Як побудована машина пропаганди? Маріупольський досвід
За місяці війни на інформаційному фронті картина російської інформаційної машини стає зрозумілою та прозорою. Особливо в моєму випадку, коли твоя ділянка фронту вузька: сконцентрована на одному місті-герої, й аналіз ведеться щоденно майже з першого дня війни.
Я певен, що ми маємо знати, як це працює, аби протидіяти ефективно на всіх рівнях, не обмежуючись лише контрпропагандою.
Головний принцип російської інформвійськової машини – багаторівневість. У підсумку немає рівня комунікації, на який вони не спустились.
- Топрівень – офіційні спікери від путіна, пескова і до всіляких впливових осіб. Вони озвучують тези та наративи. Але вдало посилаються на власні джерела нижчого рівня.
- Перший рівень – офіційні медіа (національні). Тут зазвичай без соловйовщини, просто новини з посиланням на джерела нижчого рівня.
- Рівень 1/1 – медіа пропагандисти а ля соловйов і ко. Їхнє завдання – тест абсолютно диких тверджень, емоційне посилення та зв'язка нижчого рівня з першим та топрівнем.
- Другий рівень – журналісти. Під час війни здебільшого військові журналісти. Вони скрізь у гущі подій. Вони пишуть, вони знімають. Саме вони кують передусім фейки, маніпуляції та перекручування.
- Рівень 2/1 – експерти. Тут від місцевих російських до іноземних. Їхня експертність підтверджується власне назвою в титрах. Іноді вони обіймають якісь посади за кордоном, але всі ці посади в російських афільованих структурах. Вони посилюють фейки журналістів та обгортають їх в "експертність" для вищих рівнів.
- Третій рівень – колаборанти. Тут лише повторювання тез та додавання маніпулятивних тверджень. Саме після цих тверджень інформація набуває іншого вигляду і розходиться одночасно на рівні вгору та нижчі. Чиста легалізація нової брехні.
- Четвертий рівень – "волонтери". Вони з'являються одночасно з окупантами. Тут вже робота з населенням окупованих територій віч-на-віч, ведення соцмереж. Завжди все через емоції: страждання – допомога, були погані – прийшли ми хороші. Здебільшого їхня робота ведеться в стані повного або часткового інформаційного вакууму на окупованій території.
- П'ятий рівень – адміністратори чатів. При окупації одразу виникає багато запитань. Від евакуації до простих щоденних. Одночасно з'являються купа чатів по всіх соцмережах з відповіддю на ці запитання.
Спочатку "без політики", але з часом всі наративи вищих рівнів вводяться і домінують.
На старті роботи таких чатів неможливо встановити ані приналежність, ані характер адміністрування, тому розповсюдження зростає дуже швидко.
Всі ці рівні працюють в обидва боки. Якщо в тебе перед очима вся мережа, ти можеш побачити, як інформація з топрівня доходить до четвертого рівня. І навпаки. На досвіді Маріуполя повний цикл займає до 4 годин в залежності від важливості та цілі.
Другий головний принцип – керованість та послідовність. Тут немає місця самодіяльності. Майже слово в слово. Але точно за вказівкою інформація розповсюджується.
Іноді трапляється, що десь на рівні журналістів хтось перегне палку з емоціями, як було по Азовсталі. І миттєво або видаляє, або публічно змінює риторику відповідно до курсу всієї машини.
Це дійсно потужна, добре влаштована та боєздатна машина. Так, в Маріуполі з часом ми її підкорили.
Ми організували інформаційний спротив із нижнього до офіційного рівня, наскільки це можливо, але… Але наш досвід каже про незлагодженість дій не тільки у нас.
Ми, як країна, непогано зайняли позиції на топрівні та першому рівні. Але далі або йде війна без нас, або кожен хто куди. Статті, колонки, чати, волонтери та всі інші умовні рівні – взагалі промовчу. Тут суцільна махновщина.
Можна посилатись на свободу слова, на правду, на принципи. Але реальна війна – вона інакша.
Ми маємо й мусимо будувати наші інформвійська. Власні. Без сварок. Без огляду на мирне життя. З одним пріоритетом – перемога та порятунок життя українців.
Без варіантів.
Петро Андрющенко