Брехня на загибель
У юні роки одним із есеїв, що сформували мене, був "Жити не по брехні" Солженіцина.
Головним моральним викликом цієї статті було – не живи у брехні! Не бери участі у брехні! Не приєднуй свій голос до хору брехні. Боїшся сказати? Мовчи! Ухиляйся! Але не бреши сам.
Всі, хто знайомий зі Святим Письмом, пам'ятають, що батько брехні – Диявол. І, на жаль, цей батько геть не бездітний.
Що ще було важливо у Солженіцина: взаємозв'язок брехні та насильства. Брехня ніби йде попереду, прикриваючи прийдешнє насильство. Пом'якшує нібито, але насправді посилює руйнівні сили.
Дещо інакше у знаменитій антиутопії Орвелла "1984". Там насильство йде попереду, але йде в обіймах з брехнею. Брехня – це правда. Війна – це світ.
Руйнується не лише інформація, а власне сенс базових етичних понять. Під катуваннями людина не лише задовольняє вимогу побачити не те, що їй показують. Вона мусить дійсно це побачити! Але і це не рятує від страти.
Від СРСР Путін успадкував особливий тип брехні.
Брехливий знає, що він бреше. Той, хто його слухає, знає, що він бреше. Той, хто бреше, знає, що той, хто слухає, знає, що він бреше. Але брехливий продовжує брехати, а той, хто слухає, продовжує кивати головою.
Це ритуал брехні, майже сакральний. Уявімо храм, в якому править службу невіруючий священик, жоден з парафіян не вірить у Бога, хор складається з алкоголіків, що не мають в собі віри. Але формальне богослужіння бездоганне.
Втім, навіть від описаного вище, служіння Путіна відрізняється наявним фальшом. Я не випадково порівняв із храмом те, що відбувається у медійному просторі РФ. На мій жах церква долучилася до брехливої пропаганди. Глава Церкви Кирил з ентузіазмом прийняв систему метафор пропагандистської машини.
У своїй проповіді він акцентував насильство України над російськомовним Донбасом. Виявляється, Київ змушував мешканців цього регіону проводити гей-паради (!!!).
Зазначимо, що історичні факти, навіть факти вчорашнього дня, стають об'єктом насильства проти факту, об'єктом руйнації.
Брехня, пов'язана з насильством, не просто може бути абсурдною – вона повинна бути абсурдною.
З помилковими міркуваннями можна сперечатися, намагатися відшукати в них зерно істини. Але такий тип брехні навіть спростовувати не хочеться. Та й не можна.
За правду в Росії можна отримати до 15 років. Лише через те, що речі названі своїми іменами. Наприклад, війну названо війною. Тепер треба називати цю широкомасштабну війну спецоперацією! Інакше – під суд. І – до 15 років.
У колишньому СРСР такий термін існував лише за вбивство з обтяжливими обставинами. З користі. З особливою жорстокістю.
Цікаво, чому так суворо. А ось чому. Кримінальний кодекс РФ містить статті, що передбачають дуже суворі покарання за розв'язання агресивної війни. І за заклики до розв'язання агресивної війни.
Виявляється, як вони вважають, що звільнитися з-попід дамоклова меча правосуддя можна просто – не вживати відповідного слова. І ти вже не розв'язуєш ВІЙНУ, ти починаєш СПЕЦОПЕРАЦІЮ.
Ти закликаєш до війни (а чим іще займалися російські пропагандисти?), ти закликаєш до денацифікації та демілітаризації. І Кримінальний кодекс мовчить осторонь. А гармати гримлять.
А тисячі (вже за 12 000) солдатів РФ покинули цей світ. Але це спецоперація, бо війна – це погано, а ось спецоперація, мабуть, дуже добре.
Агресивна брехня має ще одну властивість. Її адепти брешуть не для того, щоб їм повірили. Вони брешуть, щоб їх боялися. І ще для того, щоб опонент зрозумів, що тут сперечатися марно.
Тут є присмак запеклої кримінальності. Колись, ще за радянських часів, під час судової експертизи, один підслідний казав мені: "Головне – ніколи не зізнавайся! Ну скільки тебе можуть бити менти? Ну три, ну чотири дні! Але якщо сам себе не посадиш – ніхто тебе не посадить!"
Можливо, в радянському судочинстві так і було – хто скаже напевне. Але впевнений, що трибунал у Гаазі працює інакше. Там менти не битимуть. Але факти будуть взяті до уваги.
Є інший вищий суд. І там жодна брехня не на порятунок. Брехня ніколи не буває білою. Вона чорна-чорна. І завжди – на загибель.
Борис Херсонський