Це вітчизняна війна української нації з Росією

Суттєва потреба назвати речі своїми іменами: це не агресія Росії до України, а вітчизняна війна української нації з Росією.

24 лютого почався новий розділ в українській історії. Маємо нову історичну реальність, а нова реальність потребує нових слів.

Такі слова вже появилися. Маю на увазі не посилання до російського корабля. Вони не зовсім нові та й цитувати їх у майбутніх шкільних підручниках буде точно незручно.

Маю на увазі назву того, що робиться в Україні. Це – українська вітчизняна війна. Вчора вперше (якщо не помиляюся) ці слова прозвучали у звереннні МВС до українців. Зрештою, немає значення, хто і коли сказав це вперше. Важливо, щоб ми почали вживати їх постійно і при всіх обставинах.

Ця війна вітчизняна, бо воює вся країна, від Львова до Харкова, від Чернігова до Києва. 

Найбільший сюрприз для мене – навіть Добкін і Терехов сьогодні воюють. Ця війна вітчизняна навіть і для них.

Під час Євромайдану вони були по іншому боці. Тепер дух Євромайдану – дух солідарності, взаємодопомоги і самопожертви – залив усю Україну і захопив навіть їх. Зараз вони наші співвітчизники, і у цій війні вони з нами на одній стороні.

Переназвання цієї війни у вітчизняну допоможе відчути себе патріотами і тих наших співвітчизників, які донедавна відмовлялися останню війну називати  Другою світовою і святкували День Перемоги 9 травня. Це додасть нам наснаги боронити свою вітчизну так само, як наші діди і прадіди боронили свою вітчизну 80 років тому. Родова память особливий інструмент, і вона мотивує більше, аніж офіційні заклики.

Є ще два слова, які вимагають зміни.

Ми більше не український народ – ми зараз українська нація. 

Народ – це там у них, у Росії. Народонаселення, трудящі маси (разом з олігархами, які теж тяжко працюють над порятунком своїх капіталів), жовтороті юнці, яких послали як гарматне мясо вмирати на чужій землі, їхні батьки, котрі сподіваються, що їх і їхніх дітей пронесе. 

Народ – це безмовна спільнота підданих, котрим плюють в обличчя, а вони терплять і  посміхаються, їх б'ють нагайками, а вони підставляють спину, їх копаєш чоботом, а вони повзуть його цілувати. 

Це тема жертви, яка закріплена на генетичному рівні у людей і ми всі довго жили так. І частково  ще живемо. Прийшов час змінити це налаштуваня.

Ми українці, ті, що встановили оновлення системи. Може забагато інтернет термінів, але так ясніше.

Нація – це те, що у нас, в Україні. Це нове суспільство громадян, свідомих  політичних прав та обовязків. Котра чужого не хоче, але й свого не віддає.  Не дозволяє вирішувати нічого "про нас без нас". Котра любить батьківщину, а не владу.

Про владу окремо. Донедавно наш президент був слугою народу. Нині він лідер націі.  

Якщо найближчим часом я отримаю нагоду зустрітися з оточенням президента, то обов'язково порекомендую перейменуватися з "Слуги народу" у "Голос нації". 

Служити комусь – це дуже не по-українськи. Українці – не слуги. Вони – господарі, у кожному розумінні цього слова. 

24 лютого почався новий розділ в українській історії. Але вже зараз назвемо його так, як його годиться назвати: українська вітчизняна війна,  в якій воює вся українська нація.

Ярослав Грицак