Михайло Ткач
журналіст УП

Сміливість проти страху. Сила проти слабкості. Україна проти путіна

Понеділок, 11 квітня 2022, 22:00

Минулого тижня я вперше побував на території, яку ще декілька днів тому було окуповано.

Ми бачили тарілки, їжу, одяг, техніку, якими ще нещодавно користувалась ця наволоч. Сліди від проїзду танків орків, сліди від ударів. Село Андріївка Бучанського району Київської області перебувало під контролем окупантів 34 дні. Як і у всіх інших українських населених пунктах, тут у Андріївці російські війська окупували територію, але не людей.

Тутешніх мешканців катували та вбивали за те, що вони навіть після захоплення інформували про кількість та переміщення ворожих військ. Вони могли цього не робити, але робили.

Натомість російські військові ховали свої танки у дворах селян, прикриваючись мирним, переважно літнім населенням. Російські військові переїжджали машини. Стріляли по вікнах і дверях. Ламали колодязі, які для людей без світла та газу залишались чи не єдиним джерелом життя. Російські військові забирали худобу, виносили техніку, обстрілювали село, вдаючи що це робить ЗСУ. Вони могли цього не робити, але робили.

92-річний мешканець села, якому було 14 років під час Другої Світової, резюмував наступним чином: "Сволочь така. Як і їх вождь – така ж сволочь зайшла була сюда".

Нещодавно до Києва приїжджав прем'єр-міністр Великобританії Борис Джонсон. Не просто приїжджав, а пішов разом з президентом України Зеленським гуляти центром Києва, на Майдан, на Алею Героїв Небесної Сотні. Навіть не уявляю, як охорона обох посадовців відмовляла їх від цього кроку. Вони могли цього не робити, але в цій війні перемагає сміливість, і тому боїться путін, а не прем’єр Джонсон і тим паче не президент Зеленський.

Того ж дня я побачив відео, як путін прийшов прощатися (ненадовго) з жириновським. У залі нема людей. Вони вивели навіть рідних. Попрощатися з мертвим путін прийшов з чисельною охороною.

В Андріївці мені розповіли, як ховали від ворога наш прапор, як ховали телефони, як в обід вже не пам'ятали, що було вранці. Ці люди попри загрозу страти залишалися вільними навіть в окупації. Розповіли, як біля колодязя падали російські військові лише від звуків пострілів, навіть коли стріляли свої.

Чим більше путін воює зі сміливістю, тим більше боїться сам путін. Чим більше катує свободу – тим більш поневоленим стає. російська армія велика, але російські солдати бачать переляканого командувача. Ця зграя нелюдей нівечить нашу сміливу країну, але сміливість притаманна українцям ніколи не оселиться на російських болотах. Її не вкрадеш, не вивезеш фурами в Білорусь, не передаси поштою рідним разом з міксерами та килимами.

Все що вони роблять – вони роблять через страх. Все що робить Україна – вона робить через його відсутність.

Дякую Захисникам Маріуполя.

Дякую ЗСУ.

Дякую Андріївці.

Дякую вільним людям.

Михайло Ткач, УП

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.