Що зробити, щоб The Economist втратив інтерес до "Кортунових"?

20-го травня розумний The Economist, що його очолює харизматична й експертна Зенні Мінтон Беддоуз, яка 25-го травня була запрошеною спікеркою Ukrainian Davos Breakfast Discussion, розмістив колонку росіянина Андрія Кортунова. У публікації аналітик розглянув три сценарії завершення війни в Україні.

Два з трьох варіантів, а саме – або військовий розгром Москви і завершення війни, або продовження війни на тлі відсутності домовленостей "щодо України", – безперспективні, пише Кортунов.

Робочим варіантом, вважає російський аналітик, є "недосконале, але взаємоприйнятне врегулювання", що відкладе остаточне зіткнення російської та української "моделей". В разі "врегулювання", відверто попереджає Кортунов, конкуренція між Україною та РФ триватиме надалі "в менш жорстокому режимі".

Втім, це не дуже страшно, каже він, бо бонусом до неідеального порозуміння між Заходом та РФ в Україні є фундаментальний компроміс між Заходом та Китаєм. Встановлення нового, більш стабільного глобального порядку, зробить "не даремними жертви України", наголошує російський колумніст…

Ті, хто стежив минулого тижня за Всесвітнім економічним форумом у Давосі, чули щось наближене до тез цього росіянина від частини спікерів. На додачу із загрозами глобального голоду, кризи логістики й економічної рецесії в разі, якщо Київ не піде на "ненасильницький перехід від війни до миру" от просто сьогодні. 

Однак повернемося до Андрія Кортунова.

Важливо розуміти, хто ця людина, яку турбує наповненість сенсом жертовності України у війні з Росією, і думка якого, ймовірно, є важливою для авторитетного The Economist.

1. Кортунов є директором Російської Ради з міжнародних справ (russiancouncil.ru), такої собі російської ГО, яка разом із колегами із дискусійного клубу "Валдай" та Ради із зовнішньої та оборонної політики, давно і впевнено формує сучасний імперіалістичний наратив Росії та створює комунікаційні мережі та платформи для просування й відбілювання російського порядку денного серед західних інтелектуалів та полісімейкерів.
   
   Кому цікаво – просто зайдіть через VPN на сайти цих ГО. 
   
   
2. Головою Опікунської ради russiancouncil є цілий міністр закордонних справ Сергій Лавров (під санкціями ЄС, Великої Британії, США, Канади, Австралії, Японії).
   
   Ще одним із яскравих опікунів Ради є Костянтин Косачов, заступник голови Ради Федерацій РФ, який широко відомий провайдерством теми про "біолабороторії США в Україні" вже після 24-го лютого 2022-го року (під санкціями ЄС, Великої Британії, США, Канади, Австралії, України, Нової Зеландії). 
   
   Під санкціями України та Нової Зеландії ще один опікун Ради Михайло Маргєлов, виконавчий віце-президент АФК "Система", що контролюється російським військовим магнатом Володимиром Євтушенковим (під санкціями Великої Британії та Австралії). 
   
   Долею russiancouncil переймаються ще два підсанкційні російські діячі: помічник Путіна Андрій Фурсенко (під санкціями Великої Британії, США, Канади, Австралії) та Олександр Шохін, президент Російського союзу промисловців і підприємців і президент колись непоганого університету "Вища школа економіки" (під санкціями ЄС, Великої Британії, Канади, Швейцарії, Австралії).
   
   До складу президії Російської Ради з міжнародних справ входять такі одіозні особистості, як Дмітрій Пєсков, заступник голови адміністрації президента РФ (накладено санкції ЄС, Великої Британії, США, Канади, Австралії, Японії, Нової Зеландії), Пьотр Авен (член наглядової ради консорціуму "Альфа-Груп", голова ради директорів ABH Holdings S.A. (під санкціями ЄС, Великої Британії, Канади, Швейцарії, Австралії). Корпоративними учасниками Російської Ради з міжнародних справ (russiancouncil) є підсанкційні "Альфа-Групп", "ЛУКОЙЛ", "Северсталь".
   
   
3. 15-го травня (а в цей час колонка Кортунова, ймовірно, вже перебувала в редакції The Economist) керована ним russiancouncil проводила публічну "асамблею", де міністр Лавров (головний опікун цієї структури) уточнював мету війни РФ з Україною і робив акцент на тому, що в Україні РФ веде війну із західним світом, передусім із США:
   
   "Йдеться не тільки і не стільки про Україну. Вона – інструмент стримування мирного розвитку Російської Федерації ... Сьогодні західники готові протидіяти Росії, як зараз заведено говорити, "до останнього українця".
   
