Між війною та "планом Маршалла": як підтримувати економіку, поки триває війна?

З початку війни країна бореться не тільки з військовими, але і з економічними викликами.

Звичайно, головне питання, яке поставало з початку руйнувань: "Як Україна буде все відбудовувати?". 

На це питання вже дають відповідь наші міжнародні партнери, створивши більш ніж 5 різних фондів акумулювання коштів для України. І це тільки те, про що оголосили публічно. 

На це питання відповідають урядовці – на сьогодні представлено як мінімум три стратегії відновлення України після війни (це якщо рахувати найбільш всеохоплюючі). Ще декілька стратегій перебувають у стані напрацювання.

На це питання відповідають і провідні аналітичні центри та експерти, які пропонують свої "дорожні карти" зі стратегічним баченням відновлення України. 

Разом з тим, з поступовим усвідомленням факту, що війна в Україні не завершиться за пару місяців, а триватиме щонайменше півроку або навіть декілька років, то на перший план виходить ще одне питання: "Як Україні втримати економіку до перемоги?". Що треба зробити в найближчі тижні, щоб наша економіка витримала місяці боротьби з ворогом, і як закласти фундамент для найшвидшого відновлення. 

В цій царині значно менше напрацювань. Саме тому я вирішив приділити увагу саме відповіді на це запитання.

Почнемо з короткого "аудиту" найбільших проблем, з якими вже зіткнулася українська економіка. Звичайно, їх більше, але для об’єктивної оцінки економічної ситуації в Україні буде достатньо цього переліку.

1. Падіння ВПП у випадку затяжної війни становитиме 30-35% у 2022 році, за прогнозами МВФ та ЄБРР. Інфляційні очікування також не додають оптимізму: наприклад, Нацбанк прогнозує інфляцію більш ніж 16%. Оцінки експертів ще гірші.
2. Прямі задокументовані збитки (без оцінки втраченої вигоди) становлять щонайменше $94,3 млрд за останніми даними KSE. А згідно заяв Уряду, загальні втрати вже сягнули більше $600 млрд. Ми вже втратили мінімум 30% виробничих потужностей. Зруйнована значна частина дорожньої, житлової та соціальної інфраструктури, необхідної як для ведення бізнесу, так і для збереження населення в країні.
3. Приблизно 80% експорту заблоковано через перекриті окупантами морські шляхи та доступ до портів, обмежене залізничне та транспортне сполучення з ЄС, відсутність транзиту через РФ та Білорусь. Особливо це стосується продукції аграрної сфери та важкої промисловості. З іншого боку, ми також позбавлені можливості імпортувати морем нафтопродукти.
4. Більше 20% населення України залишили свої домівки. За даними ООН, більше 5,6 млн громадян виїхали закордон. Очікується, що приблизно 2 млн громадян вже не повернуться у найближчі роки навіть після закінчення війни.
5. Видатки держави майже в 2 рази перевищують доходи. Кожного місяця ми будемо заробляти в кращому випадку 100 млрд грн, а видатки наблизяться до 200 млрд грн/місяць. І це при тому, що зайвих видатків немає, майже все спрямовується на дві сфери – на армію (приблизно 150 млрд/місяць) та соціалку.  

Такі вихідні умови тягнуть за собою болісні наслідки для української економіки.

1. Значне зростання безробіття. Згідно дослідження IRI в кінці квітня, 21% опитаних вказали, що вже втратили роботу. Звичайно, що з погіршенням економічної ситуації зростатиме і скорочення робочих місць. При цьому втрата підприємств, наприклад, в моєму рідному Маріуполі вивільнить на ринок праці величезну кількість тих самих металургів, для яких майже відсутні аналогічні вакансії в інших містах.
2. Відсутність інвестицій. Навіть за звичайних мирних умов інвестиції скорочуються з падінням економіки, але в нашому випадку це ще й підсилено війною та безпековими ризиками. 
3. Обмежений доступ до грошей. Гроші (як іноземні так і державні) фактично будуть лише у двох сферах: обороні (озброєння та забезпечення потреб армії від ремонту пошкодженої техніки до виробництва тактичного одягу) та будівництві (і тут лише в рамках відбудови звільнених територій, на кшталт відновлення житлового фонду та інфраструктури Бучі, Ірпеня, Чернігова та інших). Що характерно, більшість замовлень в цих сферах будуть йти через державні закупівлі. 

