Злет, падіння і завтра християнської демократії 

Християнська демократія – один із найважливіших політичних рухів повоєнної Європи. 

Саме християнські демократи в урядах різних європейських країн своїми рішеннями та послідовною політикою відродили свої країни з попелу Другої світової війни. 

Водночас саме європейські християнські демократи протягом останніх десятиліть стали мовчазними свідками та співучасниками становлення російської тиранії, вірні солдати якої чинять геноцид, вірні медійники якої викривляють реальність, вірні дипломати якої перетворюють світовий безпековий порядок на туалетний папір. 

Чому і як сталася ця стрімка трансформація та чи є в неї майбутнє в суспільно-політичному порядку денному європейського завтра?

Коротка історія ранніх християн

Перш ніж уважно подивитися на християнських демократів XX-XXI століть, варто пригадати, що ключовим елементом популяризації християнства в І-ІІ-му століттях була саме етика та нові правила міжлюдської взаємодії.

Римські хроністи чітко фіксували те, що відрізняє християн від інших:

• вони не кидають дітей, дбають про тих, хто втратив працездатність, дбають про вдів, викуповують сиріт, якщо бачать, що з ними жорстоко поводяться;
• для них спільнота важливіша, ніж клан, тому вони підтримують не лише тих, з ким мають родинні чи бізнесові зв'язки, але навіть (що було страшно тоді подумати) людей іншої національності та іншого стану.
  Бо, як писав апостол Павло, "немає ні грека, ні юдея, ні обрізання, ні необрізання, варвара, скита, раба, вільного…";
• беручи приклад зі своїх провідників, вони працюють (апостол Павло працею забезпечував своє життя і вчив працювати) і вважають працю важливим елементом для здобуття добробуту.
  Водночас розкіш для перших християн не мала значення, адже їхній лідер, Ісус з Назарету, вчив, що багатство – це надмірний непотріб:
  "Не складайте скарбів собі на землі, де нищить їх міль та іржа, і де злодії підкопуються й викрадають";
• вони не радяться з оракулами, але приймають рішення самостійно виходячи з учення Ісуса та його послідовників;
• вони мають вирішені всі питання з безпекою, адже не бояться смерті (бо вірять у воскресіння в своєму фізичному тілі), тому можуть діяти сміливо й парадоксально, не ставлячи під сумнів владу, але ставлячи під сумнів встановлені порядки.

Християни в післявоєнній Європі

Християнська думка стала провідною у повоєнній Європі зусиллями Конрада Аденауера, Альчіде де Гаспері та Роберта Шумана, які для відновлення своїх країн та Євроінтеграції як явища зробили десь стільки ж як Мессі, Хаві та Іньєста для гегемонії Барселони в 2010-х.

Як і в яких умовах діяла політика християнської демократії після Другої світової, можна зафіксувати на прикладі Федеративної Республіки Німеччини: 

• почну з безпеки. Спершу бази союзників, а потім НАТО забирають безпекові питання з порядку денного громадян і політичних еліт;
• нажахані тим, що відкрилося в Дахау, Аушвіці, Майданеку та інших таборах і місцях масових убивств, європейські еліти декларують іншого як рівного, а інакшість відтоді вже не може бути приводом до переслідування чи нерівності.
  Гасла "Святкуймо різноманіття" та "Різність\Рівність" беруть свій початок із цього періоду;
• завдяки "Декларації Шумана" економіки повоєнних держав переорієнтовуються з агресивної боротьби на співпрацю, в основі якої принцип позитивної суми;
• навколо все ще бродить привид комунізму і не лише в країнах "Варшавського блоку", де його прописали на тимчасове місце перебування радянські танки, які готові придушити будь-які пориви демократизації.
  Тому з ідеєю "позабирать і роздать усе людям" політичні еліти борються шляхом реформ по типу "соціального ринкового господарства", взявши на озброєння протестантську етику, ініціативність та принцип "хто дбає – той має";
• так на фундаменті християнських принципів гідності, солідарності, субсидіарності та спільного блага постали європейські цінності, які дозволили рамкувати суспільні відносини таким чином, щоб пришвидшити економічне зростання та добробут після Другої світової війни.

Пастка зростання добробуту

Проблеми в християнських демократів при владі почалися, як і в будь-якої влади, рівно в той момент, коли уповільнилося економічне зростання. 

Пояснювати виборцям, що це нормально, й обкладати прогресивним податком багатших (особливо спадок) ніхто не спішив, бо тоді багаті не інвестуватимуть у виборчі кампанії.

Тому періодично в розвинених і багатих демократій виникала спокуса скористатися з переваг глобалізованого світу, коли цінностями й принципами можна знехтувати, якщо йдеться про інтереси. 

В цей момент людоїдські авторитаризми, які сидять верхи на сировинних економіках та доступі до дешевої робочої сили, потирають руки, бо європейські цінності та принципи на мить стають фікцією. А міжнародні відносини виглядають як гротескний діалог:

– Ми за права і свободи

– Прекрасно. А у нас он дешеве яке усе!

– А окрім оцього дешевого, оце у вас хіба не геноцид уйгурів?

– Та не звертайте увагу, дивіться, яке дешеве і гарне!

–  У вас карткою чи готівкою можна розрахуватися?

Рівність для рівних і рівніших

Дивний новий світ благоденствія, рівності та торжества лібералізму, який заповідали після Холодної війни, так і не настав. 

