Історії успіху й досвіду: скільки часу пройде від кандидатства до вступу до ЄС?

Надання Україні статусу кандидата на вступ до Європейського Союзу є безпрецедентно важливою подією для нашої держави. Урочистішим буде хіба що повноцінний вступ до ЄС. Тож коли його варто очікувати?

Отримання повноцінного членства – процес складний, багатоступеневий і доволі тривалий. 

Оцінити, наскільки довгим буде український шлях від кандидатства до вступу – справа не з легких, адже досвід кожної держави є унікальним. 

Швидкість проведення процедури залежить від ступеня інтегрованості країни в європейський простір, рівня відповідності національного законодавства європейському, вимог окремих учасниць ЄС до нового члена. 

Сказати напевно, скільки часу мине від надання Україні статусу кандидата до повного її вступу, – важко, проте вже зараз ми можемо поглянути на історії успіху наших партнерів, які свого часу також перебували на порозі членства у європейській родині. Та порівняти з нашими реаліями.

Що потрібно для вступу до ЄС?

Основні критерії для вступу до ЄС отримали назву "Копенгагенські критерії" (1993). Серед них:

• Стабільність інституцій, що гарантують демократію;
• Верховенство права;
• Захист прав людини;
• Повага та захист прав меншин;
• Функціонуюча ринкова економіка;
• Здатність впоратися з конкурентним тиском всередині ЄС.

Польща: переформатування економіки в короткі терміни 

Після відновлення плюралізму у 1989 році Польща стала на демократичний та прогресивний шлях розвитку. У той час пріоритетним прагненням держави було так зване "повернення до Європи". 

Досвід Польщі буде корисним для України (й багато в чому ремінісцентним) в аспекті переговорів щодо acquis communautaire: не позбавлена радянського впливу у свій час, держава-сусід усе ж змогла вийти на якісно новий рівень законодавства. 

Інтенсивна робота Польщі на її шляху до ЄС чітко прослідковується під час узгодження законодавства: кожен з 31-го розділу був закритий в період лише чотирьох років (1998-2002). 

Уже 31 грудня 2002 року Польща офіційно оголосила про свою готовність до членства в Європейському Союзі.

Так, перші етапи обговорень щодо приведення законодавства до стандартів ЄС були доволі складними. Усе через переважно аграрний фокус економіки Польщі, що безумовно перегукується з нашими реаліями. 

Цікаво, що в цьому питанні довелося попрацювати як самій країні-кандидатці, так і Союзу: Польща доклала зусилля до прогресивної трансформації своєї економіки, у той час як ЄС поступово інтегрував польський аграрний сектор до своєї системи. Аби мінімізувати негативні наслідки від таких процесів. 

Україна, яка багато в чому є саме аграрно орієнтованою державою, має використати досвід країни-сусідки для пришвидшення процесу інтеграції до загальноєвропейської системи економіки. 

Ми, як і сусід на західному кордоні, також маємо шанси постати однією з найбільш прогресивних економік континенту.

Румунія: викорінити корупцію та провести реформи ЄС

Шлях Румунії до ЄС був дещо тривалішим у порівнянні з Польщею. Якщо у Польщі фокусом зусиль у галузі євроінтеграції була економічна й аграрна реформа, то для румунів постало питання більш комплексне.

Основною перешкодою на шляху до європейської родини для Румунії стали фундаментальні проблеми всередині самого державного апарату. Задля успішного вступу до ЄС державі довелося сумлінно попрацювати над двома системними питаннями: викорінення корупції та забезпечення ефективного впровадження реформ, запропонованих ЄС.

Із початком процесу виконання "домашньої роботи" в червні 1995 року (дата подачі заявки на вступ) Румунія запустила процес поступової інтеграції до Союзу.

Перші складнощі виникли ще на ранніх етапах роботи: у Регулярному звіті про прогрес щодо приєднання 1999 року однією з ключових перешкод на шляху до вступу виявилося недотримання одного з фундаментальних принципів ЄС – принципу поваги до прав людини. Мова йшла про належний захист прав дітей та боротьбу з дискримінацією етнічної групи ромів.

