На війну "по блату" − така нині "корупція". Щоденник бійця тероборони Києва
За всю тероборону не скажу, але в тій її частині де я, було так.
У перший день війни брали всіх, хто приходив. У другий день вже була черга, як колись до мавзолея Леніна.
Когось вона "охолоджувала", і люди йшли додому. Інші вистояли свої 6-8 годин, отримали зброю і лишилися.
Але багато хто прийшов на війну по блату.
Скажу за себе: я теж просочився у тероборону "крізь дірку в паркані". Зайняв чергу, видзвонив сина, який вже другий день був у теробороні, він мене забрав, бо був вільний, не на чергуванні й не на навчанні. Я передав йому речі, про які він просив, постояли, поговорили.
Син указав рукою на комбата. Я підійшов до комбата: візьмете мене?
Він спитав мій вік. Поморщився, сказав у небо: мені б молодих, які бігати можуть, стріляти.
− Стріляти хтось вміє? − так само спитав він у повітря.
− Я кандидат у майстри спорту зі стрільби, − відповідаю.
Комбат дивиться на мене, мовчить, аналізує. Тут озивається дядько у спортивних штанях.
− Якщо не брешеш, візьму до своєї групи.
І взяв. Допоміг швидко отримати зброю. По тому як я вправлявся з автоматом, давав підказки молодим. Потім поклав мені руку на плече і сказав: "Нормально на*уй".
Я другий тиждень при автоматі... Я другий тиждень при автоматі, а він при мені. Спимо разом в однім спальнику. Як повертаємося з чергування з морозу, він холодний і з ним не затишно. Потім він поволі теплішає. Теплішає від мене і до мене.
Кілька моїх знайомих питали: як записатися в ТО? Я запитував про це у наших командирів.
Стандартна відповідь: ми укомплектовані людьми на 150 процентів. Потім додавали: але як маєш знайомих з бойовим досвідом − приводь.
Знайомих з бойовим досвідом я не маю. Нікого не привів. Та всім кажу: набір припинено, але людей беруть. Продовжують брати. Потрібні фахівці.
Не знаю як, але приходять ті, кому пощастило себе продати. Або кого "вписали" кум, сват, брат…
Читайте також: Сценки з життя "нацистів" і "мілітаристів". Нотатки бійця тероборони Києва
Багато западенців. Розговоривсь з Юрком із Закарпаття. Каже, що їх тут (в одному з київських батальйонів) шестеро. Приїхали двома машинами. Їхали навмання. Всі мають досвід АТО. У Білій Церкві їх зупинили на блокпості, перевірили документи і почали розпитувати, бо була підозрілою "зворотня тяга" − усі тікають з Києва на Захід, а ці четверо чешуть із Заходу на Київ. Почули відповідь, подивилися військові квитки хлопців і... затримали до приїзда начальства.
Начальство прибуло швидко, теж подивилося військові квитки хлопців і, переконавшись, що вони дійсно атошники, запропонували їм на вибір, або у місцеву оборону, або у підрозділ військової служби правопорядку, бо Юра саме у ВСП служив на Донбасі.
Юра відвів своїх хлопців вбік порадитися і сказав: "Хлопці, я ї*ав те ВСП − це військова поліція. Ми на війну їдемо, чи в ДАЇ найматися!?"
Вони вибачилися перед білоцерківцями, сказали: дякуємо, але все ж хочемо на Київ. І... білоцерківці дали їм номер телефона у Києва, за яким "можуть допомогти".
Коли Юра з хлопцями в’їжджали до Києва, на них вже чекав "покупець". Тепер я з ними в однім підрозділі − їх таки "вписали".
Юра каже: "Не було проблем записатися до тероборони на Закарпатті і чекати, поки до нас москаль прийде. Але хіба в цьому задача? Задача в тім, щоб зустріти і вигнати його к йо*аній матері як можна раніше, щоби воно, падло, менше нашої землі торкалося".
На війну по блату − така нині ознака часу. Така "корупція", таке "кумівство".
І я проліз на війну "крізь дірку в заборі..." Не нахваляюся цим, не жаліюся і не кажу: робіть як я. Але тероборона зростає день-на-день як на дріжджах.
Вадим Петрасюк, журналіст
