Боягузи вчать сміливих
Не полишає думка про те, що існують країни, лідери країн або окремі політичні діячі, які й досі не підтримують Україну на шляху до перемоги над росією.
Вони шукають варіанти, як зупинити війну, а не як перемогти у війні.
Риторика та позиції останніх тижнів, публічні та непублічні, різних консильєрі страху та ад'ютантів несвободи з різних країн, де працює McDonalds і нема повітряних тривог, доводить, що зона тимчасового комфорту все ще має пріоритет над інстинктом самозбереження.
Не може не знати Генрі Кіссінджер, що путін пішов далі саме після того, як йому віддали Крим.
Журналісти, які писали той едіторіал The New York Times, можливо, забули, як треба відповідати терористам за 11-те вересня.
А росія – це держава-терорист.
Вони чекають, що військовий арсенал росії вичерпається швидше, ніж арсенал їхніх причин не допомагати нам перемогти росію.
Вони стримують путіна від третьої світової відсутністю повномасштабної, солідарної реакції та повної блокади, підштовхуючи путіна до третьої світової.
Вони готові визнати, що 2 + 2 = 5 (Дякую, Орвелл).
Вони особисто вже поневолені в той час, як Україна продовжує боротись за свободу для всіх.
Читайте також: Ілюзія компромісу: чому поступки Путіну стануть поразкою Заходу. Відповідаємо New York Times
Поневолені люди, прем'єр-міністри та уряди дають поради вільним людям. Боягузи вчать сміливих. Лише тому, що їхня неволя здається їм платнею за свободу, а страх – начебто гарантує спокій.
Лише тому, що цей світ значною мірою побудований на вірі в те, що свобода має умови. Умови, які тут і зараз несумісні з життям.
Вони заклякли в очікуванні: що розшириться швидше – НАТО, ЄС чи ракова пухлина у путіна.
Світ не може жити за рахунок того, хто його вбиває.
Два плюс два – чотири.
Михайло Ткач