Це сумна реальність, яка чекає країну до перемоги. Щоб війна в країні не зруйнувала економіку, до перемоги та початку відбудови треба зробити низку важливих економічних кроків. Враховуючи значне обмеження держави в грошах, розраховувати на пряму підтримку через субвенції або дотації буде дуже важко. У такої підтримки мають бути чіткі пріоритети, і вже зараз можна виділити ключові.

Збереження та розвиток людського капіталу: комунікація та переорієнтація

1. Комунікація економічних змін та формування очікувань, аби не створювати неприємні "сюрпризи". Урядовці мають вже зараз почати роз’яснювати, які значні зміни чекають на нас в економіці. Не нагнітати паніку, а навпаки – донести меседж, що економічна ситуація стане іншою, але разом зі складнощами будуть і нові можливості. До цього треба готуватися і адаптуватися. Мати заощадження, посадити город (у кого є можливість), пройти перекваліфікацію, змінити бізнес-модель підприємства з максимальним фокусом на експорт (оскільки внутрішній ринок буде обмежений), вивчати англійську, заощаджувати паливо врешті-решт. Загалом, готувати країну до того, що "як раніше" вже не буде. 
2. Підтримка програм перекваліфікації. Тут треба терміново розвивати мережі навчальних та кваліфікаційних центрів, як державних (умовні профтехи), так і приватних. Людина повинна мати можливість максимально просто, швидко та без зайвої бюрократії отримати нову спеціальність. Умовно, з оператора мартенівської печі перевчитися на виробництво або встановлення пластикових вікон або ж актуальну для українського ВПК спеціальність. Більше того, такі програми можуть: а) залучити іноземні донорські кошти, б) створити робочі місця як для тих, хто навчається, так і для тих, хто навчає.
3. Визначити та донести до громадян перелік професій з високим попитом у найближчій перспективі.  Зробити аналіз та прогноз, які фахівці очікувано будуть потрібні економіці відповідно до короткострокових (на рік) та середньострокових (на 3-4 роки) потреб. Ідеальний варіант: оприлюднити цей перелік та максимально стимулювати навчання та перекваліфікацію за цими професіями, зберігаючи відповідні пропорції потреб. Хоча і без глибинного аналізу очевидно, що запит ринку праці на економістів, юристів та бухгалтерів буде значно меншим, ніж запит на будівельників, арматурщиків, логістів чи робітників легкої промисловості. 
4. Змінити парадигму профтехосвіти. По-перше, змінити систему фінансування. У мирний час профосвіта фінансувалася за рахунок місцевих бюджетів. Така система зараз призведе до того, що у тих же зруйнованих Чернігівській чи Харківській областях, де потреби у відбудові будуть одні з найбільші, можливість навчати тих, хто відбудовуватиме ці регіони, буде майже відсутня через брак грошей. По-друге, прогнозування і замовлення на такі спеціальності теж зосередити на державному рівні. Умовно, збільшити держзамовлення на будівельників у  профтехах Закарпаття, які найближчим часом знайдуть роботу у відновленні міст Київської області. По-третє, максимально прискорити таке навчання: скоротити термін підготовки з 3,5 років до 1 року, запровадити державне фінансування короткотермінових програм у закладах профосвіти, навіть якщо для учня це вже друга освіта. 

