Народи, сильніші за своїх лідерів, програють

Що ми маємо відчувати, коли дивимось на фото розбомбленого пологового будинку у Маріуполі? Коли бачимо тіло жінки, яку було вбито під час евакуації під Києвом, біля якої стоять, залишені на цьому світі кошик з котом і валіза?

Жодних доказів того, що ці жертви, як і всі інші вбиті росією громадяни України, були виправдані бодай якоюсь "військовою доцільністю", про яку говорить товариш лавров або гер путін, не існує і не може існувати. 

Злочинці вважають, що коли мова йде про життя людей, їхнє слово – достатній доказ. Злочинцям дозволяють так вважати. Не перший рік світова спільнота схиляє голову перед російською пропагандою. 

Вони не вимагають, а слухають. 

Вони не замахуються у відповідь, а прикриваються.

Що має відчувати француз, поляк або чех, коли дивиться на фото розбомбленого пологового будинку в Маріуполі? Чи є різниця, якої країни паспорт у дитини, коли мова йде про її життя? Чи вони думають "це не француз, поляк або чех, ну то й добре"? Вони що, відчувають щось інше? 

Ні. Європа з нами. Світ з нами. Вони відчувають те, що відчуваємо ми. Але чи з нами європейські та світові лідери? Лідери цих людей. 

Невже життя – не найголовніша цінність? Невже його цінність залежить від кордонів, декларацій, асоціацій, членств, пропозицій та позицій?

Як так сталося, у вашій вже шістнадцятиденній беззмістовний спільноті, що жити вагітній жінці в Маріуполі чи не жити, залежить від рішення президента Угорщини, Польщі, Єврокомісії, або інших утворень бюрократів, чиє існування звелося до того, щоб гарантувати гарантії, а не право на життя? Захищати і гарантувати те, що надруковано на папері, а не існує в реальності. Що це за світ такий?

У нас з вами однакові цінності? Так. Тоді чому наші життя сьогодні вартують менше, ніж ваші ? Скільки ще часу потрібно європейським чиновникам, аби усвідомити, що у нас з вами однакові цінності лише доти, доки ми живі? 

Якщо на європейському просторі вбивають за європейські цінності, а європейські країни не здатні їх захистити лише тому, що окремі люди на виборних посадах проти. 

Лише тому що не підписані якісь там папірці, не дотримані процедури, то у вас, очевидно, інші цінності! То ваші цінності існують лише на папері. Паперові цінності. Паперовий союз.

Європейські союзи та НАТО створювались переможцями, а не переможеними. Переможці встановлюють правила та визначають цінності. Але зараз вони готові програти, аби тільки не вступати у війну. 

Готові поступитись, аби не відстоювати. 

Чи переможець сьогодні президент Франції Макрон? Його заяви під час цієї війни – це заяви переможця чи переможеного? Європейські лідери здаються без жодного пострілу. Але народи цих країн – ні.

Багатотисячні мітинги на підтримку нашої країни цьому доказ.

Прапор ЄС зараз – білий. Білий прапор миру над Європою в момент, коли на Європу пішли війною. 

Руки європейських лідерів завбачливо підняті вгору ще до того, як цього стала потребувати ситуація. Переможці переможені. Переможені пропагандою, страхом, власними передвиборчими кампаніями, політикою.

Росія ненавидить Європейський союз, НАТО, США, кожну вільну людину і кожну спільноту, в основі існування якої – свобода.

Україна сьогодні дуже дорогою ціною, але перемагає. Тактично перемагає. Світ сьогодні стратегічно програє. 

Програє лише тому, що не готовий платити за свою перемогу. Не готовий закрити українське небо.Не готовий надавати Україні винищувачі. Цивілізований світ виявився не готовим до того, що його знищуватиме нецивілізований.

Навіть оборонна тактика нашої країни не знаходить одностайності у серцях та діях європейських лідерів. Не кажучи вже про наступальну. Світ не готовий навіть оборонятися. 

Усе живе, що існує завдяки свободі, буде завжди знищуватись росією, яка існує завдяки "несвободі". Це гарантія її існування. Це відбуватиметься, доки Макрон і компанія ховатиме очі за кордонами, папірцями, союзами.

На очах в усього світу свободу визнають радикальним націоналізмом.

Прагнення незалежності визнають злочином. 

Ті, хто мають гарантувати життя, здаються в полон до тих, хто гарантує смерть. Це відбувається в ці дні. В наш час. І іншого не буде ані у тих лідерів, які саботують порятунок України, ані у нас, які народилися і живуть в країні саме зараз, коли вона бореться за своє і наше життя. 

Європа, НАТО і весь цивілізований світ має подивитись в очі агресору або припинити існувати.

"Ми не маємо відступати перед тією ненавистю, яка переповнює серця тисяч арабів, які живуть довкола нас і чекають моменту, коли вони стануть достатньо сильними, щоб висмоктати нашу кров. І ми не відведемо свій погляд від цієї ненависті, щоб не ослабли наші руки. Це доля нашого покоління".

Моше Даян, Міністр оборони Ізраїлю під час Шестиденної війни

Михайло Ткач