Попри усі випробування, Румунія все-таки задовольнила критерії для вступу до Європейського Союзу й у 2007 році стала повноцінним членом спільноти.

За 15 років перебування в ЄС ВВП Румунії зріс майже втричі, апарат влади зазнав суттєвих системних реформ, рівень якості життя помітно зріс. 

Чим досвід сусідньої держави може бути корисним для нас? Румунія минулого, як, на жаль, й Україна сучасності, мають високі показники корупції. На це, зокрема, вказували Данія, Швеція та Нідерланди.

Проте саме на прикладі вступу Румунії до ЄС можна легко дослідити позитивну динаміку в цьому аспекті: жорсткі вимоги від європейської сім’ї пішли на користь Бухаресту. Часто сформульовані у вигляді ультиматумів, вони спонукали державу активно працювати над реформуванням своєї Батьківщини, що в кінцевому результаті принесло чудові плоди.

Латвія: усунути бюрократію та запустити роботу суду

Одна з балтійських держав, що на своєму прикладі показала справжню силу прогресу й виважених фундаментальних змін. Після відновлення незалежності у 1991 році, Латвія рішуче обрала курс на ЄС та НАТО й успішно досягла обох цілей. 

Прогрес на шляху просування до ЄС для Латвії відбувався за чітко налагодженою процедурою. Немов учень-відмінник, держава виконувала поставлені задачі якнайшвидше. Зокрема, уже через два роки після подання заявки щодо членства, Європейська Комісія постановила, що "станом на 1997 рік Латвія задовольнила політичні критерії для вступу в ЄС".

Деякого гальмування Латвія зазнала у процесі реформування судової системи. Єврокомісія висунула вимоги щодо вдосконалення законодавства в цій галузі для пришвидшення процесу ведення справ та наголосила на необхідності реальної незалежності й ефективності роботи судів. 

Латвія отримала велике схвалення від ЄС у сфері соціальної політики: проблеми охорони здоров’я та безробіття знайшли своє вирішення в прогресивних реформах та державних заходах. Інститут захисту прав людини значно зміцнився – це стало ще одним фактором, що зміг прискорити вступ Латвії до Європейського Союзу.

 Єдиною проблемою протягом періоду кандидатства для Латвії була низька швидкість імплементації рішень.

Проблеми, на які вказувала Єврокомісія, оперативно передавалися на розгляд уряду, так само швидко їх ставили й на порядок денний. Проте питання реалізації самих рішень зазнавало бюрократичної тяганини й затримувало стрімкий процес змін.

Україні, якій так само як і Латвії свого часу, належить пройти шлях усунення корупції, неефективності судів та високого показника бюрократії, має скористатися досвідом балтійського партнера для успішної й оперативної реалізації програми для повноцінного членства в ЄС.

Туреччина: перешкоди інтеграції через порушення прав людини

Держава, що найдовше утримує статус кандидата на вступ до ЄС і яка й до сьогодні не долучилася до Союзу. 

Історія відносин Туреччини та ЄС бере початок ще з Угоди про асоціацію з Європейською економічною спільнотою 1963 року.

Так, майже 60 років "європейської програми" Туреччини так і не знайшли своєї бажаної реалізації на даний момент. Після подання заявки щодо членства в тодішній ЄЕС у 1987 році держава взяла курс на зближення з Європою: через 8 років було створено Митний союз між ЄС та Туреччиною.

Наступне десятиліття показало, що західні держави не надто квапилися з тісною інтеграцією держави-кандидатки до європейської родини. Реальним підтвердженням цього слугує факт формального визнання Туреччини кандидатом на вступ до ЄС лише у 1999 році.

Офіційною версією гальмування членства держави країнами ЄС є кардинальна різниця поглядів щодо фундаментальних питань захисту прав людини й верховенства права. У той час, як такі претензії мають раціональне підґрунтя (чого варта хоча б багатолітня історія складних відносин Туреччини й Кіпру), дані формулювання слугують таким собі евфемізмом для маскування різких відмінностей у турецькому та європейському світоглядах. 