Стимули для працевлаштування

1. Разом з приватним сектором створити програми зайнятості або відкриття власної справи для переміщених осіб. До цього часу варто запровадити оплачувані громадські роботи, щоб дати людям в регіонах, які зазнали значних руйнувань, заробляти якісь гроші виконуючі необхідні завдання, на кшталт прибирання уламків, розчищення та відновлення житлових приміщень, інфраструктури тощо.
2. Підтримувати віддалену роботу ("цифрову мобільність") як для приватного, так і державного сектору (державні органи, держкомпанії). Важливо, щоб люди мали змогу продуктивно жити та працювати на користь України навіть поза головними міськими агломераціями чи тимчасово перебуваючи закордоном, підтримуючи "поширення" економіки. Для цього потрібно, з одного боку, прибирати всі регуляторні (адміністративні) обмеження, а з іншого – створювати програми по залученню людей до віддаленої роботи, наприклад, в IT-розробці та колл-центрах, QA (тестуванні IT-продуктів), оцифровуванні документів тощо.
3. Швидко переорієнтувати систему субсидій та державної допомоги не просто на підтримку населення, а на "підтримку зі стимулами". В першу чергу – на стимулювання працевлаштування, підвищення чи зміни кваліфікації, підприємництва.

Стимули для експорту послуг та товарів з поверненням коштів в Україну

1. Поступово знімати обмеження виїзду закордон для тих, хто приносить експортні доходи та не становить високої цінності з військової точки зору. Тобто, ті громадяни, хто може заробляти за кордоном, а гроші повертати та витрачати в Україні, як, наприклад, моряки. Гарантією економічної доцільності та соціального контракту між державою та такими працівниками можуть слугувати, наприклад, умова обов’язкового повернення валютної виручки в Україну, забезпечення виїзду депозитом та відповідальність за неповернення (включно з конфіскацією майна). Також може працювати варіант дозволу на виїзд за умови сплати на рахунок держави щомісячної фіксованої суми в валюті. Необхідно створити ефективну та прозору систему дозволів на перетин кордону водіям, які везуть не тільки гуманітарку, але і експортну продукцію або товари критично важливого для економіки чи соціальної інфраструктури імпорту.
2. Спрямувати першочергове надання кредитів бізнесам, які можуть генерувати експортні прибутки. Забезпечити спеціальне страхування експорту українських товарів. Провести переговори про спрощені умови потрапляння українських товарів "на полиці" іноземних магазинів. Працювати над іншою допомогою існуючим та потенційно новим бізнесам, орієнтованим на експорт.

Початок будівництва та відбудови до завершення війни

1. Почати кампанію з відбудови (хоча б критичної інфраструктури) до завершення війни. На жаль, достатньої кількості бюджетних грошей там в цій сфері поки не буде, але будуть приватні інвестиції та гранти міжнародних донорів. Це вже, з одного боку, створить окрему галузь з залученням великої кількості людино-годин, а з іншого – дасть можливість повернутися додому тим українцям та їх родинам, які залишилися без житла. 
2. Починати максимально розвивати та розширювати наземну інфраструктуру для експорту-імпорту з ЄС. Ті капітальні видатки, які все ж можна здійснити з бюджету, мають йти на роботи зі збільшення пропускної спроможності річкових портів, розширення залізничних колій, побудови "вузької" європейської колії та нових автодоріг до кордону тощо. Розвиток перевалочних потужностей на кордоні з ЄС. Добудова окремої полоси для фур на ключових пунктах пропуску та розширення можливостей пунктів пропуску. Разом з тим необхідно спрощувати імпорт критичних груп товарів, які неможливо виробляти в Україні.

Спрощення регулювання і прозорість правил

1. Прибрати всю зайву бюрократію: від максимального спрощення трудового права до закріплення права на ведення бізнесу шляхом подання декларації без оформлення додаткових дозволів та ліцензій. Це зменшить бюрократичний тягар та вивільнить ще частину грошей для бюджету. У такого підходу є ще одна не зовсім очевидна неформальна мета – зменшення корупційних лазівок, які здатні похитнути моральний дух українців. 
2. Запровадження прозорої та зрозумілої системи бронювання персоналу. Розширення можливостей бронювання для висококваліфікованого персоналу певних категорій (наприклад, не мобілізувати ІТ-шників, які працюють по експортним контрактам).
3. Привести до ладу та пояснити систему мобілізації військовозобов’язаних. Країні, на щастя, не потрібні всі і зараз, але не всі це розуміють. Наразі обмежена інформація та комунікація призводить до того, що велика кількість працездатних чоловіків просто не повертається до роботи (перш за все, офіційної), остерігаючись мобілізації. Зараз вже час приділити увагу і цьому напрямку комунікації.

