Уроки війни. 10 інсайтів про державу, корупцію та розбудову України
Спецпроєкт НАЗК "UKRAINE NOW. Візія майбутнього"
Декілька місяців тому, коли ми запускали проєкт "UKRAINE NOW. Візія майбутнього", у нас були сумніви щодо того, чи не зарано говорити про уроки війни, а надто про повоєнну розбудову.
За цей час ми записали понад 20 інтерв'ю та стрімів із лідерами думок і експертами у різних сферах. Всі вони погоджуються, що, хоча жорстока широкомасштабна війна все ще триває, необхідно зафіксувати те, що відбувається з нами, з нашим суспільством і державою просто зараз. А також думати про уроки, які треба врахувати в майбутньому – після перемоги, у яку ми всі непохитно віримо.
Під час наших інтерв'ю пролунало багато важливих тез, які ми хотіли зафіксувати, не забути, не втратити в щільному інформаційному фоні.
Таким чином, органічно склалася підбірка з інсайтами інтерв'ю – ключовими думками, з якими варто працювати надалі. Ці інсайти ляжуть в основу обговорення уроків війни та принципів відбудови країни – головної теми другого етапу проєкту.
Перелік інсайтів ми опублікували на сторінці проєкту. Я наведу тут декілька з них – ті, що найбільше мені резонують.
- Корупція є однією з головних причин, чому росія розпочала цю війну.
путін створив довкола себе корупційну вертикаль, яка сама себе годує й обмежує доступ всім іншим до інформації та ресурсів.
Замість реалістичних оцінок про ситуацію в Україні путін отримував те, що хотів почути: мовляв, українці тільки й чекають на те, щоб росія їх "визволила". А мільярди доларів, витрачених начебто на розвідку й підривну діяльність, просто йшли прямо в кишеню корумпованим елітам.
Крім того, всеохопна корупція призвела до того, що "друга армія світу" використовує прострочені снаряди та не має нормальної амуніції.
Власне, російська корупція допомагає Україні перемагати в цій війні, тому НАЗК навіть надіслало "лист подяки" шойгу за це. - Україно-російська війна гідності триває вже більше трьохсот років.
Хоча це – перша настільки широкомасштабна війна з росією, насправді тривалість російсько-українського протистояння охоплює декілька століть.
Для українців це екзистенційний момент – бути чи не бути. Ми воюємо насамперед проти пригнічення державою людини, проти парадигми, у якій світ є державоцентричним, "начальство-центричним", "самодержце-центричним".
Ми воюємо за право своєї країни на існування, за можливість розвитку України за тими принципами й цінностями, що є важливими для нас.
Ми боремося зараз за те, щоб бути українцями.
Ми боремося за нашу культуру.
Ми воюємо за свободу, за право самовизначення, за свою національну ідентичність, без якої наша свобода неможлива, що доводить тисячолітня українська історія.
Ця війна епохальна для українців, тому що ми швидко проходимо процес модернізації. Дуже важливо його закріпити, аби ефект зберігався й у мирний час, після завершення війни. - Держава – для людини, а не навпаки.
Людина завжди має бути ключовою цінністю в державі. Дуже важливо, щоб людська гідність була одним із основоположних принципів суспільства.
Ми маємо залишатися гідними людьми навіть тоді, коли ми конкуруємо, сперечаємося та шукаємо різні шляхи та рішення.
Ми не маємо допустити проявів тоталітаризму, який перетворює людину на гвинтик.
Усе, що зараз відбувається, відбувається тому, що людське життя має цінність. Якщо ми цього не втратимо, якщо ми будемо про це пам'ятати, то завжди знайдемо, як відбудувати країну. - "Увласнення" держави та зростання довіри неї.
Держава почала асоціюватися в українців з безпекою: це щось, що тебе захищає. Там, де є українська держава – там безпечно.
Коли бомблять нашу інфраструктуру: залізниці, водогони, мости, нафтобази – ми починаємо розуміти, наскільки ця інфраструктура важлива. Українці починають розуміти, що держава – це велика цінність, що вона потрібна, що є сенс за неї боротись. - Формування нової української ідентичності.
Зараз не лише ми, а й увесь світ знаходиться в пошуку нової ідентичності. Ми можемо стати прикладом нової форми ідентичності – політичної, яка при цьому включає в себе національну (українську) етику та естетику.
Складовими цієї нової ідентичності може стати воля, людяність, щирість, самоіронія, прагнення змін і розвитку.
