Ахметов знову не з нами. Як бізнес хоче бути і гарним, і розумним

Ахметов знову не з нами. Ті, хто роками у владі заробляли на колаборації з Росією, кричать "Будапештський меморандум!". 

А головні продавці державних ресурсів за вісім років війни не змогли побудувати армію для захисту держави, яка дала ці ресурси за безцінь. Мовчать або пропонують здатись Росії. 

Напередодні можливого вторгнення у найвпливовіших українців все менше виходить бути і гарними, і розумними.

Вам не здається дивним, що британський бізнесмен Річард Бренсон зробив на захист України перед обличчям російської загрози на дві заяви більше ніж будь-який український олігарх? Бренсон зробив дві заяви. 

Кілька місяців тому, спілкуючись з колишнім високопоставленим розвідником, я почув цікаву думку про те, що ворог не завжди діє передбачувано. 

Зупинити рух країни, галузі, стратегічного підприємства можна без жодного пострілу. Для цього потрібно пролобіювати призначення на певні відповідальні посади людей, які не здатні забезпечити цей рух. 

Вони можуть навіть не здогадуватись про те, що вправно виконують свою місію в інтересах ворога. Добре, що це не наш випадок, чи не так? У нас все усвідомлено.

Держава Ізраїль, про яку нині трендово згадувати щоразу коли мова заходить про існування нашої, має чіткі і здебільшого публічні шляхи становлення. Так-так, пане президенте, становлення під час війни. Поки вам, на міжнародних аренах, не соромно виправдовувати війною саботаж конкурсу з обрання одного голови однієї маленької антикорупційної прокуратури. 

Консолідація всіх заради збереження держави, а не посад і капіталів, завжди була характерною рисою цієї надзвичайної країни. У нас держава завжди на останньому місці. 

Скільки літаків зі зброєю або хоч бронежилетами в Україну привезли ті, хто на державних ресурсах заробили мільярди доларів лише за останніх вісім років, увага, війни? 

Що вони збираються робити у разі російського наступу? Відкривати поле для мініфутболу?

Чому американські, канадські, британські чи європейські громадяни мають фінансувати стабільність української фінансової системи, яка побудована з очевидними привілеями для певних прізвищ? 

Читайте також: Театр кремлівських маріонеток. Як Путін визнав фейкові республіки Донбасу

Лідери тих держав, до яких так недипломатично вкотре президент звертається за фінансовими гарантіями, очевидно, мають підстави розраховувати на гарантії у відповідь. Що їх гроші не витратять на те, щоб залатати чергову діру, яку було утворено, купівлею нового палацу на березі озера, моря чи океану. 

Дехто з них, очевидно, може мати певні сумніви у тому, що від того, що олігархів порахують і запишуть прізвища у табличку, причинно-наслідковий зв‘язок вимивання мільярдів з української економіки зникне назавжди. 

Але ми восьмий рік змагаємося всередині у політтехнологічних прийомах, знімаємо серіали, возимо через європейські прокладки військові запчастини з РФ, вкладаємось у золото в ОАЕ. Словом, чим завгодно займаємося, окрім створення сильної держави, бодай енергетично незалежної від країни агресора. 

Поки СБУ Порошенка зупиняла російських зірок на українських кордонах, СБУ Порошенка не помічала, як Медведчук рекордними об'ємами качає російські нафтопродукти через український продуктопровід. За ці гроші зараз маємо проросійську фракцію в українському парламенті. 

Поки президент Зеленський урочисто приймав швидкі від Ріната Ахметова, менеджери Ріната Ахметова продовжували літати до Москви. 

І всім було добре. І вовки ситі, і вівці у владі. Вибачте, цілі. 

Ми відмовились від ядерного потенціалу. Якби ми від нього не відмовились, умовний Фірташ чи Курченко або на худий кінець Арахамія давно загнав би його заднім числом в який-небудь Казахстан за камаз готівки. 