Залучення та підтримка приватного сектору

1. Спростити доступ бізнесу до державних замовлень. Зупинити вимоги щодо великої кількості довідок, спростити кваліфікації для постачальників, вартісні межі. Це важливо, оскільки саме держава найближчим часом буде головним замовником в умовах війни. 
2. Розвивати релокацію підприємств з районів бойових дій. Вирішити проблему з наявністю приміщень для таких бізнесів. Наприклад, стимулювати власників комерційних будівель, індустріальних майданчиків, торгових та офісних центрів надавати свої площі для релокованих підприємств. Наприклад, в обмін на податкові пільги чи невеличкі гранти, кредити або навіть субсидії. Забезпечення пільгових (чи безвідсоткових) кредитів під нові логістичні потужності в умовно безпечних регіонах.
3. Впорядкувати перелік звільнених від мит товарів. Перш за все, мова йде про скасування митних пільг для імпорту товарів, які можуть виробляти чи виробляють зараз українські підприємства. Це дозволить в першу чергу підтримати власного виробника.

Забезпечення бізнесом військових потреб

1. Переорієнтація ВПК на взаємодію з малим та середнім бізнесом. Перш за все, держава в особі Міноборони та Укроборонпрому має відкрити максимальну частину своїх замовлень для бізнесу (наприклад, дати можливість українському підприємству, яке до війни виготовляло взуття, шити частину військової форми для ЗСУ). Серед першочергових задач – створити маркет-плейс для військових замовлень, гарантувати оплату або навіть платити наперед за майбутню продукцію.  Дати чітку комунікацію та гарантії, що держава буде підтримувати підприємців у цій сфері, як це роблять в Ізраїлі чи США. 
2. Стимулювання переходу виробництва з товарів мирного часу на військові. Умовно, виготовлення тактичних футболок замість повсякденних, чи виробництво військових дронів замість звичайних. Створення реального, а не декларативного державно-приватного партнерства в цій галузі. Як зазначено раніше, саме у ВПК будуть гроші в найближчий час. А після нашої перемоги виробництво товарів для армії може стати значною частиною експорту. 

Закласти бачення майбутнього та забезпечити довіру іноземних партнерів

1. Підготовка пакету "законів майбутнього". Вже зараз прийняти зміни з відкладеним стартом – які під час війни неможливо або недоцільно втілити, але вони вступлять в силу тільки після закінчення війни.
   
   Що це дасть? Вже сьогодні створить правильний поштовх і розуміння бізнесу, громадян та міжнародних донорів, інвесторів щодо того, як будуть працювати інституції та економіка після нашої перемоги. Мова йде, по-перше, про рішення традиційних "довоєнних" проблем, як боротьба з корупцією, забезпечення верховенства права, демонополізація окремих галузей.
   
   По-друге, це точкові рішення щодо стимулювання ринку капіталів, подальшої лібералізації ринку землі, давно назрілих змін у трудовому законодавстві, побудови ефективного управління держпідприємствами, запровадження накопичувальної пенсії і навіть створення нової системи оподаткування. І саме зараз чудовий час підготувати та прийняти ці зміни на майбутнє.
   
   Як мінімум, не будуть заважати олігархи, популісти та проросійські "рупори". Як максимум – Україна нарешті зможе створити передбачувані "правила гри" для всіх "гравців" національної економіки. 

Звичайно, це далеко не виключний перелік кроків. Щоб повноцінно відповісти на виклики війни, він має бути і буде значно більше. Але це ті кроки, які ми точно можемо і маємо зробити в першу чергу. Частину з цього переліку вже навіть почали втілювати в життя або публічно оголосили про наміри. Але більшість пунктів ще потребує кропіткої роботи від дизайну до впровадження. 

Головне, що Україна і українці здатні це зробити. На відміну від ворога, який нічого вже не зробить для порятунку свого ділового іміджу та фінансів, Україна здатна підтримати свою економіку та вивести її на шлях відновлення та зростання після перемоги. Системний та своєчасний підхід забезпечить перемогу нашої країни і на економічному фронті.

Ярослав Железняк