Крадії історії та шахова партія тривалістю в декілька століть
Можливо ми дійсно переживаємо останню в сучасній історії масову "брудну війну доісторичного типу" з десятками тисяч загиблих, громадними колонами спаленої бронетехніки, артилерійськими ударами та величезними руйнуваннями наших міст та селищ.
Саме Україні випала важка доля на власному прикладі продемонструвати агресивну неадекватність, безглуздість та історичне банкрутство нашого північного ворога.
В той час, як росія створила для себе свою "віртуальну бульбашку" та відпрацьовує в ній до досконалості всі авторитарні надбання світу, сам світ вже давно прагне жити за іншими правилами.
За останні десятиліття світ став занадто взаємозалежним. В умовах, коли кордони між країнами стають все більше умовними, бізнес все більш міжнародним, а компанії транснаціональними, відкрито напасти на елемент загальної системи, в якій все взаємопов’язано та взаємозалежно – рівнозначно нападу на всю систему (звичайно, за умови, що ця система хоче далі існувати, усвідомлює свої цінності та здатна за них боротись).
Вести війну з усім світом можливо, але безперспективно. Після нашої перемоги навряд чи хтось в світі ще раз захоче піти цим шляхом для вгамування своїх імперських амбіцій. Проте це не означає, що війни в світі закінчаться; це скоріш за все приведе до того, що закінчаться саме такі війни, і надалі конфлікти будуть вирішуватись в інших площинах.
Один з футурологів Кевін Келлі в своїй книзі "Невідворотне.12 технологій, що формують наше майбутнє" зокрема зазначив:
"Те, що природно для гурту слабко поєднаних між собою людей, перестане бути природним для планети з тісно пов’язаними між собою мешканцями…
Я думаю, що організовані війни з часом перестануть бути привабливими та потрібними, бо з’являться нові способи суспільного розв’язання конфліктів на глобальному рівні…
Нові технології відкриють нові способи брехати, обманювати, красти, шпигувати, і залякувати. У світі немає уніфікованих міжнародних правил для врегулювання кіберконфліктів, а це означає неочікувані та неприємні "неможливі" кіберподії в найближче десятиліття.
Через те, що люди поєднані між собою в планетарних масштабах, одна проста хакерська атака може потягти за собою цілий каскад пошкоджень, які легко виростуть до нереальних розмірів. Глобальні враження нашої соціальної тканини насправді неминучі.
Якогось дня протягом наступних трьох десятиліть уся система інтернету й телефонії вимкнеться на 24 години, і ми відходитимемо від цього ще роками".
Але питання не тільки в ірраціональному бажані людей воювати. Імперські амбіції багатьох країн часто "проростають" з історичних травм, а манія величі формується скоріше на сфабрикованих міфах про минуле, ніж на конкретних історичних фактах. Часто пошук цих джерел та історичних передумов, які стають причиною війн та конфліктів, можуть привезти нас до "порожнечі", за якою немає нічого, крім обману.
Не можна все зло в світі зводити тільки до фашизму, тільки тому, що для більшості так більш зрозуміло. У зла рашизму вже є власні особисті характеристики й тому воно потребує власної особливої класифіації, та розуміння тригерів, які запускають процес агресії. Це як вірус – він постійно мутує, стає хитрішим, агресивнішим, краще адаптується та нападає, поки від нього не знаходять вакцину.
Останні слова екскурсовода звучали про те, що саме ці три історичні постаті більше трьохсот років тому розпочали свою "шахову партію" яка й досі триває на "європейській шахівниці" і яку нам ще слід дограти.
Ця партія розпочалась для нас зовсім недобре: наслідки поразки Карла XII та Івана Мазепи у Полтавській битві з точки зору загальноукраїнських політичних інтересів були вкрай тяжкими не тільки з огляду на втрату земель, знищення Запоріжжя, поступової ліквідації Гетьманської держави. Послідовно й систематично Петро І громив усі ознаки української державності, ослаблював Україну, фізично винищуючи її населення, руйнуючи його матеріальний добробут, виснажуючи його сили, підриваючи тим самим генофонд нації.