Тиждень тому ми на Українській правді отримали інформацію, що з України масово вилітають політики, бізнесмени, їх родини тощо. 

Про те, що саме ця тема має важливе значення, говорить мільйон переглядів новини. 

Люди, які також хотіли "перестрахуватися", нарікали, що не мали змоги орендувати літак, бо попит перевищив пропозицію. 

Я одразу поглянув на флайтрадар і побачив як одним за одним цессни та ембраєри залишають столичні летовища здебільшого у напрямку Євросоюзу.  

Ми в Українській правді звернулися до джерел, аби дізнатись хто в країні, а хто ні. 

До і після публікації депутати та бізнесмени пояснювали свою відсутність в країні, то днем Святого Валентина, то відрядженням, то зустрічами, то відпусткою, то часом з дітьми, родинними справами, запланованими візитами тощо. 

Більшість з фігурантів сильно образились, але дехто, повертаючись до Києва, вимушений був робити фото з геотегами. Для нас єдиним критерієм була наявність людини в країні саме в цей час. 

Те, що більшість з тих, хто залишив країну "про всяк випадок", не очікували, що інформація стане публічною, так само очевидно, як і те, що ніхто до чи після публікації не скаже: так я боюся і саме тому втік.

Чи був серед цих людей відсоток тих, хто дійсно через відповідність критеріям полетів святкувати День закоханих? Напевне. 

Але я впевнений, що всі ці люди опинились серед публічних осіб невипадково, а через відповідні можливості зокрема розумові та аналітичні і тому "що, як і в який час" робити теж мали розуміти без зайвої допомоги у вигляді іміджевих втрат.  

Далі був широкий суспільний резонанс. Звернення президента, який закликав всіх повернутися додому і тим самим дати сигнал стабільності. А далі анонси Ахметова і ко: "Увага! Увага! Завтра у вашому місті буде з гастролями сам". Пінчук теж організував дводенне відрядження в Україну. 

Ахметов полетів до Женеви через два дні. В Маріуполі він побув менше доби. І я розумію Ахметова. Навіщо дихати тим повітрям, яке залишають після себе його підприємства, бодай добу? 

Пресслужба Ахметова одразу заявила, що він на зустрічі полетів і, увага, "За перших ознак реальної загрози, він одразу ж повернеться до України, щоб бути тут – разом з Україною та українцями". 

А що тоді реально загроза, як не те, що ми маємо зараз? І якби я на власні очі не бачив як і з чим вилітав Ахметов до Женеви, я б може і повірив би пресслужбі олігарха. 

Ті, хто десятиліттями збагачувались, послаблюючи країну, обов‘язково поїдуть за першого вибуху. 

Але на що мають спиратися ті, хто нікуди не поїде? Ті, хто залишаться захищати, що саме будуть захищати? Право Ахметова повернутися? 

Те, що наша країна тридцять років служить годівницею для брехунів, ще не привід її не захищати.

Хоча, звичайно, не можна не враховувати цієї обставини, коли думаєш про те, за що загинули, гинуть, і, не дай Боже, загинуть наші воїни.

У перші роки війни часто можна було почути про те, що наша гарантія негайного віддалення від Росії та стрімкого наближення до Заходу – це кардинальна зміна системи цінностей у керівників країни, тих хто при владі, у топчиновників, вигодонабувачів та розпорядників.

Гнила голова риби кожні п'ять років не втомлюється переконувати хвіст і плавники в тому, що вони повинні почати з себе, зі свого двору і під'їзду, а там вже заживемо, як у Варшаві.

Війна почалася через те, що ми обрали західний бік. Обрали боротьбу за право боротися. 

Ніхто не обіцяв, що буде легко, але тоді Ахметов сказав, що він це підтримує. Війна продовжується тому, що ми і досі на всі сто відсотків не обрали на якому ми боці. Ми всі. І Рінат Ахметов. 

Михайло Ткач