Прощання з СРСР – це вже питання національної безпеки 

Вечір 21 лютого 2022 року став для українців справді історичним. Водночас для Кремля, судячи з виступу Путіна, справді істеричним.

Російська Федерація розкрила карти – офіційне визнання ОРДЛО стало відкритим визнанням себе як агресора щодо України, поховало надію на залишки здорового глузду в Москві (якщо ця надія у когось ще була). 

Війну фактично вже оголошено, найближчі дні, тижні, а може й місяці стануть для кожного з нас справжнім випробуванням.

Але я хочу поговорити про інші моменти щодо вчорашнього вечора. А саме – про меседжі промови Путіна. 

Ми всі прекрасно розуміли, що цей чоловік давно не при тямі. Та, здається, вчора він пробив ще більше дно.

"Історично-істерична" "лекція" про "штучність" України як держави, погрози зі стиснутими зубами навчити нас декомунізації яскраво показали – наші досягнення у сфері політики національної пам’яті, а також відкриття кривавих комуністичних архівів із вільним доступом до них кожного українця стали однією з вагомих причин наступу на наші землі. 

З 2015 року, на відміну від Росії, Білорусі та інших тоталітарних країн екс-"Союзу", в Україні можна легко отримати документи періоду Радянського союзу – починаючи від справ на репресованих бабусь, дідусів, завершуючи особовими справами НКВДвців та секретними директивами Компартії. 

Вчора стало зрозуміло – Путін дуже боїться того, що останніми роками українцям відкрилася правда про "казковий СРСР". 

Обгортка із присмаком морозива та ковбаси нарешті почала набувати для нас свого справжнього червоного кольору– крові. Від репресій, знущань та вбивств.

Читайте також: Україна та світ після 21 лютого. Як визнання Путіним "донбаських республік" змінило реальність 

 Історія Радянського союзу, яку старанно писали, переписували, підтасовували почала рушитися як картковий будиночок. Особиста картинка в голові Путіна з кожним роком все менше й менше знаходить відображення у світогляді українців – не так масово, але незворотні процеси вже запущено. І в цьому – причина істерії. І в цьому – причина ненависті в його очах.

Саме історія про "казковий СРСР" та "один народ" в його рамках завжди була ключовою для окупації мізків людей. Але зусилля істориків, журналістів, архівістів, громадських діячів чинять велику перешкоду. А отже, за логікою очільника Кремля, час усе це зупинити. 

Зараз тривожно кожному із нас. Ніхто не знає що буде завтра. Але тривогу можна направити в конструктивне русло, навіть просто сидячи вдома. 

Я закликаю вас звертатися в архіви і шукати в них справи на своїх репресованих рідних. 

У архівах ви можете знайти правду, яка поділить ваше життя на "до" та "після".

За останній рік я у складі Консультаційного центру з пошуку інформації про репресованих допомогла десяткам людей віднайти документи про їх закатованих прадідусів, прабабусь, батьків тощо. І за цей час власними очима побачила трансформацію в українців. 

Архіви це не просто ряди з полицями та стоси паперів. Це – недооцінена інформаційна зброя. 

Архівні справи про СРСР можуть стати справжньою колективною психотерапією і здійснити переосмислення нас як народу та країни. 

Це те, чого Кремль боїться найбільше. 

Путін уже своїми заявами знову згуртував українців. То давайте доб’ємо цей історичний час і візьмемо з нього максимум. 

Якщо ви не знаєте як шукати репресованих родичів в архівах, вам допоможуть прості та безкоштовні освітні інструкції від Архіву національної пам’яті.

А якщо на додачу до пошуків ви ще й фінансово підтримаєте й віритимете у свою армію, то нас не переможе ніхто.

Дарина Рогачук