Я 40 років блукав між присягами. Щоденник бійця тероборони

Днями у підрозділі тероборони я прийняв військову присягу. Вдруге в житті. Вдруге в житті присягнув на вірність Батьківщині: 1982-го була присяга на вірність СРСР,  2022-го – на вірність Україні.

Сорок років пройшло між цими подіями. Сорок моїх років, за виключенням дитинства і перших трудових передармійських літ.

Мойсей сорок років водив народ пустелею, і всі ми знаємо навіщо...

Скажу суб'єктивно: люди мого покоління були поганими громадянами. Наше становлення відбувалося в  брежнєвську епоху – під звуки "фронди" наших батьків і дідів, під їхні кухонні розмови "для своїх". Вдень нас пічкав пропагандою режим, увечері за фіранками при приглушеному світлі ми слухали про фальш цього режиму. І про всяк випадок не вірили нікому і нічому.  

Нас приймали в піонерію і комсомол під гімн СРСР, якому ми також не вірили. Ну, як можна вірити у святість "перевзутого" тексту, з якого при живих сучасниках викреслили ім'я Сталіна?!

Ми вступали у партію не по зову серця, а роблячи цим крок у кар’єрі: хочеш одержати в керівництво лабораторію, відділ, цех – пред'яви партквиток.

Ми клали руку на комсомольський чи партійний квиток, відкривали рота під гімн, не вірячи в усе це разом узяте.

Я складав присягу радянського воїна під гімн, не віривши у все це разом узяте.

Я був поганим радянським громадянином, і таким дістався у спадок незалежній Україні. 

І от зараз вдруге тримаю перед собою аркуш і читаю з нього текст присяги. На мені знову автомат Калашникова. І знову звучить гімн – вже інший, український. 

Читайте також: Два брати, батько з сином, єврей, вірмен та інші. Щоденник бійця тероборони Києва

Та цього разу я не просто відкриваю рота – я співаю. Тихо, бо не маю ані музичного, ані просто сильного голосу. Чую свій спів хіба що я сам. Але цього більш ніж достатньо. Сорок років тому я чув лише запис з динаміка.

І ще однією деталлю поділюся: в мене очі зволожніли. Мабуть, це вік: чим старший ти, тим швидші твої сльози... 

Здається, сьогодні я таки є громадянином. Знаю, навіщо і за кого я тут. Прийшов не за повісткою військкомату – сам попросив автомат і знаю, що з ним робити. І казати про це не соромно, бо немає тут фальшивого пафосу. 

Це правда – я сорок років блукав між присягами…

Вадим Петрасюк