"Прийди і візьми". Чи здали би спартанці зброю?

Зараз, коли ворог тимчасово відійшов від Києва, звучать заяви про те, що особиста зброя бійцям тероборони уже може й не так потрібна і її варто здати. 

Чомусь вважається, що вона має зберігатися у центральних сховищах, а у випадку загрози видаватися знову. 

Українці дивний народ контрастів. З одного боку, перед лицем смертельної загрози ми проявляємо просто нелюдський героїзм, з іншого – наївну довірливість і розслабленість у час затишшя. 

Навіть під час війни, коли нас ріжуть, убивають і намагаються повністю знищити, ми вдаємо, що все ок і зброю можна уже здавати. Здавати у якісь центри комплектації, звідки потім фіг його знає скільки часу треба буде її випрошувати знову. 

Натомість уже давно відомо, що розосереджена система зберігання набагато надійніша, аніж централізована. Адже центральний склад набагато легше знищити, викрасти чи заблокувати. Та й в умовах паніки він не працюватиме нормально. Всі ми пам’ятаємо черги на запис та отримання зброї в Тро?

Читайте також: На війну "по блату" − така нині "корупція". Щоденник бійця тероборони Києва

Я думаю, навіть немає сенсу проводити експерименти, скільки часу займе бійцю на прибуття у місце призначення у повній викладці з дому і з заїздом на склад, коли не працюватиме транспорт, будуть пробки і черги на видачу?

У бійців Тероборони зброя повинна зберігатися вдома. Відповідально, під замком, але за місцем проживання. Таким чином він чи вона будуть завжди готові як до захисту, так і до навчання. 

А все інше, це від лукавого і тільки призведе до більшої кількості потенційних жертв серед українців, які вже не раз беззбройними йшли на ворога, а той по них шмаляв з кулеметів і закидував гранатами.

І ще одне: нам терміново потрібен Закон про зброю, який би регламентував зберігання та навчання її володінням. Бо зараз, в час війни, цивільним та й багатьом бійцям Тероборони просто неможливо нормально отримати (та навіть і придбати!), навчитися користуватися та пересуватися зі зброєю. Здавалося б дивно, чи не так? 

Співати щоранку гімн і слухати патріотичні промови це добре, але на голому патріотизмі далеко не заїдеш. Так само як і по YouTube воювати не навчишся. 

Тим, хто залишився в запасі та цивільним, які мають таке бажання, потрібне практичне навчання, щодо роботи в малих групах, пересування, патрулювання, злагодження підрозділів, правильне поводження зі зброєю. Зброю зараз треба, навпаки, видавати всім охочим!

***

Дві з половиною тисячі років тому перська армія, яка вторглася в Грецію, підійшла до Термопільського проходу. 

Перси зупинилися приблизно за 200 км на північ від Афін. Вузький перешийок між горами і морем обороняло грецьке військо на чолі із спартанськи царем Леонідом. 150 тисяч персів, якими командував Ксеркс мали значну перевагу над кількома тисячами об’єднаних греків і були впевнені у своїй перемозі.

Короткий діалог, який відбувся згодом між Ксерксом і Леонідом увійшов в історію як маніфест вільних людей, а остання фраза навіть стала їх гаслом.

Переговори відбувалися письмово і передавалися через гінців. Ксеркс напи­сав Леоніду: "Перей­ди на мою сто­ро­ну, можеш, не боятися бога і стати єдиним правителем всієї Еллади". 

У відповідь Лео­нід напи­сав: "Якщо б ти розумів справжні блага життя, не став би домагатися чужих володінь. Я ж волію вмерти за Елладу, аніж одноосібно володіти нею".

Тоді Ксеркс знову написав йому: "Здавай зброю!" 

Леонід відповів: "Прийди і візьми", що грецькою звучить як "Молон лабе".

Далі відбулася Битва під Термопілами, в якій кістяк армії греків, що складався із кількох сотень добре натренованих спартанців три дні стримував постійні перські атаки, в результаті поклавши до 30 тисяч війська загарбників. 

Персам не допомогли ані мільйони їх стріл, ані елітна гвардія Ксеркса, яких називали "безсмертними", але як виявилося, вони такими не були. 

Битва стала важливим моментом в історії Західної цивілізації, адже дала можливість грекам евакуювати Афіни і перегрупуватися, для нанесення остаточної поразки персам при Платеях.

Основу спартанської армії становила важка піхота. Чоловіки, які там служили, проходили регулярні навчання з віку 7 років та зберігали свою зброю вдома. 

У випадку небезпеки вони спочатку формували малі групи, три фаланги по 12 людей, які потім об’єднувалися у більші з’єднання і так аж до груп, які звалися "морами" і зазвичай налічували до 500 бійців.

А тепер уявіть собі, що спартанцям би раптом сказали: здайте зброю у відповідні центри зберігання…

MOLON LABE!

***

P. S: У харизматичного спартанського царя є ще кілька відомих цитат з битви під Термопілами, які актуальні і сьогодні. 

Коли під час бою хтось вигукнув: "Через варварські стріли не видно сонця", – Леонід відповів: "Чудово, будемо битися в тіні".

Інший спитав його: "Невже, Леонід, ти прийшов сюди з небагатьма, щоб боротися з такою безліччю?" 

Цар відповів: "Якщо воювати кількістю, то не вистачить і всього еллінства. А якщо покладатися на доблесть, то моїх уповні достатньо".

Коли ще один теж здивувався небагаточисельності спартанських воїнів, Леонід сказав: "Щоб померти, вистачить і цих".

Назар Гриник