Фізична війна перейде у війну економічну. Її теж треба буде вигравати

Спецпроєкт НАЗК "UKRAINE NOW. Візія майбутнього"

Те, що відбувається протягом останніх місяців, – це епохальна річ для всього світу. І Україна перебуває в центрі цього епохального процесу. 

Які можливості це відкриває для економічного розвитку України, а також які уроки ми маємо вивчити, щоб цей розвиток відбувся – про це ми розмовляли в інтерв'ю для проєкту НАЗК.

Нам пощастило, що живемо саме зараз. Я шкодую, що люди, які не дожили до цього дня, не дізналися, наскільки ми сильні, інноваційні, затяті, наскільки ми навіжені, якщо стоїть питання виживання України. 

Я б дуже хотів, аби українці вважали, що економічна перемога – це настільки ж важливо, як і перемога військова. Щоб ми залишалися такими ж умотивованими, затятими, доброчесними, довірливими й такими, які викликають і вибудовують довіру до себе. 

Усе це треба втримати, тому що в нас ще складний і довгий шлях попереду. 

Ми тепер розуміємо, що в нації-агресора завжди буде апетит до України. 

Коли ми дивимося на досвід Ізраїля, то це насамперед економічна потуга, яка вибудувала пізніше військову потугу. Але не навпаки – це не лише План Маршалла. 

Так, в Ізраїля є велика державна допомога Сполучених Штатів, але насамперед – саме інноваційність і підприємливість ізраїльтян забезпечують економічну міць, що зі свого боку обумовлює міць військову.

Якщо люди думають, що для України критичним є План Маршалла, то я його ставлю десь на третє місце. 

На друге місце я ставлю вільну торгівлю й продовження глобалізації. Що, по суті, вивело Китай в економічні лідери? Не промислові парки, адже це хоч і важлива частина, але досить периферійна. Це лише артефакт. 

Китай та інші країни, які створили економічне диво останніх 30 років, витягнули весь світ через вільніше підприємництво і торгівлю, тобто лібералізм. 

А на перше місце я ставлю інноваційність, адже дослідження доводять, що інноваційність – це 85% економічного зростання.

Читайте також: Українці не святі, але ця війна – чистилище, в якому кожен має шанс стати чеснішим

Нобелівський лауреат з економіки Едмунд Фелпс перевіряв економетрично, які 6 із 200 цінностей у світовому дослідженні цінностей впливають на інноваційність у країні. 

Цінності, які Фелпс вивів: довіра, бажання проявляти ініціативу, бажання здійснювати досягнення на роботі, виховання дітей – вчити їх бути самостійними, позитивне ставлення до конкуренції, економічна свобода. 

І показник №1 в цьому списку – довіра, причому не тільки довіра до держави, а взагалі довіра один до одного. 

Я дуже хочу, щоб довіра, яка зараз з'явилася, була інституціоналізована та підтримана й державним керівництвом, і суспільством. 

Вкотре, після трьох революцій, ми підтримуємо невідомих людей, перекидаємо гроші на карти незнайомим або не дуже знайомим, вірячи, довіряючи, що все це задля правильних цілей. Ми вражаємо довірою й себе, і світ. 

Якщо довіри немає, тоді економічно зростають транзакційні витрати. Треба багато правників, треба багато паперу на контракти. Контракти стають занадто довгі, тому що треба передбачити всі можливі ситуації. І це тільки один із маленьких факторів, чому довіра важлива. 

В переліку цінностей за Фелпсом є й інші речі, сплеск яких ми також бачимо під час війни. Наприклад, бажання проявляти ініціативу – це те, як ми значно меншими силами перемагаємо ворога, бо йому заборонено проявляти ініціативу згідно з "уставом вооруженных сил советского союза". В той час, як у нас єдиний шлях – проявляти ініціативу. 

Адже настільки меншими силами досягати таких успіхів можна тільки завдяки мотивації, тільки завдяки ініціативі. Так, ти виконуєш наказ, але якщо з якихось причин наказу немає, тоді ти сам робиш собі наказ і його виконуєш повністю. 

І це є головним принципом успіху українського опору й української оборони: наших людей не потрібно мотивувати – вони абсолютно вмотивовані.

Government integrity, тобто доброчесність – це частина шостого показника Фелпса, тобто економічної свободи. 

У нас фатальні справи з економічною свободою були до війни: 130-те місце у світі, а ще й впали на 3 позиції за 2021-ий рік. Хороша новина лише в тому, що ще у 2020-му ми були найгіршою, найменш вільною економікою у Європі. По суті, єдиною не вільною. 

