тільки критику, висловлену в дошкульній манері, але обіперту на беззаперечні факти, котрі ніхто з моїх опонентів й не намагався спростувати. Переконайтеся – лінки наведені вище.

Уважаю рішення ЕР відверто несправедливим, цинічним і принизливим. Воно довічно таврує мене як нібито недоброчесну суддю та практично фіналізує дію раніше застосованих негативних заходів впливу.

28 червня я відправила до Етичної ради звернення з проханням перегляду висновків. З моєю участю, у цілковито відкритому режимі, з трансляцією. Очікую на відповідь.

Лариса Гольник, суддя Октябрського райсуду Полтави, лауреат міжнародної відзнаки для викривачів Blueprint for Free Speech, спеціально для УП