Вивчені уроки. Як Україні скористатися своїм унікальним шансом

Спецпроєкт НАЗК "UKRAINE NOW. Візія майбутнього"

Є такі моменти в історії, схожі на момент "Великого вибуху", коли у вас є шанс залишити своє минуле позаду та прорватися до нового майбутнього. Зараз тут, в Україні, саме такий важливий момент. 

Як використати його для переходу на інший рівень? Як не втратити шанс, що випадає раз на життя? Та які уроки можна було б винести з історії українсько-російських відносин та з прикладів пострадянського відновлення, щоб забезпечити успішну відбудову? 

Ці питання ми обговорювали під час інтерв'ю для проєкту НАЗК "UKRAINE NOW. Візія майбутнього".

Що ми могли зробити краще до війни? Я вважаю, що це важливе питання не лише для українців, а й для американців та європейських лідерів. Я б назвав декілька ключових уроків.

По-перше, я думаю, що ми колективно недооцінили схильність путіна використовувати силу для досягнення своїх ідеологічних цілей. 

Ми помилково сподівалися, що він був раціональним діячем, що він зробить аналіз втрат і вигод, а потім вирішить: "Ну, це буде надто дорого, мені краще цього не робити". Я думаю, що ми сильно недооцінили те, як його ідеї та ідеологія його мотивують.

Путін є імперіалістом. Якщо ви почитаєте й подивитеся, що він говорить, то зрозумієте: він не вірить, що Україна є окремою і незалежною державою. Він не вірить, що ви чимось відрізняєтеся від росіян. На його думку, ви – просто росіяни з акцентом.

Далі, якщо ви пам'ятаєте, напередодні війни було багато розмов про розширення НАТО. Нібито це війна, щоб зупинити НАТО. 

Я знаю, що мій уряд і Адміністрація Байдена доклали багато енергії, щоб пояснити путіну, що ми не збираємося розширювати НАТО, тому що ми не хочемо загрожувати росії.

Що ж, я думаю, озираючись назад, ми тепер розуміємо, що це було абсолютно неправильне тлумачення його мотивації. Його не хвилювало розширення НАТО. 

Він знав, що Україна найближчим часом не вступить до Альянсу. Його мотивували інші речі, тому я вважаю, що ми разом прорахувалися щодо того, що мотивує його особисто.

Друга річ полягає в тому, що ми разом – ваш уряд, Адміністрація Байдена та інші члени НАТО – не зробили достатньо в питанні військової підготовки, щоб спробувати стримати цю війну.

Після того як росія вдерлася в Грузію у 2008 році, ми повинні були мати програму для озброєння грузинів, ми повинні були озброїти Україну, щоб вона була готова до військового нападу з боку росії. 

Якщо подумати про всю цю зброю, яка надійшла до вашої країни зі США та багатьох інших країн світу: що якби вся ця зброя була на місці ще до 24 лютого? 

Що якби всі ці системи озброєння були встановлені раніше? Можливо, ми могли б стримати путіна від вторгнення у вашу країну.

Таким чином, урок на майбутнє полягає в тому, що ні на кого ви не можете покластися – ані на дипломатів, ані на НАТО чи будь-кого ззовні – в питанні захисту своєї країни. 

Зрештою, Україна має захищати власну територію. Зараз, через цю трагічну війну, ми нарешті подолали вагання Заходу щодо надання серйозної військової допомоги вашій країні. І коли війна закінчиться, завданням має стати озброєння України "до зубів". 

Я думаю, що прикладами є такі країни, як Тайвань чи Ізраїль, які живуть поруч із небезпечними сусідами і тому інвестують величезні ресурси в оборону. Це коштуватиме великих грошей і вимагатиме зміни ставлення до армії в Україні. Але, на жаль, я не бачу іншого виходу.

Я хвилююся, що, коли настане мир, усі скажуть: "О, добре, нам більше не потрібні HIMARS, нам більше не потрібні Javelin, нам більше не потрібні ніякі літаки". Мушу з цим не погодитись. 

Поки путін при владі в росії, він представлятиме загрозу для вашої країни. Тому вже наступного дня після закінчення цієї війни ви повинні почати готуватися до стримування війни майбутньої.

В США є багато людей, які поділяють деякі заяви путіна про Україну: "росіяни, українці, вони всі однакові, чи не так? Їхні мови в основному однакові, чи не так? Чи не з Київської Русі почалася росія?". Цими категоріями розмірковують навіть науковці та професори. 