У 2021-му році (не знаю, радіти чи ні) нас обійшла Білорусь за цим показником. Росію зараз також зараховано в економічно невільні країни. Ось у якому ряду ми знаходимося. 

Доброчесність – це маленька, але важлива частина показника економічної свободи. Коли під час війни стільки українців гине, і військових, і цивільних, а ми все одно бачимо волохату руку української корупції, мені від цього стає погано. 

Попри весь ідеалізм і наївність принципу нульової толерантності до корупції, не бачу іншого шляху побороти це зло.

Читайте також: Ми вийдемо з цієї війни абсолютно іншим суспільством

Загальною ціллю повинна бути нульова толерантність до корупції. 

Корупція в оновленій, мирній, переможній Україні – неприпустиме, дике явище, яке не тільки тягне за собою статтю кримінального кодексу, а й людина стає вигнанцем. У розвиненому світі нація-агресор поставлена в подібні умови: з нею ніхто ні говорити не хоче, ні на конференціях бачити, ні на спортивних змаганнях тощо. 

Я завжди дивувався з української еліти. У вищому керівництві країни достатньо добре відомо, хто краде. І ці люди все одно тиснуть одне одному руки, мало не цілуються, як це заведено. Ну як? 

Не знаю, чи це ми така тепла нація, чи немає достатнього рівня суспільної ненависті до корупціонерів та крадіїв. Ці люди не почуваються викинутими з суспільства. Навпаки, вони багато в чому почувалися королями життя. 

За часів, коли я був в уряді, там навіть така аура все ще залишилась: "Якщо ти не крадеш, то ти дурний". Отаке ставлення. Можливості є, дивись: ось мільйони й мільярди. 

Це все треба змінити. Ми знаємо як. Це не тільки люди змінюють – треба структури й процеси міняти. Але місія повинна бути – нульова толерантність до корупції.

Відома фраза Черчилля, яку я часто повторюю: найближчими роками нам усім залишається лише кров, піт і сльози. 

Я ще раз наголошую, що інновації – це 85% усього зростання. Економічна свобода є критичною. Насправді ми ж реально навіть не знаємо, що таке ринкова економіка, бо маємо олігархічну, постсоціалістичну економіку.

Це ж постійна тема й мем у стрічці. Є люди, які кажуть: "Я 2 роки прожив десь на Заході й навіть не знаю, хто керує тією податковою, мені жодних питань не ставили". В Україні ми знаємо, які могли бути ексцеси зі сторони силових органів і багато інших подібних речей. 

Згадаю ще дві важливі цифри. Аби економіка зростала (я тут цитую іншого відомого інвестора, Ручіра Шарма), рівень інвестицій має бути щонайменше 25%+ від ВВП і зростати. Тоді економіка росте. Для порівняння скажу, що в Китаї – 42%. В Україні у 2020-му році цифра була 17%, у 21-му році вона впала до 13%. Очевидно, це ще довоєнний час. 

Чому ми так мало інвестуємо? Одне з пояснень – дефіцит економічної свободи, який не дає можливості розвивати бізнес, а отже, інвестувати. 

Підприємці й інвестори відчувають клімат. Не тільки за виступами державних чиновників, а просто мають достатньо хороше відчуття. Але ж є внутрішні заощадження – savings. 

Статистика в усьому світі показує: якщо хочеш досягти 25% інвестицій, як відсоток від ВВП, то в тебе відсоток валових національних заощаджень (вони складаються з трьох частин: приватні, корпоративні й державні) повинен теж бути в межах 25%. 

У вже згаданому мною Китаї заощадження – 45%, інвестиції – 42%. Між іншим, усі кажуть, що це перебір. Разом з тим цифри збігаються. В Україні теж: інвестиції – 13%, а заощадження – 12%. 

У стрічці я зараз бачу українців, які, я надіюсь, тимчасово виїхали, евакуювалися з України. І не один раз бачу фразу на кшталт "я не заощаджувала, тому що вірила у світле майбутнє". То має бути навпаки! У розвиненому світі люди, коли вірять у світле майбутнє, заощаджують.

То чому ж ми не заощаджуємо? Я бачу 4 причини, для чого взагалі потрібно заощаджувати. 

• Перша – це пенсії. Проте, в українців усе ще в головах є припущення, що нам держава буде платити пенсію або щонайменше, що нам держава винна пенсію. 
• Друга (це я вже казав) стосується бізнесу: я заощаджую, щоб інвестувати пізніше у свій бізнес. Між іншим, ми також до війни часто дивувалися, чому (особливо в ближніх країнах: Польщі, Словаччині) машини настільки дешевші, ніж у Києві. Одна з причин: бо для чого людям купувати такі дорогі машини, якщо гроші можна заощадити й вкласти в бізнес, інвестувати чи приберегти на пенсію.
  Українці ж, на жаль, із багатьох причин не починають масово власний бізнес, отже, в них немає потреби заощаджувати на це гроші. 
• Третє – освіта дітей. Адже вона не є безкоштовною і не повинна бути безкоштовною. 
• І четверте – страхування здоров'я, тобто медичне страхування. 

