Чи варто обмежувати виїзд чоловіків призовного віку з України?

Для будь-яких державних рішень важливі логіка та послідовність – тоді вони сприймаються людьми. 

У перший день війни було запроваджено заборону на виїзд чоловікам призовного віку з України. Рішення зрозуміле і обґрунтоване на той момент. 

Таким чином, фактично чоловіки України розділилися на дві групи: 

• ті, хто виїхав до моменту оприлюднення рішення про заборону; 
• ті, хто залишилися в Україні на момент оприлюднення рішення про заборону виїзду або повернулися в Україну вже під час війни. 

Але справедлива політика не має розрізняти ці дві категорії з точки зору їхніх зобов'язань перед державою. 

Нещодавно парламентська більшість відмовилися розглядати законопроєкт, який зобов'язує всіх чоловіків призовного віку повернутися в Україну. 

Це пояснили тим, що нібито ці чоловіки знайшли за кордоном роботу і перераховують кошти своїм сім'ям в Україні, що є важливим у цей кризовий період. 

Дивна логіка – тому хоча б, що скоріше за все сім'ї вже не в Україні й гроші залишаються в Європі. Але головне – ті, хто залишилися в Україні й не призвані до лав армії, теж могли би працевлаштуватися за кордоном, якщо їм надали б можливість виїхати.  

Тому має бути єдиний підхід: 

• або пріоритет на максимізації мобілізаційного людського ресурсу – тоді необхідно зберегти заборону на виїзд для чоловіків призовного віку з України та додатково запровадити зобов'язання негайно повернутися в Україну для тих, хто перебуває за кордоном. Для тих, хто не виконає припис закону, запровадити кримінальну відповідальність. Це, до речі, важливо, щоб ті, хто сплатив хабарі за виїзд, не робили цього ще раз, а також для відповідальності тих, хто сприяв цьому; 
• або пріоритет – це працевлаштування українців та максимізація фінансових репатріацій. Тоді держава має дозволити виїхати всім тим, хто не підлягає призову на цьому етапі, за умови повернутися у разі рішення про їхню мобілізацію – до речі, таке письмове зобов'язання можна додатково оформити при виїзді. 

Також потрібно враховувати, що існує ще категорія чоловіків, які регулярно виїжджали за кордон на роботу і таким чином забезпечували сім'ї в Україні. Це, як і сотні тисяч заробітчан, які працювали у близькому закордонні, так і 150 000 українських моряків, які постійно перебувають у ротації і на момент знаходження на суші повертаються додому в Україну. 

Наразі ці люди позбавлені можливості заробляти гроші та мати роботу через заборону на виїзд, а відтак це мільйони людей, позбавлених засобів до існування.

Як громадянин, який призвався у ЗСУ добровільно, я переконаний, що в армії потрібні тільки ті, хто мотивований захищати країну зі зброєю в руках, хто хоче та вміє це робити. Або ж ті, хто готовий вчитися та безпосередньо брати участь у військових діях. Таких зараз дуже багато – просто їх на цьому етапі з різних причин не мобілізують. 

Натомість невмотивований солдат – це ризик. Він або загине сам, або створить ризики для побратимів. 

Зараз у нашому війську виключно ті, хто хочуть, можуть та вміють захищати свою землю, і тому ми показуємо просто фантастичні результати. Натомість в орді орків – ті, кого зігнали силоміць або купили за гроші (Вагнер та дон-донці). Відчуваєте різницю?

Тому персонально я вбачаю у дозволі виїжджати немобілізованим наразі чоловікам тільки плюси й доволі низькі ризики для держави, якщо належним чином прописати весь законодавчий механізм.

Завершу тим, з чого починав: головне – це логіка та послідовність. Якщо залишити так, як зараз, то, виходить, ні грошей, ні людей…

Олександр Данилюк