Отже, ще один урок, винесений з цієї трагічної війни, полягає в тому, що ми разом, за допомогою насамперед українських науковців, повинні мати програму "перенавчання" світу щодо історії України, щоб ці міфи нарешті були розвіяні.

Коли я працював в уряді, ми завжди були розчаровані тим, що в спілкуванні у росіян одні правила, а у нас – інші: нас стримує правда. лавров, захарова, "russia today", симонян – їх правда не стримує, чи не так? Це створює асиметрію, це – нечесна конкуренція.

Але я вважаю, що ми не повинні йти шляхом, на якому ми станемо більш схожими на них. Це було б аморально, і в довгостроковій перспективі це негативно вплине на наші інтереси та підірве наші цінності. Замість цього ми повинні бути набагато агресивнішими, набагато більш стратегічними в питаннях комунікації.

Потрібна більш активна кампанія з просування інформації. На мій погляд, Сполучені Штати витрачають недостатньо грошей на це. 

Китайці та росіяни витрачають величезні кошти на наші платформи. Наприклад, "Радіо Свобода" і "Голос Америки" – це крихітні програми порівняно з "russia today". Це урок холодної війни: тоді ми були кращими в цьому; ми витратили більше грошей на просування інформації. А сьогодні ситуація ще складніша. Це означає, що треба інвестувати в субсидії всіх видів ЗМІ – у вашій країні, у моїй країні.

Я вітаю те, що Адміністрація Байдена зробила для зміцнення НАТО, для озброєння України та введення нових санкцій проти росії – ці три основні компоненти їхньої стратегії. Я думаю, що вони добре з цим справляються.

Але я вважаю, що потрібно зробити набагато більше. Ми повинні надавати більше зброї, кращу зброю, і надавати її швидше. От так все просто.

З санкціями те саме – ми багато зробили, вітаю. Але ми можемо зробити набагато більше щодо індивідуальних санкцій. 

НАЗК розробило для цього дорожню карту, буквально назвавши імена тих, на кого можна розширити дію санкцій, було би бажання.

Взагалі виміряти ефект від санкцій доволі важко. Зазвичай потрібні роки, щоб побачити вплив санкцій на зміну зовнішньополітичної поведінки. Академічна література з цього питання неоднозначна: є випадки, коли це спрацювало (Південна Африка є чудовим прикладом), а є випадки, де це не вдалося. 

Але я думаю, що в санкціях є ще одна частина, яка іноді залишається поза увагою в дискусіях у зовнішньополітичних колах: іноді ви повинні зробити морально правильні речі, незалежно від того, чи ви вірите у те, що вони досягнуть ефекту.

Коли ваш уряд робить настільки жахливі речі, як робить уряд росії, а ви його підтримуєте, сплачуючи податки – це означає, що у вас також виникає особисте моральне зобов'язання. І той факт, що фігуранти цього санкційного списку так сильно намагаються вийти з нього, свідчить про те, що санкції працюють, що вони ефективні. 

Якби санкції були такими неефективними, як стверджують деякі критики, навіщо їм було б докладати стільки енергії, намагаючись їх зняти?

Звичайно, вам потрібна економічна допомога. Без цього проблем всередині України було б набагато більше. Захід, я думаю, робить багато з цього приводу. Але я переживаю, що з часом економічна підтримка стане виснажливою, тому що всі наші економіки страждають від інфляції. 

Є політичні сили в усіх європейських демократіях і, звісно, тут, у Сполучених Штатах, які вважають санкції причиною інфляції. Вони прямо так і кажуть: ці санкції провокують інфляцію, особливо щодо цін на бензин.

Тому для українців і таких людей, як я, важливо й надалі пояснювати, чому це не так. Чому саме путін відповідальний за зростання цін. 

Я завжди наводжу такий аргумент: так, ми не можемо вічно надавати мільярди доларів економічної допомоги Україні, навіть така багата країна, як Сполучені Штати. Тому найкращий спосіб зупинити це – надати більше військової допомоги зараз, більше санкцій зараз, щоб прискорити кінець війни. Як на мене, це дуже логічно, тож я думаю, що будь-хто може надати таке пояснення.

Я брав участь у деяких розмовах із вашим урядом щодо плану відновлення. Я вважаю доречним і правильним, що урядовці в Україні та в усьому світі почали планувати відновлення вже зараз, не чекаючи закінчення війни. Я вітаю ці зусилля.

Якби я працював над цим планом, я б спробував зробити дві речі.

