До Дня Конституції
Сьогодні українській Конституції – 26 років. За 4 місяці повномасштабної війни з росією цінності, прописані в Українській Конституції, дізнались і переосмислили сотні мільйонів людей по всьому світу.
Українські підприємці, політики, журналісти, активісти, благодійники, лікарі, експерти, які спілкуються із західними медіа, відповідали на питання "чи готові українці боротися за своє європейське демократичне майбутнє?". І це завжди було дуже просте питання, оскільки ми – українці – щодня доводимо, що за прописані у нашій Конституції цінності варто воювати.
Демократія, права людини, правова держава, рух до Європейського Союзу та НАТО – це не абстрактні слова, написані в Основному законі. Це реальні прагнення та цілі нашого народу.
За 26 років було багато охочих переписати Українську Конституцію в "зручному" для себе форматі.
Ми чули про федералізацію, що була вигідна виключно росії, бачили спробу закріпити в України напів диктаторський формат президентської республіки за часів Януковича. Але врешті-решт нам вдалося захистити Основний закон, а разом з ним і українське суспільство від спроб узурпації влади та русифікації політичного режиму зсередини. І тому, коли росія втратила надію зруйнувати Україну зсередини через політику та гібридну агресію, вона перейшла до відкритої повномасштабної війни.
Так, російський режим розпочав війну тому, що для нього існування демократичної успішної України, яка свідомо прямує до ЄС та НАТО, неприйнятне. Бо більше за все диктатури бояться свободи та успіху, особливо від тих, кого вважають своїми начебто "законними володіннями".
Схиблена логіка російського режиму вступає в максимальне протиріччя з логікою та положеннями українського Основного закону. В росії влада говорить населенню що є "правдою" та "метою" для росіян. А в Україні воля народу – завжди є головним словом і ключовим голосом у політиці. Яскравим вираженням цього стала Українська Конституція.
Чи могли це собі уявити ті, хто 1996 року приймав Основний закон? Навряд. Та з усіма корективами та змінами Конституція стала історичним волевиявленням нації, що прагне бути частиною великої європейської демократичної родини.
Те, що за 4 місяці з початку війни та за кілька днів до Дня Конституції Україна офіційно отримала статус кандидата на вступ до Європейського Союзу доводить, що українці вірно обрали свої світоглядні орієнтири та закріпили їх у Основному законі.
Ми невпинно рухаємося до своєї мети. Головне зараз – не зупинятися. Не тільки на шляху до військової перемоги над росією, а і на шляху розвитку демократії та реформ.
24 лютого змінило все. Сприйняття Конституції і, відповідно, Дня Конституції не стали виключенням.
Російський агресор несе диктатуру, поневолення, беззаконня, терор та цензуру – все, що дисонує з цінностями, закріпленими у нашому головному законі.
Головне, що ми маємо пам'ятати зараз: те, що прописано в нашому Основному законі – право кожної людини на життя та повагу своїх прав, демократичний устрій суспільства, реальне самоврядування, свобода слова, правова держава, правова держава та чесний суд, євроатлантичний курс – це саме те, за що б'ється Україна.
І тому зараз ми маємо не тільки пишатися своїми успіхами, але й уникати старих помилок.
Норми нашої Конституції вимагають від нас підтримувати та розвивати демократію, не обмежувати свободу слова, розвивати інститути верховенства права та боротьби зі зловживаннями та корупцією.
Будь-яка спроба українських політиків зараз, під приводом "воєнного часу", обмежувати свободу слова чи саботувати роботу антикорупційної інфраструктури є порушенням тих високих ідеалів українського народу, що закріплено в Українській Конституції і за які сотні тисяч українців воюють в священній війні проти російських загарбників. Тим паче зараз недоречні будь-які немотивовані зміни до Конституції, особливо у частині таких фундаментальних речей, як євроатлантичний курс до Європейського Союзу та НАТО.
Війна вчергове нагадала нам: у найскладніших обставинах демократія та свобода – наші ключові переваги. Саме вони створюють унікальний ресурс України – здатність суспільства до самоорганізації.
Саме тому в цій війні ми переможемо. Бо Свобода, Самоорганізація та Майбутнє завжди перемагають рабство та минуле. За це ми платимо дуже велику ціну – українські військові та цивільні щодня гинуть за те, щоб жоден диктатор та його поплічники більше ніколи не ставили під загрозу українську державність, українську демократію та наші цінності, закріплені Конституцією. І ми ніколи не маємо про це забувати.
Кіра Рудик
