Україна має стати форпостом західних свобод на просторі Євразії
В теперішньому коловороті війни проглядається нова безпекова рамка Європи. Брутальне вторгнення рф в Україну показало провал системи безпеки регіону і світу, яка виявилась нездатною убезпечити мирну, демократичну країну від збройного нападу деспотії.
В цих умовах природнє право на виживання західних демократій і українців, як народу, диктує необхідність становлення в Європі нової геополітичної (безпекової) реальності і країни чи країн, які відіграватимуть в ній роль форпосту Західної цивілізації.
Є одна держава, яка найкраще підходить до цієї ролі. Це Україна з її потенціалом воїнів і запасом території. У своїх законних кордонах вона є найбільшою країною Європи за площею і шостою за чисельністю населення.
Не варто відносити до списку європейських країн рф. Війна скинула з неї маску візантійщини, за якою довго ховалось деспотичне, азійське нутро московського ханства, як би воно не називалось. Його природа глибоко антиєвропейська в контексті тих цінностей свободи і демократії, які властиві західній культурі.
Україна ж довела зворотнє. Наша відданість цінностям свободи полита кров’ю на полі бою. Без них не було б тієї мотивації до спротиву, яку проявив український народ. Отже українці це фактично останній чисельний народ на сході Європи, для якого свобода і права людини є природнім, внутрішнім законом.
Без України рф не зможе серйозно загрожувати Європі. Це вже очевидно. Але якщо Україна похитнеться, ослабне чи якось поповнить своїм ресурсом агресора баланс сил зміниться. Агресор вийде на кордони ЄС і демократична Європа отримає револьвер, приставлений до її скроні.
Це добре демонструє мапа Європи, розділена на блоки країн за світоглядом і устроєм.
Щоб цього не трапилось країни ЄС повинні допомогти Україні вистояти, постачаючи зброю і фінанси. Вони це роблять, хоча з великою відмінністю в поведінці різних країн. Найбільш стримана стара Європа – Франція, Німеччина, Італія.
США і Британія набагато рішучіші в цій допомозі. Очевидно, що існування суверенної, здатної до спротиву України відповідає їхнім інтересам. Це дуже важливо. Логіка такого відношення зрозуміла чим сильніша Україна, тим слабша росія. Тим менше буде з нею протистояння у різних куточках світу.
Крім того, є ще одна, більш прихована сутність того, що відбувається. Розпал війни оголив неафішовані зв’язки і домовленості старої Європи з агресором. Вони тягнуться ще з часів післявоєнного врегулювання в Європі за наслідками Другої Світової війни. Тепер ці зв’язки вже замішані на побутовій і політичній корупції. Навряд чи вони подобаються англосаксам.
Цей привид зради в західному світі довго ховався за риторикою євро азійського економічного простору. Агресор залюбки прийняв ідею такої співпраці, але за умови негласного визнання з боку ЄС старих сфер впливу.
Теперішня гаряча фаза війни ламає цю гру. Цивілізована співпраця ЄС і рф зруйнована на десятиліття. Лідери ключових країни Європи, до цього консервативні по відношенню до злочинів росії, змушені відхрещуватись від політики замирення агресора. Інакше їх змиє настрій виборців і поставить під загрозу лідерство їхніх країн в ЄС та саме існування співдружності.
Такі геополітичні події виштовхують Україну на авансцену іншої, вищої політики. Вони підводять її до важливої ролі форпосту західних демократій в Євразії і наділяють певними функціями гаранта безпеки. Саме існування суверенної і міцної України вже є для Європи цією гарантією.
Україна, сама навіть не розуміючи того, висловила претензію на таку роль, коли втрималась і дала по зубах агресору в перші місяці війни.
Для нас цей сценарій є не зовсім очікуваним, але вочевидь доленосним, хоча із багатьма невідомими. Доленосним, тому що він здатний призвести до глибокої трансформації українського суспільства і незмірно підвищити вплив України в регіоні.
Більше того, нам така роль потрібна, щоб в тривалій перспективі отримувати необхідні ресурси і допомогу союзників для розвитку і оборони. Якщо США і Британія це підтримають, що дуже ймовірно, вони можуть підтримати і процес побудови технологічної економіки, зокрема машинобудування і оборонного виробництва.
Але для цієї ролі Україна має стати значно ефективнішою і не повторювати помилок довоєнних десятиліть, коли зокрема ігнорувався промисловий розвиток.
До війни економіка України не підійшла такою сильною, якою мала б бути з огляду на її ресурси та індустріальну спадщину. Підійшла із сировинною структурою, невисокою технологічністю і ослабленою переробною промисловістю. Зараз ці втрати і асиметрію в економічній потузі з ворогом маємо компенсувати зовнішньою допомогою. Без неї Україна не мала б тієї витривалості у протистоянні, яку показує тепер.
Ця значна військова та економічна допомога надходить кожен день. Щомісяця Україна отримує макроекономічні фінансові вливання, зокрема на покриття дефіциту бюджету в обсязі близько 4 млрд долл. США. І десь на таку ж суму щомісячно в Україну надходить західна зброя. Разом ці суми в річному вимірі очевидно перевищать весь бюджет України. Значення України як безпекової ланки допоможе отримувати подібну зовнішню підтримку і в стратегічній перспективі.
Отже, якщо Україна хоче вижити як суверенна держава і відстояти свої законні кордони, вона повинна взяти на себе роль країни-форпосту західних свобод. Це зобовяже її до значно ефективнішої організації суспільства, зокрема економіки.
Сьогодні обсяги української економіки, а значить і економічної сили низькі. ВВП Польщі, такої ж за чисельністю населення у тричі більший за український, відповідно в 2021 році 655 млрд дол. і 203 млрд дол. у номінальному обчисленні. З ворогом відмінність ще більша. Він має одинадцяту у світі економіку з величиною ВВП 1647 млрд дол. хоча вона неефективна і сировинна.
Однак гарна інформація полягає в тому, що ми можемо наростити обсяги економіки у двічі за десять років, якщо збудуємо сучасні переробні потужності. Це дасть можливість фізично менше перевозити і значно більше заробляти. Останнє має стати пріоритетом економічної політики і напрямком концентрації зусиль суспільства в найближче десятиліття.
Українці ще мають зрозуміти як багато змінилось в їхньому житті і які вимоги накладатиме на них заявка на вищу роль в архітектурі європейської безпеки. Однак її потрібно виборювати, щоб не бути стертими між тектонічними плитами цивілізацій. Солдати України до цього готові, а її економіка поки ні. Але історія не запитує про готовність, вона лише дає шанс, або його відбирає.
Володимир Власюк
