Курс на Гаагу: як притягнути керівництво РФ до відповідальності в міжнародних юрисдикціях

В Україні дев’ятий рік триває збройний конфлікт з РФ, який 24 лютого цього року перейошов у гарячу фазу. І кількість тяжких злочинів значно збільшилася в масштабах. 

Російські війська вчиняють численні тяжкі злочини проти цивільного населення по всій території України. І багатьом людям здається, що одного факту вчинення злочину достатньо для притягнення до відповідальності винних. Однак наскільки очевидною не була б ситуація, будь-який злочин потрібно довести. 

Що таке тяжкі злочини?

Йдеться про воєнні злочини та злочини проти людяності. 

Насамперед варто розібратися з термінологією. За статтею 7 Римського статуту злочинами проти людяності є свідомо вчинені тяжкі злочини (вбивства, тортури, депортація тощо), що вчиняються у рамках широкомасштабного та систематичного нападу на цивільне населення. 

А стаття 8 Римського статуту визначає воєнні злочини як злочини, які свідомо здійснюються протягом збройного конфлікту, фактично це найтяжчі порушення законів і звичаїв війни. 

Свого часу Україна вже зверталася до Міжнародного кримінального суду з метою притягнення до кримінальної відповідальності вищих посадових осіб щодо злочинів проти людяності та воєнних злочинів. 

У 2014-2015 роках відповідними заявами Верховної Ради України ми визнали юрисдикцію МКС на території нашої держави у справах Майдану, Криму та Сходу. З того часу Прокурор Міжнародного кримінального суду щорічно (до 2020 року включно, коли завершився етап попереднього вивчення) публікував звіт у справі "Ситуація в Україні". 

По Донбасу і Криму було вирішено, що є достатньо підстав вважати, що в Україні вчинялись злочини проти людяності та воєнні злочини, тому був поданий запит на офіційний початок розслідування. 

А от зі справами Майдану сталося інкаше. У звіті Офісу Прокурора МКС за 2015 рік був зроблений висновок, що на Майдані були вчинені грубі порушення прав людини, але вони не відповідають критеріям широкомасштабності та систематичності, тож не можуть кваліфікуватися як злочини проти людяності. 

Тобто українська сторона не змогла довести зворотнього. Тому цього разу потрібно відповідально поставитися до збору доказової бази та задіяти всі можливі способи доведення. 

Які тяжкі злочини війська агресора вчинили в Україні?

Попередньо тяжкі злочини можна кваліфікувати таким чином: 

• п. 1 ст. 7 Римського статуту – здійснення систематичних атак проти цивільного населення та ст. 8-2 (е) і – умисні атаки проти цивільного населення (вбивство більше 350 цивільних (станом на 28.02), серед яких були діти; обстріл житлових будинків у Києві, Чернігові, Маріуполі, Мелітополі і т. д.; обстріл Харкова "Градами" 28.02.22).

•  Ст. 2 (b) Римського статуту – бомбардування міст та невійськових об‘єктів; Ст. 2 (а) IV Римського статуту – масове знищення цивільної інфраструктури (а це фактично всі міста України, що постраждали під час збройного конфлікту; дитячий садок в Охтирці,  дитбудинок у Ворзелі, школа в Чернігові).

• Ст. 2 (b) III Римського статуту – умисні атаки проти гуманітарної техніки та персоналу (обстріл лікарень у Київській, Запорізькій, Чернігівській областях;  медиків у Волновасі під час евакуації 28.02.22).
•  Ст. 37 Додаткового протоколу до Женевський конвенцій від 12.08.49 акт віроломства (факти симулювання наміру вести переговори під прапором перемир'я або симулювання капітуляції). 
• порушення Гаазької конвенції (1954),що захищає культурні цінності під час збройного конфлікту (спалення історико-краєзнавчого музею в Іванкові, знищення пам’ятки архітектури –  будівлі молодіжного театру в Чернігові).

І цей перелік можна продовжувати довго…

Як кожен українець може допомогти слідству?

Фактично кожен з нас в конкретних історичних умовах є свідком тяжких злочинів. А значить кожен може допомогти зі збором і фіксацією доказів воєних злочинів і злочинів проти людяності. 

Саме тому ми об’єдналися разом із правозахисниками (ZMINA, Центр прав людини, УГСПЛ, Truth Hounds, Ukrainian Legal Advisory Group, Регіональний центр прав людини, Медійна ініціатива з прав людини) та створили штаб зі збору доказів воєнних злочинів, що Росія чинить в Україні. До нас долучаються чисельні волонтери – документатори, професійні юристи, адвокати, судді. 

Я особисто вдячний кожному з них, адже це невидимий, але ж не менш важливий фронт.