У нас за цими двома останніми параметрами в Конституції досі закладені принципи про безоплатність. Кожен громадянин країни має право на безкоштовну освіту й безкоштовну охорону здоров'я. Це соціалістичний абсурд. Просто треба викинути цей соціалістичний треш із Конституції та назвати речі своїми іменами.

Читайте також: Масова ініціація та наративний джавелін. Польові нотатки трансформації суспільства

Треба сказати, звертаючись до Черчиллевої фрази: українці, ви повинні заощаджувати, тому що піт, кров і сльози – все це має конкретні фінансові, монетарні рішення. Ти повинен заощаджувати собі на пенсію, бо ніхто тобі не винен.

Урок війни для мене полягає в тому, що економіку треба буде розвивати й розбудовувати так, як ми зараз воюємо. А воюємо ми меншими силами, але дуже інноваційно, дуже вмотивовано, що англійською називається "bottom-up", "знизу-догори". 

Подивіться, як волонтери сьогодні втягують в Україну ресурси: обладнання, бронежилети, шоломи, тепловізори тощо. Світове українство збирає гроші, обладнання, передає це в Україну, що є дуже потужним уроком для подальшого розвитку нашої держави. Отак треба робити, а не сподіватися на План Маршалла, ніби хтось нам щось винен. 

Клейтон Крістенсен, покійний професор Гарвардської бізнес-школи, останню книгу випустив про національний розвиток, де протиставляє два принципи: пушити ресурси в бідну країну або втягувати їх – тобто створювати для цього умови ("push in" або "pull in"). І він каже, що "push in" не працює. 

Крістенсен доводить у книзі, що найкраще працює "pull in", тобто втягування. А це також урок війни, коли українці втягують ресурси. Не хтось завалює ресурсами країну, а українці втягують все необхідне самі, переважно через приватну ініціативу. 

Отак, як ми затягуємо в країну зараз бронежилети, шоломи, тепловізори, пікапи й інше дрібне обладнання, приватні підприємства повинні затягувати ресурси зі світу. І це буде набагато потужніше, аніж План Маршалла. 

Бо насправді План Маршалла – це досить обмежений ресурс, у нинішніх грошах – це 150-200 мільярдів доларів, розділених, якщо не помиляюсь, на 15 країн. Це по 10-15 мільярдів. 

Ми зараз говоримо, що Україні треба 600 мільярдів мінімум. Тобто ми не витягнемо відбудову одним лише Планом Маршалла. До кого ти вийдеш за 600-ми мільярдами? До ЄС? До Штатів? Вони де в себе знайдуть ці гроші? У якому бюджеті? 

Тому урок війни такий: для нашого розвитку далі треба зберегти хорошу навіженість, відчуття, що це – питання виживання, тільки вже мирного. 

Я хочу наголосити, що на тривалий час (але на декілька років це питання не буде навіть стояти) Україна буде найбіднішою економікою у Європі. І це вже питання нашої честі, питання нашого внеску в історію, що так не повинно бути.

Нашу нинішню навіженість, англійською "obsession", потрібно зберегти. 

Горизонтальні мережі треба зберегти. Затягування сюди ресурсу, бажання перемогти на світових ринках теж треба зберегти. 

Ніхто не буде сильно пестити Україну, мовляв, ми віддамо вам наш ринок, тому що ви сильно постраждали. Щойно закінчиться війна, не буде навіть таких думок.

Війна нинішня, військова, фізична, перейде просто у війну економічну. І її треба буде далі вигравати.

Павло Шеремета, економіст, засновник Києво-Могилянської бізнес-школи, ексміністр економічного розвитку та торгівлі (2014), експрезидент Київської школи економіки, реформатор та експерт сучасної освіти для дорослих 

Проєкт "UKRAINE NOW. Візія майбутнього" реалізується НАЗК за підтримки Антикорупційної ініціативи ЄС (EUACI) – провідна антикорупційна програма в Україні, що фінансується ЄС, співфінансується і впроваджується Міністерством закордонних справ Данії. Мета проєкту – окреслити бачення розвитку України після перемоги у війні з росією. 

В інтерв'ю з відомими українськими діячами, мислителями та лідерами думок ми шукаємо відповіді на питання про те, як змінюється держава сьогодні та якою вона має стати завтра.