Нотатки з Давосу: потрібні дії, а не тільки співчуття
Українська делегація бере участь у роботі Всесвітнього економічного форуму в Давосі. І цього року, очевидно, все дуже відрізняється від звичного формату форуму.
Вперше в історії, Україна – головна тема всього заходу. Так, ми беремо участь у цій події більше 20 років, але саме зараз ми – центральна тема. Привід – трагічний.
В Україні йде війна, розпочата диктатором путіним, російською державою та російським суспільством. Сама російська делегація цього року до Давосу не приїхала, бо агресору ніде не раді.
Для української делегації в Давосі цього року більше роботи, ніж зазвичай. Ми вирвалися з нашої інформаційної бульбашки і зараз розповідаємо про війну світовій – діловій, науковій, політичній – еліті. І ми зустріли сотні вдячних слухачів.
Кожен, хто приїхав з України в цей незвичний весняний Давос (історично форум проходить взимку, з часу першого форуму в січні 1971 року), може сміливо почувати себе зіркою. До нас прикуто ексклюзивну увагу. І, крім слів співчуття, ми багато говоримо про допомогу Україні в цій війні. Бо на сьогодні Європа, Америка, провідні країни Азії залучені до допомоги Україні та до тиску на росію.
Мова йде про військову та фінансову підтримку, про санкційний тиск на росію, про протидію російському інформаційному, політичному, економічному та корупційному впливу на Заході.
Ми дякуємо за допомогу кожному і бачимо, що наші партнери готові приймати нашу вдячність. Але про майбутню підтримку та додаткові санкції говорять менш охоче.
Ми бачимо, як важко західним політикам усвідомити всю серйозність загрози путіна не тільки для України, а й для всього світу. І що треба перемогти це зло зараз, щоб воно не несло смерть та руйнування далі.
Та позитивна динаміка є. Ми її спостерігаємо прямо тут, в Давосі. Тому що в усіх розмовах про російсько-українську війну ми чуємо не політичні театральні та декларативні заяви чи слова співчуття.
Російські військові злочини, страждання українського цивільного населення, страх розповсюдження гуманітарної кризи далі - переконливі аргументи на користь збільшення підтримки України та тиску на росію. І, крім питань до кожного "А страшно, коли ракети над головою збивають?", найбільше запитань до мерів деокупованих міст. Вони – головні свідки звірств та люті російських фашистів.
Та хочеться нам цього чи ні, світ живе своїм життям також і буде продовжувати жити.
Навпроти Українського дому технологічні компанії знов обіцяють чіпи для суперкомп'ютерів. Індонезія показує прориви у промисловості.
Балкани пропонують фінансові дива. До поляків заходжу, щоб обійняти міцно. Тут вже точно – ніколи не забудемо і дітям розкажемо.
Перейдемо до практичних та конкретних тем та результатів.
- План Маршалла. Про що говоримо? Хто даватиме гроші та технічну допомогу? Скільки, коли і хто зможе конфіскувати російські активи?
Як їх передати Україні? Чи доцільно починати відбудову інфраструктури, коли по цій відбудові можуть вдарити ракетами?
Наші партнери чудово розуміють, що відновлювати країну потрібно вже зараз, бо попереду зима. І так. Всі більш охоче говорять про конфіскацію російських активів, ніж про надання власних коштів. - Покарання російських військових злочинців. Це дуже важка тема, бо всі чудово розуміють, що поки зберігається режим путіна – головного військового злочинця – більшість російських військових та політиків, відповідальних за війну, недоступні для світового та українського правосуддя.
Але ми продуктивно обговорюємо ту юридичну допомогу, яка необхідна від наших партнерів для збору даних про російські злочини, про геноцид українського народу. З нами активно діляться досвідом балканські країни, у яких є як вдалий, так і невдалий досвід пошуку та покарання воєнних злочинців в попередні 30 років. - Санкції. Насамперед – проти нафтогазового сектору росії. Тут ми маємо небагато гарних новин, на жаль.
Більшість країн поки що дуже обережно розглядають питання щодо збільшення санкційного тиску і вже починають питати, на яких умовах можливо їх зняти.
Позиція української делегації непохитна: коли росія повністю розрахується за війну. Але ми бачимо, що в делегаціях вистачає і тих, хто розуміє необхідність додаткового санкційного тиску на путіна. - Діджиталізація, кібербезпека та кібервійна. Діджиталізація та стійкість до російських кібератак – це те, за що Україні аплодують. Ніхто не думав, що наша інфраструктура не тільки витримає російський тиск, але й продовжить ефективно розвиватися під час війні.
Про нас знають не тільки як про націю, на яку напали. А про націю, у якої діджиталізація виходить добре і в мирний, і воєнний час. - Вступ України в Європейський Союз. Доєднання до ЄС – найскладніша тема для наших європейських партнерів, особливо для Франції та Німеччини.
Якщо про санкції деякі європейці говорять з неприємним присмаком "ну непогано б було якось скоріше згорнути цю тему", то про вступ України до ЄС політики "старої Європи" люблять вмикати старий запис "ситуація складна, ви ж розумієте". Ні, така логіка категорично неправильна та несправедлива.
Україна не вимагає для себе привілеїв, українське суспільство вимагає справедливості, а саме чіткого плану членства України, з чіткими вимогами, процедурами, етапами. Без сурогатів. Без варіантів. Без компромісів. Дуже тішить, що багато країн Європи та їх еліт повністю підтримують найскоріше надання Україні статусу кандидата на вступ до ЄС та прискореної процедури вступу.
Попередні підсумки Давосу, в цілому, позитивні. Так, багато яких речей просуваються важко. Так, у путіна в світі ще багато прихованих друзів або корисних боягузів, які ллють воду на його млин. Але Україна доводить своє право бути суб‘єктом світової політики та членом євроатлантичного світу. Доводить зі зброєю в руках, відбиваючі агресію найбільшої загрози для Європи з часів адольфа гітлера.
Україна доводить своє право на адекватну допомогу в цій війні. І західний світ в Давосі чує нас все краще і краще.
Кіра Рудик