   
4. Russiancouncil, якою керує Кортунов, є одним із бенефіціарів експертної мережі ЄС-Росія (EUREN), створеної у 2016-му році. EUREN – частина проєкту "Громадська дипломатія. ЄС та Росія", який фінансується Європейським Союзом спільно з Російською Радою з міжнародних справ. EUREN об'єднує представників дійсно якісних західних університетів та thinks tanks.
   
   Зусиллями експертної мережі EUREN створювалися публічні доповіді, що толерували в європейців ставлення до російського бачення глобальної та європейської безпеки ("розбудова справедливого світу"), в якому поміж іншого унормовується нехтування інтересами та державністю України заради "великих" безпекових цілей.
   
   Так, на перший погляд, іронічно-футуристична доповідь EUREN, що вийшла у 2020-му році, допускала – на рівні публічного дискурсу – створення у 2028-му році в захопленому сепаратистами Харкові чергової "вільної республіки", яку, звичайно, визнає Кремль, і цей крок росіян не отримує відчутної протидії з боку ЄС.
   
   Серед співавторів цієї доповіді – представники Інституту міжнародних справ (Італія), Control Risks (Великобританія), Центру європейських політичних досліджень (Бельгія), Центру польсько-російського діалогу та згоди (Польща), університету Лейдена (Нідерланди), університету Сорбонна (Франція) Німецького інституту міжнародних справ і питань безпеки (Німеччина), Центру міжнародних досліджень (Франція), Інституту Клінгендаль (Норвегія), Інституту міжнародних відносин (Чехія), університету Вітаутаса Магнуса (Литва), університету Інсбрука (Австрія), Фінського інституту міжнародних взаємин, Німецької ради з міжнародних відносин (www.dgap.org), Інституту досліджень безпеки Європейського Союзу, Європейського центру передового досвіду з протидії гібридним загрозам (Фінляндія).
   
   Директор russiancouncil і одночасно колумніст The Economist Андрій Кортунов неодноразово наголошував на тому, що створення такої мережі є її "найбільш цінним активом" і без її роботи сучасна діяльність russiancouncil була б неможливою.
   
   Від себе додамо, що сучасна діяльність цієї інституції з відбілювання сучасної імперської адженди РФ на Заході була б не можливою … 

Розуміємо, що є певні шаблони, стосунки, уявлення про експертність, що формувалися й капіталізувалися росіянами роками. Втім, момент, в якому ми живемо – це чудовий час для того, щоб замислюватися над власними стереотипами, цінністю чи навіть прийнятністю того чи іншого спілкування.

Припускаємо, що все, що написано вище про директора russiancouncil та про інституцію, яку він багато років репрезентує, було відомо високопрофесійним редакторам The Economist, які ухвалювали рішення поставити колонку Кортунова з його міркуваннями на тему "ненасильницького переходу від війни до миру" та "недаремність жертв України" у війні із РФ.

В цьому контексті є відкриті питання: 

– Що ми, українці та наші партнери, можемо зробити, щоб неукраїнські колеги (представники "креативного класу") реально замислилися над встановленням певних "червоних ліній" у співпраці з тими, хто несе інтелектуальну відповідальність за путінізм?

– Як протидіяти тому, щоб свобода (медійна та академічна) перетворювалася на інтелектуальне толерування діячів, які протягом останніх 20-ти років формували і поширювали акуратно запаковані в інтелектуальний контекст російські наративи, що ігнорували норми міжнародного права?

Ця активність російських інтелектуалів не в останню чергу обумовила й нинішню російсько-українську війну, й майже знищення діючої міжнародної системи права.

Андрій Кортунов – безумовно, помітна, але не єдина, фігура на цьому полі "науковців", інтелектуальний доробок яких заслуговує не на колонку в провідному діловому виданні світу, а справжніх та жорстких санкцій за активну участь у формуванні концепту людиноненависницького російського імперіалізму.

– Що можуть зробити сучасні інтелектуали для того, щоб саме провідні світові медіа (такі, як The Economist) стали лідерами у модерації широкої дискусії щодо необхідності пошуку термінології, наукової лексики та оптики, що опишуть та зафіксують причини та сутність саме російського феномену звірячості, modus vivendi пострадянської Росії.

Нацизм – це ієрархія людей на право жити в залежності від національності. Сьогоднішня Росія – це відмова всім у праві жити.

Галина Зеленько, Наталія Кононенко

Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України