Після того, як президент Реджеп Таїп Ердоган висловився на підтримку введення смертної кари в результаті спроби державного перевороту 2016 року, відносини Туреччини та ЄС зазнали серйозних потрясінь. Без того натягнуті переговори щодо приведення національного законодавства у відповідність європейському були офіційно призупинені на вимогу Європарламенту.

До сьогодні питання членства Туреччини стоїть на паузі – непримиренність сторін в основоположних питаннях не дає можливості вийти з патової ситуації. 

Додатково треба згадати й географічний критерій членства ЄС. Зі зростанням кількості країн, що прагнуть долучитися до європейської сім’ї, західні держави ставлять собі запитання про доцільність такого кардинального розширення. Багато європейських експертів стверджують, що ЄС не зможе ефективно "поглинути" й інтегрувати Туреччину до своєї системи; у разі ж офіційного ухвалення рішення про членство держави, це неодмінно призведе до колапсу Союзу як такого. 

Туреччина стала прикладом того, що тісна й вигідна для обох сторін економічна співпраця не є лише єдиним аспектом європейського бачення інтеграції. ЄС – це передусім й ідейні підвалини та міцний філософський фундамент.

Спроби Анкари доєднатися до європейської родини засвідчили, що попри вигідність економічної кооперації та міцні історичні зв’язки, європейські держави не зможуть пробачити порушення їх ключових цінностей: поваги до прав людини й верховенства права. Україна, на щастя, активно просувається в обох сферах, доводячи Європі та світу, що попри надскладні часи війни, можна й треба залишатися вірним своєму слову та нації. 

Вступ до ЄС: наші реалії на тлі інших країн

Поглянувши на досвід наших партнерів, можна з упевненістю сказати, що "середнім арифметичним" для адекватної оцінки швидкості вступу нового члена до ЄС є період десяти років. Ця цифра звучить трохи лячно: невже не можна наблизити наше членство? Але річ у тім, що ми справді маємо усі шанси здолати цей фундаментальний пласт роботи за років сім-вісім.

Аналізуючи приклади Польщі, Румунії, Латвії та Туреччини, маємо брати від них найцінніше – досвід. І не просто брати, а застосовувати на практиці. 

Наша економіка є не настільки аграрною у порівнянні з тогочасною Польщею; Україна пишається своєю істинно інноваційною ІТ-галуззю та має що запропонувати. Можна гарантувати, що процес адаптації та інтеграції нашої економіки до європейської буде куди легшим та швидшим.

Ми маємо схожі проблеми зі Румунією: все ще не подолану корупцію та подекуди неефективність імплементації реформ. Проте апелюючи до досвіду нашої західної сусідки, розуміємо, що викорінити навіть такі хронічні хвороби – абсолютно можливо й надзвичайно потрібно. 

Латвія на своєму прикладі показала, що з часом проблема бюрократії так само піддається корекції й надалі не заважає державному апарату працювати ефективно.

Наша система управління уже налагоджена, тож маємо скористатися уроком балтійського партнера та якомога частіше перекидати завдання з порядку денного до скарбнички "Виконано".

Туреччина стала доказом того, що попри відмінне виконання "домашнього завдання", не варто забувати про те основне, що творить ЄС – європейські цінності.

Упродовж цих декількох місяців уся європейська сім’я в унісон визнає: Україна захищає наші принципи ціною життя власних громадян.

Ми неухильно дотримуємося основоположних цінностей ЄС та прагнемо до їх здійснення та додержання незалежно від часу й обставин.

Додатковим аргументом для держав Союзу також стала і ратифікація Україною Стамбульської Конвенції – це важливий крок на шляху до наближення національної правової бази України до європейської. 

Ураховуючи унікальність нашого шляху до Європейського Союзу, прогноз видається більш оптимістичним: із властивою нам завзятістю та працьовитістю ми цілком зможемо подолати виконання Копенгагенських критеріїв менше, ніж за десять років.

Попереду на нас чекає багато випробувань та ще більше роботи, проте найголовніше завдання Україна вже виконала успішно: кров’ю та важкою роботою підтвердила своє право бути частиною прогресивної європейської родини.

Ярослав Юрчишин, Анастасія Москаленко