Діти в інтернаті: квіти життя чи зручний інструмент для заробітку?
Діти – квіти життя, і навіть діти проблемні, з певними відхиленнями – все рівно квіти. Про ці квіти почасти доводиться дбати державі, і важко заперечити, що виходить це у неї не надто успішно.
Нижче, розповім про типовий приклад, де держава могла б, але не вийшло. Спробую накласти приклад на систему: пояснити передумови, запропонувати рішення.
"Жовтневий навчально-реабілітаційний центр з поглибленим професійно-трудовим навчанням" Дніпропетровської обласної ради – ось така довго назва типового для країни закладу. Розташований він за 100 км від рідного міста президента, навчаються у ньому діти з незначними відхиленнями у розвитку, іншими словами, що потребують корекції.
Держава щороку виділяє на утримання закладу чималі кошти: зарплати вчителям з преміями, ремонти, оплата комунальних послуг тощо. Окрім цього, територія закладу включає ледь не 100 га землі сільськогосподарського призначення, теплиці – все це може генерувати чималий дохід. В чию кишеню – ось питання.
Улітку цього року, з ініціативи небайдужих громадян, яким допекло, правоохоронні органи нарешті звернули увагу на інтернат та увесь хаос. Приклади порушень:
Хочеш отримати премію? Половину поверни директорові. Максимально проста й зрозуміла "схема" ймовірного заробляння для директора інтернату Бугайчука (відсторонений у вересні) і тих, хто його поставив (не обійшлося без департаменту освіти та науки Дніпровської обласної ради та його керівника, пана Полторацького). Триває досудове розслідування за статтею 191 КК України.
До речі, пан Полторацький раніше відповідав саме за ремонти у школах, можна сказати, професіонал своєї справи.
"Яких два мільйони?", – Ось так комічно відповідав на питання перевіряючих директор Бугайчук.
Йдеться про кошти, які були виділені на потреби інтернату цільовим траншем і яких на рахунку останнього чомусь немає. На що вони були витрачені, адміністрація закладу відповідь так і не надала.
Ремонт техніки Шредінгера: техніка є, кошти на її начебто ремонт виділяються. Ремонт – не проводиться. "І так сойдьот", розуміємо політику керівництва інтернату. Тут два варіанти: або ніякого ремонту проводити не потрібно і гроші просто списуються, або ремонт таки потрібен, але, однаково, не проводиться і гроші просто списуються.
Вишенька на торті – це 100 га посівної землі. З одного гектару можна мати і 1000 доларів США чистого прибутку, тобто з усієї земельки – 100 тис доларів щороку. Це вам і на утримання інтернату, і на закупівлю сучасного навчального обладнання, і на капітальний ремонт. Але це якщо прагнути допомогти дітям-вихованцям закладу, а не власним: адміністрація на землі офіційно заробляє копійки.
До речі, аналогічні схеми застосовуються і в системі пенітенціарних закладів по всій країні: найкращі в світі чорноземи приносять власникам землі-державним закладам самі сльози, якщо не збитки. На папері, принаймні, бо схема зрозуміла: віддати гектари за безцінь знайомим фермерам і получити відкат.
Що ж стосується дітей – про них думають в останню чергу, на жаль.
Читайте також: "Краще дайте вудку та навчіть ловити рибу": як без шкоди допомогти інтернатам
Під час обшуку інтернату до правоохоронців підійшли вихованці та поскаржилися на побиття директором. Прокуратура не відреагувала – мовляв, не за цим вони пройшли. А коли наступного дня директор та його заступник вирішили промити правдорубам мізки, вихованці інтернату, яких керівництво вважає "тупорилими", задокументували ці погрози на телефон.
І те, що згодом дітей шляхом погроз змусили написати спростування, нічого вже не змінило. Навіть попри те, що правоохоронці не знайшли жодних правових інструментів захисту таких дітей від насильства – відомості про кримінальне правопорушення за ст. 126 КК України до ЄРДР внесені так і не були.
А найпечальніше в цій історії знаєте що? Що дирекція інтернату щиро не бачить проблеми у застосуванні фізичного насильства відносно вихованців.
"Ну вони ж трохи у нас тупі, буває, що поки у вухо не даси, то не доходить", – ось так просто пояснюють. При цьому не називають науково доведених й юридично апробованих методик, де б такі підходи дозволялися. Їм "видніше", вони ж практики.
З останнього: директор новий, підходи старі.
У жовтні призначили нового виконувача обовʼязків пана Михайла Кушпу. Вказаний опікун відразу не посоромився афішувати свої звʼязки з батьком президента та головою місцевої ОТГ А. Шевцовим.
Перші кроки? Вдався разом із своїм новим юристом-бухгалтером до виписування премій та зведення моральних рахунків із незручними працівниками інтернату. А ще – не гребував психологічним тиском на дітей-сиріт, зокрема, щоб отримати неправдиві пояснення на одного з викривачів.
Для цього дітей силоміць відвезли у відділок поліції й під тиском змусили надати неправдиві свідчення.
Чому ж стільки порушень і що з цим усім робити.
По-друге, непевним виглядає сам підхід до збереження закладу: більшість його вихованців можна і треба, в рамках інклюзії, відправляти на навчання до нормальних шкіл. Так, це тягне за собою низку проблем, проте базово дає дітям реальний шанс на повну соціальну адаптацію. Інтернат, керівництво якого базово думає лише як заробити, такого шансу дітям не дає.
Що в такій ситуації робити? Головне – не мовчати і не закривати очі.
Читайте також: Повернення дітей з інтернатів. Спростовуємо породжені міфи
Діти – наше майбутнє, а не зручний інструмент для заробітку. Очікуємо на рішучі дії правоохоронних органів, зокрема:
- встановити обставини домашнього насильства директором-опікуном Михайлом Кушпою щодо дітей-сиріт за ст. 173-2 КУпАП, залучивши до цього незалежного психолога та працівника Служби у справах дітей;
- повідомити про підозру Руслану Бугайчуку щонайменше за ст. 263 КК України, а також всім причетним особам із обов'язковим відстороненням їх від посад на період досудового слідства;
- провести службове розслідування за фактами бездіяльності та можливого сприяння психологічному тиску на дітей інспектора ювенальної превенції Софіївського відділку прокуратури Євгена Куліша;
- нарешті, зареєструвати кримінальне провадження за ст. 191 КК України, врахувавши такі кваліфікуючі ознаки, як-от: зловживання службовим становищем, попередня змова групою осіб (на рівні керівництва Департаменту з питань освіти та науки обладміністрації щонайменше), розтрати бюджетних коштів у великих розмірах;
- допитати як свідків усіх працівників школи, які отримували премії за "високі досягнення в роботі" та "активну участь у житті школи", зʼясувавши, у чому саме полягають їхні заслуги;
Системно ж, давно варто переосмислити існуючу неефективну систему інтернатів, запропонувати розумну їм альтернативу – інклюзивну, а не преклюзивну.
Можливо, цей кейс, висновки ТСК Верховної Ради по дітям під головуванням Павла Сушка, а також новостворена Державна служба у справах дітей напрацюють системне рішення цієї та подібних проблем.
Віталій Власюк
