Весна 22. Моя Україна сьогодні

Моя Україна сьогодні це ранкова розмова в чисто прибраному до Великодня селі:

– Слава Ісусу Христу!

– Навіки Слава Богу!

– Чули, Тетяно Володимирівно, який подарунок наші хлопці зробили всій Україні?

– Дай Боже щастя! "Москва" на дні! 

– Нарешті – справдилось пророцтво.

– Щоб ці нелюді назавжди забули дорогу до нас. Щоб запам'ятали, що не вольно нікому вбивати українців.

Це дві дівчинки, кожна зростом з півтора АКМ, зі зброєю, з написами на бронниках МАМКА і ГИРЯ і уривок типової дівочої розмови:

– Дальність прямого пострілу ПКМ?  650 метрів по ростовій фігурі.

– Патрон? 7.62 на 54 ер.

Це два улюблених слова одного з інструкторів на полігоні:

– Запитання?

– Бі-і-ігом!

Це ще один наполегливий інструктор з ССО:

– Якщо ви правша – всі маніпуляції зі зброєю тільки лівою рукою, права завжди на пістолетній рукоятці, вказівний палець уздовж зброї.

Це коли, як тобі здається, ти дуже влучно та швидко стріляєш, а твій інструктор обводячи маркером пробоїни в мішені каже коротко: "Тут все добре".

Це коли ти можеш тільки почути, тільки побачити і тільки в смартфоні свою кохану дружину в річницю весілля.

Це коли кохана дружина допомагає знаходити житло і школи в Варшаві нашим біженцям, а потім відкладає підручники і віддає перевагу вивченню ТТХ і порівнянню Javelin з NLAW.

Це коли замовники з бізнесу цифрового друку наполегливо лобіюють поставки нових категорій озброєння для ЗСУ і просять надати порівняльний аналіз декількох перспективних зразків.

Це коли поліграфісти власним коштом і дуже якісно друкують брошури та інші матеріали для Збройних Сил, а провідні українські дизайнери і маркетологи створюють фантастично якісний контент для ССО і ЗСУ.

Це коли іноземні колеги щодня пишуть слова підтримки, цікавляться і захоплюються Україною.

Це коли країни Європи конкурують між собою за можливість прийняти українських біженців.

Це коли ти дякуєш керівникові громади за смачний обід і у відповідь чуєш: "Це ми вдячні вам, я вперше з початку війни спокійно спала, тому що знаю – ЗСУ поруч".

Це коли ти вивчаєш і налаштовуєш надсучасну електроніку і декілька разів перечитуєш в захопленні ТТХ обладнання – too good to be true (з англ. "надто добре, щоб бути правдою).

Це волонтери, які продовжують допомагати армії в усіх потребах і фактично нема такого, що б вони не могли дістати. Якщо щось складне, то це просто займе трішки довше часу. Чув,що наші вже хочуть замовити їм Путіна – "нравітса не нравітса, Гаага ждіот красавіца".

Це коли твоя молодша донька розказує тобі в Signal про новий LEGO і цікавинки в вивченні наступної іноземної мови, а ти на екрані смартфона помічаєш, що замість випавших молочних в неї вже ростуть і сяють новенькі корінні зуби.

Це коли твоя старша донька, після 10 годин стоячі в потязі Укрзалізниці з осадженого Києва до Львова – дай Бог здоров’я нашим залізничникам – надсилає тобі посилання в YouTube на пісню гурту "Один в каное" "У мене немає дому", а ти вимикаєш пісню, не дослухав, тому що знаєш що плакатимеш, якщо дослухаєш.

Це холодна лють і бажання помститися коли читаєш, чуєш і бачиш свідоцтва воєнних злочинів москалів, коли дізнаєшся про вбитих, зґвалтованих і закатованих українців  – чоловіків, жінок і дітей.

Це розуміння для чого окупанти примусово депортували на територію Росії понад 500 тисяч українців – московіти знов не здатні розвивати свою країну самі, їм бракує розумних, працьовитих, талановитих і здорових людей. Московська Росія – це сучасний рашистський улус стародавньої Орди; агресор, що намагається захопити вільних людей і перетворити їх на рабів-манкуртів, або знищити всіх до ноги.

Це розуміння того, що Росія приречена. І що вона не зміниться найближчим часом, тож маємо перемогти зараз і бути в формі завжди.

Це вдячність операторам ССО за САУ, БТР-и, танки, системи ППО, контейнери з новітньою електронікою, відбиті у ворога нашими спецпризначенцями і Спротивом, за знищенні конвої з пальним та боєприпасами.

Це вдячність ППО України за збиті ракети окупантів. За літаки і гелікоптери окрема подяка, але збиті ракети – це безпосередньо збережені життя.

Це щасливі очі колеги що служив з 2013-го по 2018-й в 95-й Житомирській бригаді, коли його брати з ДШВ помножують на нуль новітній Ка-52 москалів нашим ПТРК "Стугна".

Це захоплення бійцями Спротиву ССО, що кожної ночі тихо і холоднокровно знищують окупантів – як в Мелітополі, де менш ніж за місяць вони ліквідували 70 військовослужбовців РФ.

Це коли ти ще раз  згадуєш – Москва на дні, ми можемо. Найпотужніший московський корабель, флагман, що обстрілював Україну своїми ракетами ще з лютого, знищено нашими українськими проти корабельними ракетами.

Це коли  ти радієш кожній новині про підтримку України, про поставку нової зброї ЗСУ, і вдячний всім, хто підтримує нас в війні з уламком імперії Зла та Брехні.

Це щоденні запити в месенджерах від партнерів і замовників: "Як ти? Чим допомогти?".

Це коли "Червону Калину" співає вся Україна і пів-Європи, і додатково, як бонус, ти чуєш Андрія Хливнюка ще з Pink Floyd і на рінгтонах.

Це коли ти з побратимами кожного ранку співаєш гімн України і вшановуєш всіх українців, що загинули в війні. Коли ти гордий бути українцем.

Це коли ти знаєш, що на нас ще чекають запеклі бої з Ордою, і все одно залізно впевнений – Україна переможе. Московія піде за своїм кораблем, підводний флагман вже вказує їм точний напрямок.

"Коли я впадаю у відчай, я згадую, що протягом всієї історії завжди перемагав шлях правди і любові. Були тирани і вбивці і деякий час вони можуть здаватися непереможними, але врешті-решт вони завжди падають. Думайте про це завжди". – Махатма Ганді.

Все буде Україна. Перемоги нам всім.

Дмитро Толстолужський