Назва цілої держави, відомої в історії від IX століття як Русь чи Руська земля з центром у Києві, з легкої руки царя Петра I стали предметом політичної маніпуляції та дієвим інструментом виправдання загарбання чужих територій.
300 років тому, після низки перемог над Швецією і укладення Ніштадського мирного договору, 22 жовтня 1721-го Петро I перейменував Московське царство на Росію, а себе проголосив імператором.
За декілька століть академік Михайло Грушевський у своїх наукових працях уголос заявив: "Ми є народ, у якого вкрали історію".
"Московщина, по суті, загарбала назву Русь, яка своїм питомим змістом — етнічним, географічним, устроєвим — цілком відповідає сучасному термінові Україна... Це дало Московщині, хоча й підроблений, але все ж таки блиск культурної, цивілізованої держави з давньою історичною традицією, з візантійсько-київською церковною метрикою", — писав доктор історичних наук Ярослав Дашкевич.
Недаремно путін полюбляє згадувати з будь-якого приводу та без Петра І. Але якщо Петро І крав та переписував історію України, то путін хоче просто її витерти з історичної пам’яті і геноцид українського народу для цієї мети найкращий інструмент.
А для того, щоб цей інструмент ефективно працював і ніхто з росіян не задавав питання щодо цінності будь-якого людського життя російська влада планомірно та успішно дагуманізувала життя власних громадян, зробивши їх просто ресурсом та інструментом досягнення мети для власної держави.
Не став зайвих питань, не дивись по сторонах, не слухай голос власного сумління, будь готовий принести жертву (та будь вдячний, що сьогодні цією жертвою є не твоє власне життя), будь як всі і ти отримаєш можливість разом з усіма іншими "злитись в екстазі" та відчути гордість за власну державу.
Але не зовсім правильно буде сказати, що саме гординя є джерелом походження манії величі росіян. Першоджерелом цього ментального дисонансу є страх.
Страх втратити "власну" історію і виявитись ніким або нічим в історичному контексті.
Страх того, що без цієї демонстративної винятковості та постійної зовнішньої та внутрішньої агресії національна ідея існування росії може виявитись безглуздою.
Сильне почуття страху неможливо сховати за слабкими емоціями жадібності та наживи.
Сильну емоцію можна сховати лише за такою ж емоцією глобального рівня. І тут пригадався перший і найголовніший зі смертних гріхів у християнстві – гріх гордині, який протягом останніх століть в росії буйно розквіт та приніс в якості плодів відому російську винятковість, богообраність, безпідставну зухвалість, удавану велич, постійну тривогу та агресію до оточуючих.
Якщо лише фактом власного існування ми українці руйнуємо їхню удавану велич та демонструємо їхню історичну некомпетентність – це апріорі не може подобатись.
З усього виходить, що в цій, створеній росіянами, парадигмі війна – єдиний сенс та спосіб їх існування.
І допоки цей ментальний дисонанс у свідомості наших північних ворогів буде зберігатись – спокою нам не буде.
Ніякі території Донбасу та Півдня України не зможуть вгамувати їхній страх втрати власної ідентичності, страх бути викритими в тому, що вони просто вкрали історію у сусідів, а власну вже і не пам’ятають, а те, що пам’ятають, їм не дуже й подобається…
Саме ця складова говорить про те, що для України перемога в цій війні – це єдиний шанс як на державне, соціальне так і на біологічне виживання.
У випадку нашої поразки росія не тільки вб’є та репресує українську еліту та активну частину наших громадян. Україну просто "витруть" з історії (як робили це багато століть поспіль і як нещодавно витерли в російських підручниках з історії Київську Русь).
Але поки ми боронимо свою землю, ця "історична гра" триває і наша впевненість в тому, що світло переможе темряву, не залишає злу шансів на перемогу.
Можливо місія України і полягає в тому, щоб закінчити нарешті цю "шахову партію", поставити крапку (хотілось би щоб це нарешті був мат) в цій "брудній" історії та відкрити всім шлях до Нового Світу.
Ткаченко Сергій
