Чому і як потрібно скоротити держчиновників, і що таке феномен непотрібної роботи?
"Кожна робота займає стільки ресурсів і
простору, скільки на неї виділяють"
(інше формулювання закону Паркінсона)
В публічному просторі з’явилась презентація проєкту "Уряд у смартфоні", в якій йдеться про революційне реформування виконавчої влади в Україні, зокрема про радикальне скорочення державних службовців із теперішніх 237 тисяч до 64 тисяч осіб.
Йдеться також про скорочення кількості міністерств (з 20 до 14) та інших ЦОВВ (агентств, інспекцій та служб – з 60+ до <50), масштабну приватизацію державних підприємств (з 3293 до 30, які мають стратегічне значення).
За задумом авторів реформи та її презентації, таке скорочення разом із підвищенням ефективності інституцій призведе не тільки до економії коштів на утримування державного апарату (на більш ніж 20 млрд грн на рік) разом із двократним підвищенням заробітних плат публічним службовцям, але і до посилення індивідуальної відповідальності керівників та працівників державних органів, концентрації міністерств на виконанні їх основної функції:
- формування та організації виконання державної політики у відповідних сферах;
- надання якісних адмінпослуг державними службами;
- ефективним управлінням майном державними агентствами;
- перетворення державних інспекцій з каральних органів в дійсно контрольні та інспекційні організації "з людським обличчям".
Якщо, наприклад, запитати міністрів, їхніх заступників і більшість державних службовців, в чому суть "формування державної політики", переважна більшість із них або не знатимуть, або плутатимуться у відповідях (принаймні, так було 2 роки тому, коли я ще займався реформою державного управління).
Уряд за більш ніж 7 років реформи не спромігся навіть розробити і схвалити урядовий Порядок аналізу та формування державної політики, хоча експертні напрацювання з цього приводу були і є.
В Україні, якщо щодо чогось немає відповідного нормативно-правового акту, для державних службовців цього не існує "в природі". Тому що "в межах і в спосіб…".
Як один із ідеологів та авторів реформи державної служби та державного управління 2015-2016 років, я мушу зазначити, що такі ж цілі мала і реформа того часу, яка була "успішно" провалена тодішнім урядом Володимира Гройсмана (який, до слова, доволі успішно почав і провів так звану реформу "децентралізації). Зовсім провальним були якраз напрямки запровадження державного стратегічного планування та реформування центральних органів виконавчої влади (міністерств та державних служб, агентств, інспекцій).
Хоча серед успішних напрямків називають реформу державної служби, на жаль, не можу погодитись і з цим.
Попри введені новим законом "Про державну службу" конкурси, щорічні оцінювання результатів службової діяльності тощо, державна служба практично не стала більш професійною, відповідальною та ефективною.
На жаль, стара державна бюрократія поглинула та "переварила" багатьох реформаторів, які із добрими намірами прийшли на державну службу із бізнесу та громадських організацій.
Не вибрана була навіть "квота" на посади ФПР в міністерства та інших ЦОВВ в кількості 3000 осіб, що було передбачено першою версією Стратегії реформування державного управління, і що готова була фінансувати через бюджет держави Єврокомісія. Всього було проведено конкурси та призначено на посади десь біля 900 ФПР, і то до багатьох конкурсів вже тоді були питання.
Я не стверджую, що всі державні службовці безвідповідальні, не професійні та не ефективні. Зовсім ні. На державній службі є дуже відповідальні та професійні працівники, які дивом здатні в загалом неефективній системі професійно виконувати свою роботу. На них багато в чому і тримається держава. Але їм, ой як важко виконувати свою роботу в недореформованій та забюрократизованій державний системі!
Не потрібно боятись скорочення державного апарату, але таке скорочення має проводитись разом із значним скороченням непотрібних функцій, бюрократії та кругової безвідповідальності. А скорочення має бути не арифметичним, а за чіткими критеріями та прозорими процедурами.
Деякі мої колеги та деякі державні службовці стверджують, що державні службовці – то особлива каста людей, в яких є так званий "ген служіння". А підприємці та люди із бізнесу загалом не годяться для державної служби, тому що, мовляв, на противагу від державної служби мета бізнесу – отримання прибутку, і всі підприємці "заражені" цим вірусом. А, мовляв, державні службовці із таким "геном служіння" мають імунітет проти вірусу збагачення.
Думаю, що придуманий такий "ген служіння" є виправданням виконання роками багатьма державними службовцями непотрібної та нецікавої роботи, за яку при тому ще й мало платять, і приходиться роками терпіти і пристосовуватись до самодурів-керівників.
Чи ви не задумувались, чому при тотальній комп’ютеризації, автоматизації та роботизації "дурної" роботи не стало менше?
Ще у 1928 році Джон Мейнард Кейнс передбачив, що через століття технологічна ефективність в Європі і США стане настільки великою, а процвітання настільки стабільним, що людям буде важко не збожеволіти від неробства і нудьги. Можливо, писав Кейнс, має сенс зберегти три години роботи на день, просто щоб люди відчували себе корисними.
Як ви думаєте, якби вам дали свободу вибору, скільки робочих днів на тиждень вам потрібно працювати, щоб якісно виконувати той об’єм роботи, який ви зараз виконуєте? Тільки потрібної, а не "дурної" роботи"?
І на завершення приведу ще одну цитату із статті "Бум бессмысленной занятости": "аналіз Гребера розкриває п'ять типів безглуздої роботи.
- Лакеї – це ті, кому платять, щоб вони бовталися і змушували керівників почуватися важливими: швейцари, марні помічники, адміністратори з тихими телефонами тощо…
- Затикачів дірок наймають, щоб виправити чи усунути великі недоліки, які керівництво лінується чи не вміє виправити системно (це жінка на авіакасі, чия робота заспокоювати розгніваних пасажирів, коли багаж не прибув).
- Педанти роблять різні дії, часто використовують документи та серйозні звіти, щоб створити видимість якоїсь діяльності, якої немає.
- Останній клас – майстри постановки завдань (taskmasters), які діляться на два підтипи: непотрібні керівники, які управляють людьми, які не потребують управління, і генератори нісенітниці, чия робота полягає в тому, щоб створювати і призначати більше нісенітниці для інших".
Як це схоже на більшість організацій та підприємств, і не тільки державного сектору! Тому, якщо скорочення державного апарату в Україні буде не просто арифметичним та механічним, а приведе зокрема до скорочення непотрібної та нецікавої роботи, WELCOME!
Тоді, можливо, тим державним службовцям, які хочуть та можуть ефективно та професійно виконувати свою роботу, замість примарного "служіння" будуть отримувати достойну винагороду за реальні результати своєї роботи.
"Краще нічого не робити, ніж робити нічого".
Сергій Сорока,
Експерт з питань реформи державної служби та державного управління
