Чому перемога – це не завжди кінець війні? Досвід Ізраїлю
Перемога у війні не завжди гарантує мирне життя країни. Попри численні перемоги Ізраїлю над країнами арабського світу, маховик конфліктів та зіткнень так і не був зупинений й працює й досі.
Словом, остання "ракетна війна" тривала 10 днів. З 10 до 20 травня 2021 року із сектором Гази. Тоді, за 10 днів загинули 248 палестинців і 12 ізраїльтян. Перемирʼя досягли завдяки посередництву Єгипту.
Та чи гарантують мирні домовленості те, що на Ізраїль знову не полетять ракети з боку сектора Гази? Ні.Таких гарантій немає, бо вся історія сучасного Ізраїлю нанизана "намистинками" війн, конфліктів, спецоперацій. І якщо вірити ізраїльському досвіду, то не завжди кінець війни – це не кінець війнам, а перемога – не гарантує безпеку.
На прикладі Ізраїлю спробую пояснити, чому перемога України може стати не кінцем, а початком затяжного конфлікту з росією.
Війна за право на існування країни
Сучасний арабо-ізраїльський конфлікт почався фактично тієї миті, коли Ізраїль оголосив про незалежність у 1948 році. Війна за незалежність тривала до 1950 року, далі ще 10 років Ізраїль проводив військові операції на відповідь на численні провокації.
Далі була Суецька криза в 1956–1957 роках й Шестиденна війна в 1967 році, яка стала черговим великим військовим протистоянням після Суецької кризи.
Якщо ви думаєте, що це кінець, то ні, загинайте пальці далі.
Війна на виснаження у 1967-1970 війна між Ізраїлем з одного боку та Єгиптом, СРСР, Йорданією, Сирією і Організацією визволення Палестини. Війна Судного дня у жовтні 1973 з коаліцією арабський держав на чолі з Єгиптом і Сирією. Дві Ліванські війни 1982 та 2006 років. І так далі…
Ізраїль завжди, в усіх війнах, відвойовує своє право на існування. Так само як зараз за це воює Україна.
Вороги Україну називають "малоросією", применшуючи її значущість та нівелюючи право українців жити на свої землі і називати свою батьківщину Україною. Тому для України ця війна – це також війна за право на існування. І вона завершиться тільки тоді, коли ворог визнає свою неправоту та визнає суверенність та неподільність країни.
Реваншизм
Часто реваншистські настрої ведуть до катастрофи. Загальновідомий факт, головна причина Другої світової війни – комплекс негативних наслідків Першої світової війни, яку німці почали і програли. Тут й економічні проблеми, й жорсткі ідеологічні зіткнення правих і лівих та загальна слабкість управлінської системи повоєнної Німеччини, і реваншизм, який підігрівався крайніми популістами.
Як результат – війна забрала життя понад 55 млн осіб.
Війни Ізраїлю з Арабським світом також призвели до реваншистських і екстремістських ідей та рухів. Терористичні атаки на ізраїльські міста вражали своєю зухвалістю. Чого варті терористичні акти у Єрусалимі 8 січня та 14 липня 2017 року.
В країні були й інші кроваві сторінки в історії. Як от Бійня в Маалоті (масове вбивство мирних ізраїльських громадян, вчинене 15 травня 1974 року бойовиками терористичної організації Демократичний фронт звільнення Палестини (ДФОП) у місті Маалот) або викрадення літака терористичною організацією "Чорне вересня"
Росія так само зараз поставила все на кін. І в разі поразки, ми очікуватимемо два сценарії її розвитку: або програш призведе до зміни влади та обрання демократичного вектора розвитку; або цей програш може породити ще більш жорстокого тирана, який продовжуватиме й далі кошмарити сусідів.
Ненависть
Затяжні війни гарантують, що народи, нації, між якими виник конфлікт, починають ненавидіти один одного, хоча й завжди є виключення.
Візьмемо результати повномасштабного вторгнення Росії на Україну. Якщо після анексії Криму та війни на Донбасі ще залишалися люди, які ставилися нейтрально або позитивно до росії, то після 24 лютого переважна більшість українців ідентифікували сусіда як ворога.
І це формулювання "росія-ворог" може надовго вкорінитися у свідомості українців та передаватися через покоління. Так само в голові росіян вкорениться теза, яку так активно поширює пропагандистська машина: "Україна – це частина Росії".
Тож "ненависть" це ще один якір, який повертає до нових конфліктів.
Коли закінчиться війна?
Френсіс Фукуяма сформулював свою думку про кінець історії, що колись він обов’язково настане через припинення зіткнень між представниками різних ідеологій.
За Фукуямою, з розвалом СРСР світло демократії концептуально перемогло темінь диктатури, тож у майбутньому буде сформовано остаточну ліберально-демократичну форму світоустрою й урядування.
На жаль, перемога добра над злом – це не кінець. Інколи це тільки привід для появи нової форми зла.
Олег Вишняков