Разом ми створили пам’ятку щодо фіксації доказів злочинів проти цивільного населення. Вона написана максимально простою мовою і буде зрозумілою кожому. 

Пам’ятка містить інформацію про те, що таке воєнні злочини, їхні приклади та докази, а також інструкцію щодо того як потрібно проводити фіксацію. 

Це базова інформація, яка дасть змогу кожному стати важливим свідком у Міжнародному кримінальному суді при розгляді справ проти причетних до агресії. 

Щоб долучитися до документування злочинів РФ потрібно небагато – всю відому інформацію щодо злочинів Росії проти мирного населення надіслати на електронну пошту: WarcrimeSOS.UA@gmail.com.

Які зміни потрібні до національного законодавства?

Для того, щоб максимально відповідально поставитися до притягання до відповідальності воєнних злочинців, нам потрібно терміново імплементувати норми міжнародного та гуманітарного права в українське законодавство.

Зараз наш кримінально-процесуальний кодекс дає можливість ухилятися від відповідальності за найтяжчі злочини під час війни. 

Наприклад, за ст. 49 Кримінального кодексу України строки давності за тяжкими та особливо тяжкими злочинами становлять 10 та 15 років відповідно. А це по факту означає, що ще декілька років, і винні у злочинах в Криму та на Сході вже не понесуть відповідальності. Тобто ця норма суперечить міжнародному праву та обмежує можливість покарати винних. Адже воєнні злочини і злочини проти людяності не мають строку давності.

Вирішити цю проблему можна підписанням Президентом ухваленого Верховною Радою України (ще 20 травня 2021 року) законопроєкту №2689 щодо імплементації міжнародного гуманітарного та кримінального права в національне законодавство. 

Зокрема він передбачає імплементацію норм Женевських конвенцій та додаткових протоколів до них, які містять положення стосовно захисту військовополонених під час міжнародного збройного конфлікту, порушення правил ведення війни та захисту цивільного населення. Тобто саме ті статті, про які йшлося вище. Це дозволить застосовувати відповідну правову кваліфікацію, яка відповідатиме масштабам скоєного в Україні.

Наприклад, під час наступу російські збройні сили увійшли до зони ЧАЕС, яку захопили разом із персоналом.

За положеннями сьогоднішнього КК України ці дії могли би бути кваліфіковані за статтею 147 КК (взяття заручників). Проте з її положень можна зробити висновок, що застосування цієї статті передбачалося в умовах мирного часу, адже там зазначено, що така особа має мати вимоги. 

Наразі російські агресори тримають персонал з метою функціонування станції та не висувають жодних вимог, а це означає, що обʼєктивна правова кваліфікацій неможлива. 

Крім того, за цією статтею передбачені строки давності та покарання від 5 до 8 років. 

Натомість законопроектом №2689 передбачається захоплення заручників без зайвих вимог в умовах воєнного часу. 

Отже, введення положень законопроекту до КК України дозволить не лише прибрати строки давності, а й збільшити покарання, яке передбачатиме від 6 до 12 років.  

Так само законопроектом передбачена відповідальність від 7 до 15 років за напад на цивільне населення та обʼєкти критичної інфраструктури. Наприклад, підрив нафтосховища під Васильковом. 

Також, окремо варто звернути увагу на місця та умови утримання військовополонених адже наразі це питання на законодавчому рівні не врегульовано. 

Фактично, треба вирішити питання їх окремого утримання в СІЗО України. Це питання, до прикладу, могло би бути вирішено відповідними змінами до наказу Міністра юстиції про затвердження "Правил внутрішнього розпорядку слідчих ізоляторів Державної-кримінально виконавчої служби України". 

Це дозволить створити систему їх утримання та забезпечити дотримання Україною міжнародних стандартів, яких навіть в умовах війни наша цивілізована країна поділяє на відміну від агресора. 

І, звісно ж, український парламент має ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду (МКС). 

Ратифікація Римського статуту – це насамперед участь у ключових рішеннях МКС та можливість запровадити весь комплекс міжнародних інструментів для притягнення до відповідальності за  воєнні злочини та злочини проти людяності персонально російського керівництва та всіх причетних. 

Варто зазначити, що закон про воєнні злочини має бути підписано насамперед, адже МКС – це компілментарний орган, який має доповнювати роботу національних судових органів. Отже, вони мають працювати в комплексі для максимального дотримання принципу невідворотності покарання для воєнних злочинців.

Кількість злочинів проти мирного населення наразі підрахувати неможливо, проте за кожний з них російські військові, що їх вчняли, повинні нести відповідальність. Тож очевидно, що є підстави до притягнення винних до відповідальності саме в міжнародних юрисдикціях. 

Гюндуз Мамедов