По-перше – більш чітке визначення пріоритетів. Зараз здається, що все під сонцем потребує змін. Ви повинні визначити послідовність речей: те, що ви хочете зробити насамперед, те, що ви хочете зробити в другу чергу, і те, що ви хочете зробити в третю. Інакше з чого почати? 

А по-друге, я б приділяв більше уваги політичним питанням, питанням прозорості та питанням корупції, над якими ви всі працюєте. Це не лише економічне питання, це питання політичне. Я вважаю, що політична економія відновлення має бути в центрі уваги, а не лише одним із 15 пунктів для обговорення.

Я не з тих людей на Заході, які кажуть: "Ой, Україна корумпована, і вона ніколи не стане кращою". Ні, за останні роки в Україні відбулися величезні реформи. НАЗК, до речі, було їхньою частиною, що доводить, що існує можливість для змін. 

Треба зробити це вищим пріоритетом і зосередити на цьому увагу – не лише тому, що це добре для України, але ще й тому, що, я впевнений, це допоможе залучити більше грошей – як від урядів, так і від приватного сектору. А гроші вам знадобляться, щоб інвестувати в Україну в найближчі місяці та роки.

Зараз ви бачите багато проявів солідарності з Україною в усьому світі. І ваш президент Зеленський має неймовірну підтримку та довіру. Тож, на мій погляд, ви маєте використовувати цей момент дуже стратегічно, тому що з часом він зникне – ми відволічемося на власні проблеми та вибори. Тому, я думаю, ви маєте казати: "Забудьте про стару Україну – це нова Україна".  

Від самого початку ви маєте наголошувати на більшій демократії та більшій відданості ліберальним економічним реформам, щоб залучити новий капітал.

Я вірю, що в історії є такі моменти, схожі на момент "Великого вибуху", коли у вас є шанс зробити прорив. Відпустити минуле та прорватися в нове майбутнє. 

Я згадую Німеччину після Другої світової війни.

Я згадую 1991 рік і розпад Радянського Союзу, коли деякі країни змогли досягти цього прориву, а деякі – ні. 

Я згадую сучасну Естонію: вони використали цей момент, щоб зробити все те, про що ми говоримо, і Естонія сьогодні зовсім інша, ніж 30 років тому. 

Польща сьогодні – це також зовсім інша країна, тому що вони зуміли колективно скористатися цим моментом. 

Україна та Польща розпочали свої реформи фактично з однаковим показником ВВП на душу населення, і ми бачимо, що сьогодні Польща набагато багатша та набагато краще впоралась, ніж Україна, чи не так?

Я дійсно думаю, що зараз для України саме такий унікальний момент.

Коли я кажу це, я маю на увазі як мільярдерів, так і шкільних вчителів. Особливо мільярдерів: вони просто повинні змінити свою поведінку. 

Якщо ви просто повернетеся до тієї самої структури української економіки, яка була раніше, це буде величезна втрачена можливість. Так само, як і занадто велика централізація уряду та занадто великий держапарат – це також було б величезною втраченою можливістю. 

Я справді думаю, що це момент, який навряд чи коли-небудь повториться в майбутньому, якщо цього разу ви помилитесь.

Існує одна величезна перевага, яку має Україна, про яку люди забувають, коли порівнюють приклади відновлення різних країн. Це те, що я відчуваю, і для цього є емпіричні докази.

У вас дуже активне громадянське суспільство. У вас дуже велика децентралізація місцевого самоврядування – це було великим досягненням українських реформ. А поєднання децентралізації та активного громадянського суспільства, на мою думку, дає вам величезну перевагу.

Мене надихають молоді люди в Україні, які працювали в громадянському суспільстві, які працюють в уряді, а також ті, хто встигли попрацювати і там, і там. Це потужний людський капітал, величезна перевага, яку має Україна. 

Ми маємо використовувати цю перевагу в рамках стратегії відновлення, ми маємо й надалі її плекати та розвивати. Від цього і буде залежати, чи вдасться Україні здійснити прорив.

Майкл Макфол, професор політичних наук Стенфордського університету, співголова міжнародної робочої групи щодо санкцій проти РФ

Проєкт "UKRAINE NOW. Візія майбутнього" реалізується НАЗК за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) – провідна антикорупційна програма в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії.

Мета проєкту – окреслити бачення розвитку України після перемоги у війні з росією. В інтерв'ю з відомими українськими діячами, мислителями та лідерами думок ми шукаємо відповіді на питання про те, як змінюється держава сьогодні та якою вона має стати завтра.