Для мене відображенням цієї жорстокої реальності є заява президента Макрона про те, що не можна принижувати путіна та росію військовою поразкою. Як я читаю цю заяву: "Не можна принижувати нас, сильних світу цього, поразкою путіна та росії".

Знову скористаюся футбольною метафорою. Не так давно заснований турнір Ліга націй УЄФА кардинально відрізняється від відбіркових матчів до Чемпіонату світу та Чемпіонату Європи.

У всіх трьох турнірах беруть участь збірні країн, які входять до УЄФА, але Ліга націй має ключову відмінність – там сильні грають багато матчів із сильними, а слабаки – з слабаками.

В Лізі націй неможливо щоб аптекар із Сан-Марино зіграв 90 хвилин проти володаря Золотого м'яча. Бо для володаря Золотого м'яча це певною мірою приниження, а для продавців телереклами це ще і втрата заробітку через низькі рейтинги.

Довгі роки маленьке коло політичних еліт G7 вирішувало, чи можна принижувати путіна та росію. І ви ж пам'ятаєте, як саме вирішували?

Росія окуповує п'яту частину території Грузії? – нічого страшного не відбувається, торгівля йде повним ходом, путін бере участь у засіданнях G8, триває підготовка до Олімпіади в Сочі.

Росія бомбить Алеппо, знищує цивільні об'єкти та мирних жителів у прямому ефірі? – нічого страшного, торгівля триває, несеться підготовка до Чемпіонату світу з футболу.

Росія вбиває кілька сотень невинних жертв. Серед них сім'ї з дітьми. Вони всі летіли в літаку, який збили російські військові – нічого страшного, добудовується Північний Потік – 2, президент Франції разом з путіним на трибуні в Лужніках. 

Говорячи про те, що не можна принижувати путіна та росію військовою поразкою, Макрон сказав чесно, як він мислить. Адже судити й принижувати путіна можуть тільки рівні – це переважно колишні імперії-Голіафи.

А Давиди-вискочки не мають такого права. Бо якщо принизити військовою поразкою путіна зараз, то постане питання:

"А чому ви, шановні світові лідери, мовчали всі ці роки?".

Сучасне коіне

Дві тисячі років тому християнство було дуже новаторською і підривною ідеєю. А одним із інструментів, який допоміг цій ідеї поширитися в межах відомого світу, була розмовна грецька (коіне), яку розуміли й біля сучасного Миколаєва, й на території теперішніх Туреччини чи Тунісу, Іспанії чи Сирії. 

Соцмережі + англійська мова можуть стати одними з інструментів якщо не перезапуску світового порядку, то принаймні постановки важливих питань. Саме з Тік-току приходитимуть нові Малали, які будуть дивитися на панів Шольца та Макрона і не лише розказуватимуть жахливі історії про своє життя, але і питатимуть:

"Хто дав зброю тим, хто вирізав моє село? Ви це знали й нічого не зробили? Як так? Ви ж за гуманізм і цінність людського життя. Що вам заважало?

Чия Приватна Військова Компанія охороняє шахту з добування кристалів (отих, які незамінні в дорогій техніці) на території мого племені й чому ми з тієї шахти не отримуємо нічого, а маємо тішитися з гуманітарної допомоги, яку нам привіз Боно?

Чому скуповувати на території мого краю фрукти по 3 центи і продавати їх в Марселі та Гамбурзі по 3 євро – це лібералізм, а коли я втікаю в Марсель і Гамбург від зґвалтування і вбивства зі своїми дітьми, то це злочин?"

Завтра християнської демократії

Наша боротьба, наш спротив і щоденне наближення спільної перемоги в той чи інший спосіб кореняться в тому, що для нас важливими є гідність, солідарність, субсидіарність та спільне благо. І все це не слова з презентаційних слайдів чи аналітичних звітів, а щоденна реальність мільйонів громадян: воїнів, волонтерів, медиків, соціальних працівників. 

Дуже часто, не проговорюючи цього всього вголос, ми вибудовуємо процеси та підходи за принципами християнської демократії. 

Наші посли та працівники міжнародного фронт-корту теж повертають християнську демократію до джерел, акуратно тикаючи панів у дорогих піджаках у декларовані ними цінності та принципи (пани виглядають жалюгідно кожнісінький раз). 

Своєю боротьбою ми даємо шанс наступним Давидам.

Шанс на те, що, коли вони спробують кинути виклик черговому Голіафу, всі довкола не чекатимуть, коли ж нарешті закінчаться ці три доби, протягом яких Голіаф має закатувати Давида, щоб можна було в скорботі постояти десь біля заставленого свічками монументу й повернутися до "business as usual".

Тому наш досвід може стати визначальним для перезавантаження та християнської демократії і світової архітектури безпеки.

Ну, а спеціалістам з еклезіології, які вивчають і розвивають церкви та спільноти, треба нарешті звернути увагу на купу інших студій у широкому спектрі від соціології до економіки, від постколоніалізму до теорії ігор.

Бо працюючи з такою важливою і тонкою матерією як спільноти і люди, не можна бути затурканим і не розуміти фундаментальних речей. 

Інакше є шанс скотитися до комунікації та діяльності в стилі Папи Франциска, коли не зрозуміло хто на кого напав, хто кого катує, хто є причиною світового голоду і за кого треба молитися, а кого треба нарешті нокаутувати так, щоб не міг більше вбивати й ґвалтувати. 

Андрій Андрушків, виконавчий директор Центру спільних дій, молодший сержант ЗСУ