Росію треба карати за те, що вона робить, а не за те, що вона розказує
Треба розуміти природу проблеми, щоб її не боятися і вирішувати.
Загроза для нас з боку Росії є незмінною 350 років. Бо не змінювалася природа агресії Росії – вона не містична, а дуже прагматична.
Росії потрібні Чорне і Балтійське моря разом з територією поміж ними.
Для того, щоб бути геополітичним гравцем недостатньо ядерної зброї і газу – потрібна економіка і торгівля.
90% світової торгівлі ведеться морем. Хто контролює моря і океани, контролює світову торгівлю.
Росія не має теплих морів з безпечними портами і затишними бухтами як Севастополь, Балаклава чи Одеса.
До речі, Північний потік також є одним із інструментів захоплення Балтійського моря.
Росії потрібні ресурси, які є на території України.
І не тільки земля із зерном, як це було 100 років тому. Але й інші наші ресурси для того, щоб ми не конкурували з Росією на світових ринках виробництва сталі, мінеральних добрив, зброї тощо.
Як тільки Україна буде спроможна ефективно контролювати і використовувати свою територію, ресурси (включно з морями), і побудує ефективну економіку – Росія втратить шанс бути геополітичним гравцем Вищої ліги.
Росія не може зізнатися в своїх правдивих мотивах, бо це означає зізнатися у власній неспроможності. Тому вона хоче, щоб ми думали, що природа агресії містична або міфологічна – загадкова російська душа, захист російськомовних, загроза від НАТО.
Росія хоче, щоб ми думали, що вона диявол, бо диявола перемогти не можна. Але насправді вона банальний злодій, якого треба бити по руках і в чоло.
Щоб відволікти увагу від правдивих проблем Росія створює штучні проблеми і змушує їх вирішувати. Прикладом штучної проблеми є Мінськ.
Всі знають, що Росія окупувала Крим і Донбас. Але щоб відволікти увагу від Криму, уникнути відповідальності за тисячі вбитих українців і отримати політичний контроль над Україною РФ придумала сепаратистів, які начебто вимагають якоїсь автономії. Під цією російською фантазією підписалися всі – і попередній президент України, і західні лідери і навіть ООН.
Це сталося, бо ніхто не був готовий притягнути Росію до відповідальності за злочин агресії.
Так само як ніхто не був готовий це робити у 2008, коли Росія окупувала частину території Грузії. А непокаране зло повертається.
Тому сьогоднішня зухвала поведінка Росії – це наслідок неадекватного покарання. За окупацію території Грузії у 2008, території України у 2014, міграційну кризу в Європі в 2015, анексію Білорусі і міграційний шантажу поляків у 2021.
Більш того Росія отримала заохочення через схвалення Північного потоку, постачання німецьких турбін до окупованого Криму тощо.
Міжнародний безпековий порядок – це не про конвенції і конференції. Це не тільки про домовленість, чого робити не можна. Це колективна здатність покарати, якщо домовленості порушені.
Читайте також: Оновлення прогнозів щодо ймовірних сценаріїв воєнної агресії проти України з боку РФ – 30 січня
Захистити себе – це наш обов'язок і наша життєва потреба.
Це наша країна, наша держава, наша земля, на якій стоять наші будинки, де ми заробляємо гроші, а наші діти ходять до школи.
Ми нікуди не маємо тікати. Навпаки ма маємо бути готовими це все захистити. Навіть самі. Бо воно наше.
Найперше наш захист залежить від війська. І сьогодні українська армія готова бити в чоло.
Ми свідомі того, що російська армія є чисельнішою і поки що краще озброєною. Але її також можна і треба стримувати. І тут кожен може зробити внесок.
По-перше, якщо ми будемо внутрішньо готові до оборони, до того, щоб себе захищати, то чисельність українського війська зросте з 250 тисяч до кількох мільйонів за потреби.
По-друге, зараз добра нагода здобути знання і навички, які можуть знадобитися для оборони. Сили територіальної оборони якраз розгортаються, шукають резервістів та навчають їх. КШЕ, до речі, на волонтерських засадах допомагає територіальній обороні розгорнути гарячу лінію.
Кілька мільйонів вмотивованих та підготовлених до опору громадян – це найкращий інструмент стримування Росії і найкраща гарантія нашої безпеки, яка буде залежати від нас самих.
Оксана Сироїд