Формувати ядро цієї ідентичності має широка громадянсько-національна коаліція – що ширшою вона буде, то міцнішим буде будь-який державний конструкт після перемоги. А це означає, що легше буде домовлятися про правила гри, які будуть відчуватися людьми як власні, як увласнені відповідно, які будуть священними для громадян. - Довіра як запорука майбутнього успіху та цінність, яку потрібно плекати.
Довіра – це не просто слово, це конкретний інструмент розбудови потужної держави.
Саме довіра є показником №1 у списку для розвитку інноваційності (яка зокрема дає 85% зростання ВВП).
При цьому важлива довіра не тільки до держави, а взагалі довіра одне до одного, яка, серед іншого, дозволяє економічно знизити трансакційні видатки.
Нам треба впроваджувати довіру як вихідний базовий параметр, з якого потрібно починати. Коли віра в добрі наміри інших суттєво підвищується, ми говоримо про зростання рівня суспільної довіри як на інституційному, так і на міжособистісному рівні.
Ми з "суспільства підозри" перетворюємося на суспільство більш доброзичливого ставлення одне до одного. - Наша перемога сьогодні залежить від військових і дипломатів.
Наша майбутня розбудова залежить від освіти й інтелектуальної самостійності.
Розвиток інтелектуального потенціалу та культури – ключові напрями після завершення війни.
Ми потребуємо великих зусиль у розвитку культурної сфери: книговидання, кіно, мистецтва.
Ми маємо бути готові "інвестувати в абстракції" – створювати умови, за яких люди зможуть роками займатися глибоко теоретичними розробками. Без цього ми не можемо утвердити своєї суб'єктності повною мірою або навіть поставити важливих питань.
Нам потрібно більше дискусій та майданчиків для них. Класично такими майданчиками є університети – вони відіграють роль повноцінної бази для інтелектуально-академічних груп. Дискусії мають лягати в тексти – ми маємо створювати масив інтелектуальних продуктів. - Спільна участь у відбудові, глибокі й широкі дискусії.
Україна й українці мають бути "власниками" повоєнної відбудови. Це означає, що ми повинні розуміти власну відповідальність за неї: відбудуємо не те, що потрібно – це наша відповідальність, а не тому, що хтось сказав нам так зробити.
Власник завжди має відповідальність, а це часто губиться в нашому суспільстві.
Майбутня програма реконструкції й відновлення України має бути паритетною: за участі громадянського суспільства, місцевих громад, центральної влади.
Обговорення уроків війни та принципів майбутньої відбудови має бути широким, фаховим та інклюзивним. - Побутова корупція – це приховане зло, яке роз'їдає суспільство зсередини.
Відмова від неї – відповідальність кожного громадянина.
На жаль, до війни ми могли засуджувати корупцію "на відстані", але при цьому не гребувати нею на побутовому рівні.
Проте "дрібна" корупція дуже поширена та є ще більш небезпечною, ніж корупція політична. Вона пронизує життя людини від пологового будинку до цвинтаря.
Багато хто досі не розуміє шкоди від дрібної корупції, тому необхідно пояснювати, що, вдаючись до корупції, українці крадуть не у свого керівництва чи в держави – вони крадуть насамперед у себе самих. - Нульова толерантність як єдиний можливий спосіб подолання корупції.
Корупція під час війни – це фактично державна зрада. Корупція в оновленій, мирній, переможній Україні – неприпустиме, дике явище, яке має не тільки тягти за собою кримінальну справу, а й робити людину вигнанцем.
Принцип нульової толерантності до корупції, попри всю його ідеалістичність, – це єдиний спосіб побороти це зло.
Ці та інші інсайти стануть основою для широкого обговорення на другому етапі проєкту.
Чому це важливо? Бо нам як суспільству та державі важливо працювати не лише з візіями та планами на майбутнє, але й аналізувати наш досвід, працювати над помилками.
А саме цього ми прагнемо – щоб у нашій державі ухвалювалися якісні рішення, які будуть відповідати принципам доброчесності та нульової толерантності до корупції, які будуть актуальними в довгостроковій перспективі.
Запобігати, а не долати наслідки – наша мета.
Нам важливо залучати до цих дискусій якомога ширшу аудиторію, адже відбудова держави – це спільна справа. Перефразовуючи відоме прислів'я: якщо хочемо зайти далеко, то маємо йти разом.
Вікторія Козаченко, керівниця Офісу доброчесності НАЗК
Проєкт "UKRAINE NOW. Візія майбутнього" реалізується НАЗК за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) – провідної антикорупційної програми в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії.
Мета проєкту – окреслити бачення розвитку України після перемоги у війні з росією. В інтерв'ю з відомими українськими діячами, мислителями та лідерами думок ми шукаємо відповіді на питання про те, як змінюється держава сьогодні та якою вона має стати завтра.
