У нас армія – 40 мільйонів!

Путін прорахувався. Він думав, що він воюватиме з українською владою, яка віддає накази армії. 

Він судив по собі, по своїй країні, яка сотні років живе у пасивності і страху. Він думав, що в Україні, як і в Росії, є один "товаріщ начальнік", який приймає усі рішення, і що залякати і зламати кількох людей на чолі держави буде дуже легко. 

Але насправді Путін воює з усією країною. 

Росія зробила своїм ворогом кожну і кожного з нас. У нас такий високий рівень самоорганізації, який люди з авторитарної країни просто не в змозі осягнути.

Десятки тисяч людей, які записуються в територіальну самооборону. Черги у донорські пункти здати кров для армії. Цивільні, звичайні сільські та міські люди, які розбирають "могутню російську армію" на запчастини, і знешкоджують групи диверсантів, які намагаються зайти у наші міста. 

Станція сортування сміття повертає людям пляшки, аби було куди розливати коктейлі молотова. 

Провідні науковці – хіміки пишуть інструкції, як оптимально знищити мітки для наведення ворожого вогню. 

Дідусь підходить з камерою до трьох озброєних автоматами солдатів, вимагає сказати "Паляниця", щоб ідентифікувати їх, і цитує Конституцію України, обґрунтовуючи своє право їх знімати. 

Люди, що займаються металобрухтом, організовують підряди, аби будувати "їжаки" – щоб заважати заїжджати танкам. 

Графітчики відслідковують та знищують оголошення та інші позначки, які розміщують російські диверсанти для коректування вогню, висадки і орієнтування десанту. 

Канал Верховної Ради України інформує про те, як зробити "особливе" пальне, яке виведе з ладу техніку ворога, а поліція розсилає інструкції з виготовлення коктейлів молотова. А власниця ресторану у Києві відкриває заклад з єдиною метою – віддати 200 пляшок теробороні, щоб робити ті самі коктейлі-молотова. 

Прості українці – через різні канали повідомляють військовим та одним одному про розміщення ворожих сил. 

Саме тому, коли міністр оборони Резніков просить мешканців сільських територій спалювати машини з паливом, які слідують за російською бронетехнікою, – я не сумніваюсь, що саме так і буде.

Ми за один день налагодили постачання усього, що треба, для наших захисників та захисниць, організували пересування та розміщення біженців, і зараз усі країна працює як добре злагоджений механізм. 

Усі наші люди за кордоном разом із іноземцями, яким важлива свобода, мир та справедливість, влаштовують акції та тиснуть на політиків, аби змусити їх допомагати Україні – і це працює, бо саме так відбувається у демократіях. 

Кожен знаходить, кому і що робити. Ми це бачимо в масштабі всієї країни і на рівні нашого нового щоденного досвіду. 

Я як депутатка – переважно спілкуюсь з  провідним іноземними каналами, поширюю інформацію про ситуацію в Україні та пояснюю, яка саме підтримка треба Україні. 

Навколо мене сидять мої колишні студенти та студентки – які по 20 годин на добу не відриваються від компів та телефонів, координують різні групи з отримання гуманітарної та іншої допомоги з Заходу. Я лиш краєм вуха чую щось про "зараз в Угорщині збирають…почекай, мені дзвонять з Італії". 

Моя помічниця-юристка допомагає розміщувати біженців у Львові.

Мій 61-річний тато – іде записуватися у тероборону. 

Мені здається, на часі знімати екскурсію для росіян про те, як працює громадянське суспільство, що таке солідарність і самоорганізація, аби до них дійшло, що шансів проти України у Путіна нуль.

Таку екскурсію може провести кожен і кожна в Україні, і тому у росіян нуль шансів проти нас. 

Жоден диктатор не перемоме країну, народ якої організується в чатиках та соцмережах краще, ніж весь російський генштаб разом узятий. Тому що ми усі просто беремо і робимо те, що треба робити. Самі, без вказівки згори та заградотрядів. 

За нашим військом стоїть уся країна. 

Вся країна – це і є наше військо.

Інна Совсун