Вільний від себе, наповнений світом: пам'яті Брента Рено
У неділю 13 березня Америка втратила свого першого журналіста в результаті війни між Росією та Україною, а мій чоловік прокинувся від звістки про смерть свого найкращого друга.
Брента Рено вбили вистрілом в шию російські війська на контрольно-пропускному пункті в Ірпені, недалеко від столиці України – Києва.
Він знімав біженців із Києва до Польщі для свого проєкту, що документує досвід біженців та мігрантів, що рятуються від насильства, війни та зміни клімату, з 10 країн світу. Брент працював над фільмом уже понад рік, збираючи матеріали в Африці, Європі та Південній Америці.
Коли Брент покинув цей світ, Америка втратила одного зі своїх найблискучіших і найбільш плідних документалістів, а Крістоф, мій чоловік, втратив улюбленого продюсера та побратима. Впродовж 15 років вони разом подорожували світом, розповідаючи історії, показуючи жахливі лики глобальних конфліктів та катастроф і отримуючи за свою роботу найпрестижніші нагороди у їхній професії.
Коли Крістоф говорить про Брента (а це буває доволі часто), він описує його рідкісний і вельми загадковий дар: здатність, подібно до хамелеона, бути своїм де завгодно: в будь-якому куточку світу, поряд із будь-якою людиною. Він міг уподібнитися до місцевих жителів, і вони одразу й інстинктивно приймали його за свого.
У Багдаді люди приймали його за іракця. У Каїрі він видавався єгиптянином. У Києві – українцем. Він міг пройти через будь-який контрольно-пропускний пункт – у Єгипті, Сомалі, Хуаресі, Мексиці – і жоден з охоронців, озброєних автоматами АК-47, на нього й не глянув би.
Протягом кількох годин після того, як ми отримали несамовиту звістку про його смерть, я запитувала себе: що саме було в Бренті такого, що дозволяло йому це робити. Звідки взявся цей дивний дар? І я зрозуміла, що це тому, що Брент практично не мав его. Завдяки цьому він був неймовірно уважним. Позбавлений нав'язливої зосередженості на собі, якою більшість з нас зайняті переважну частину часу, Брент був вільний буквально стати іншим.
Глибина його емпатії дозволила йому стати тим, хто міняє подоби й перетинає кордони. Тим, хто бачить у темряві та ходить між світами. Він міг ужитися в який завгодно образ, будь то біженець, терорист, героїновий наркоман, убивця чи дитина-солдат.
Я завжди захоплювалася таємничістю Брента; мені здавалося, що він – одночасно скрізь і ніде. З його пустотливою усмішкою і проникливим поглядом, він часто мав такий вираз обличчя, ніби знав щось таке, чого не знаєш ти.
Як з'ясувалося, так воно й було.
Вчора я перечитувала коментар Тіт Нат Ханя до "Сутри серця", класичного буддійського тексту, який описує основне вчення Будди про порожнечу та співчуття.
У буддизмі порожнеча не означає небуття, як це зазвичай помилково розуміють. Навпаки, вона означає порожнечу окремого "я". Це означає, що ми не можемо існувати самі по собі, тому що ми існуємо разом з іншими живими істотами, як одне ціле у великій річці життя.
Усвідомлення порожнечі – це "осяяння, яке приводить нас на інший берег", пробуджуючи в нас взаємозалежність і породжуючи безмежне співчуття.
У цьому полягав рідкісний дар Брента: у його всеосяжному розумінні. Він справді втілював у собі парадокс порожнечі та співчуття. Оскільки він міг стати вільним від себе, він міг відкрити себе світові й сповнитися ним. Саме це зробило його таким талановитим журналістом – він не просто спостерігав збоку, він входив усередину, у конфлікт, пітьму, страждання, красу, потворність, людяність.
"Коли ми хочемо щось зрозуміти, ми не можемо просто стояти зовні та спостерігати за цим, – пише Нат Хань. – Ми повинні глибоко увійти в нього і стати з ним єдиним цілим, щоб дійсно зрозуміти. Якщо ми хочемо зрозуміти людину, ми повинні відчувати її почуття, страждати від її страждань і радіти її радості".
Він додає: "Якщо ми хочемо миру і хочемо зрозуміти іншу країну... Ми маємо бути єдиними з громадянами цієї країни".
Брент не тільки жив цією істиною, а й ділився нею зі світом. Говорячи мовою дхарми, він був бодхісаттвою – тим, хто чує крики світу і невпинно працює, щоб полегшити страждання всіх живих істот.
Брент усе життя спостерігав за болем людства і жодного разу не одвернувся. Але що важливіше, він розумів. І він допоміг зрозуміти це іншим.
Каролін Грегуар
