Операція децентралізація: все пропало?

Чи можливий запуск зворотного механізму агломерації, якщо окремі села таки доведуть своє "право на незалежність"? 

Чому інформаційна кампанія децентралізації в Україні була провалена з самого початку? І як зараз влада намагається залишити гроші "в центрі".

Децентралізація в Україні: "на папері" завершена, а насправді – ні

"На папері" або ж "по документах" процес децентралізації завершився ще до місцевих виборів 2020-го року. 

Спочатку він був добровільним, а згодом, тих хто не встиг об’єднатися, долучили до громад в примусовому порядку. Ось саме цей "примусовий" порядок сподобався не всім. 

Тому, по факту, децентралізація триває ще досі. 

Після виборів 2020 року децентралізація переросла в безліч проблеми, на які необхідно реагувати, зокрема на законодавчому рівні. 

Перша проблема – в нас немає фахівців. 

Воно і не дивно, адже такого досвіду агломерації в України ще не було. 

Де його брати? Звісно, необхідно переймати досвід інших країн, які мають наближені історико-культурні та ментальні цінності, щоб зрозуміти як ми можемо цю агломерацію будувати.

Друга – це комунікація з мешканцями громади. Вона була провальною ще з самого початку, погодьтеся. 

Пересічний громадянин не завжди розумів для чого йому децентралізація взагалі. 

Раніше мешканці одного села завжди знали, куди і до кого треба звернутися, щоб вирішити своє питання в найкоротший термін. 

Зараз, коли 10 і більше сіл приєднали до одного міста, отримати якусь довідку чи погодження вже не так просто. Як мінімум, необхідно знати, що багато послуг можна отримати онлайн. 

Але, знову ж таки, мова про інформаційну компанію, яку в Україні провалили. 

Опору немає там, де немає тиску. А тиск зі сторони центральної влади був. 

Коли добровільна децентралізація завершилася, посадовці зобов’язані були донести до людей, чому тепер цей процес відбуватиметься у примусовому порядку. Бодай "вибачте, ви не встигли або ми не можемо чекати далі і тепер робитимемо це примусово". Та на противагу таким необхідним інформаційним кампаніям були жорсткі терміни. 

Як результат, 10 сільських рад та 10 голів не змогли між собою погодити, хто з них головний, а деякі навіть пішли в суд. Бо де 2 гетьмани, там 3 думки.

Третя проблема, яка не дозволяє завершити процес децентралізації – це гроші. 

Зараз ми спостерігаємо намагання центральної влади "обрізати" частину податків, які б мали йти в місцеві бюджети. 

Йдеться про скандальний законопроєкт № 6062, в якому пропонується закріпити джерела доходів бюджету розвитку за загальним фондом місцевих бюджетів. Тобто знищити бюджет розвитку місцевих рад як такий. 

Також цей урядовий законопроєкт пропонує зараховувати до держбюджету 70% надходжень від викупу земельних ділянок комунальної власності і відповідно лише 30% у місцеві бюджети. І це ще далеко не все. 

У проєкті закону прописали і  вилучення у місцевих бюджетів на користь держбюджету залишків освітньої субвенції, і надання Мінфіну та місцевим держадміністраціям права ініціювати зупинку рішення про місцевий бюджет, і багато іншого.

Читайте також: Проблеми децентралізації і РАЦСи від Мінюсту 

Наймолодшим громадам вже рік, а люди досі не знають з ким залишаються. Приклад Львівської громади

Якщо ми говоримо про повну децентралізацію, то необхідно розробити механізм чесного розподілу податків. Наприклад, все, що платить платник податків у Львівській громаді, має залишатися на місцях, принаймні 90%. 

Депутати Львівської міської ради навіть давали звернення до Президента, Прем’єр-міністра та Верховної Ради України, щоб не підтримувати цей законопроєкт. Поки що, його зняли з розгляду. Але, думаю, це не востаннє, коли нам спробують "підсунути покращення". 

Тепер про ще один логічний крок для завершення децентралізації –  перенесення центральних органів виконавчої влади по всіх куточках України. Наприклад, одне міністерство може функціонувати у Львові, інше в Харкові. 

Ми не можемо говорити фінал децентралізації, коли всі виконавчі органи зосереджені в столиці.  

Люди бідкаються, влада розводить руками – так можна було б описати десятки судових справ по Україні, в яких примусово об’єднані села досі намагаються "здобути незалежність". 

Не виключенням є і Львівська громада. Після примусового об’єднання, в 2020-му році, села Малехів, Дубляни, Рясне-Руська та місто Винники подали позови про скасування рішення Кабміну та Львівської обладміністрації, які були підставою для їхнього приєднання до Львівської міської територіальної громади. 

Зараз вже маємо рішення апеляційного суду на користь позивачів. Справа слухається в Верховному Суді. 

Тут варто зазначити, що всі ці судові процеси розпочаті з попереднім керівництвом місцевих рад, які і зараз намагаються підливати масла в вогонь та давати людям марну надію.

Тому, насамперед, щоб поставити жирну крапку і завершити об’єднання громад, якомога швидше має бути прийняте рішення Верховним Судом. 

Особисто я переконаний, що точка неповернення вже минула. За рік часу новоствореним об’єднаним громадам вдалося ліквідувати ради, інвентаризувати майно та закрити казначейські рахунки. Вже всі інфраструктурні речі громада перекинула на Львів. 

При великому бажанні все це можна відкрутити назад, але, якщо налаштування цього процесу зайняло рік, то на зворотній шлях знадобиться щонайменше два роки. 

Чи готові на це люди? Насправді, більшість не готові. Одностайної позиції громад про те, за вони чи проти немає. Всі втомилися і нарешті хочуть побачити результат. 

Спочатку був складний і тривалий процес приєднання, зараз окремі "активні" мешканці та колишні голови намагаються запустити зворотній механізм. А коли ж настане час працювати та будувати успішну громаду? 

Люди бажають спокою, прогнозованості і нормального, забезпеченого життя. Переконаний, що це може забезпечити Львівська громада, проте потрібно ще правильно донести інформацію мешканцям.

Читайте також: Децентралізація як інструмент свавілля? Приклад Борщагівської ОТГ

Якщо децентралізація – це добре, то чому є ті, кому від неї зле?

Насамперед, треба нагадати, що за своїм адміністративним устроєм Україна унітарна держава, тобто ми маємо, поділ на області, райони, міста та села. 

Цей розподіл, який формувався ще 30 років назад, не завжди мав якесь логічне пояснення. 

Зараз, за роки незалежності, ми вже можемо зрозуміти наскільки це було ефективно, а де такий розподіл не спрацював взагалі. Часто він тягнув за собою великі видатки на утримання адмінапарату, яких сьогодні можна уникнути шляхом децентралізації. Власне, вона дозволить укрупнити громади, додати субсидіарності та підтримки незабезпеченим населеним пунктам і розподілити блага між усіма.

На словах наче просто. Але на ділі ми зіштовхнулися з масою проблем з донесенням інформації. 

З початку люди у об’єднаних громадах не бачачи належної уваги зі сторони міських рад та не докінця вірили, що це об'єднання їм потрібне. 

Читайте також: Як жителям об’єднаних територіальних громад отримати більше користі від децентралізації?

Як це вирішувати зараз? Комунікаційно і фактично показувати людям про плюси об’єднаної  громади, про ті блага, які вони отримають у зв’язку з тим, що вони об’єдналися. А їх, насправді, достатньо. 

Це прямий доступ до дитячих садочків та шкіл, який раніше міг бути обмежений через місце проживання. 

Це можливість бути в системі громадського транспорту і користуватися певними преференціями, які надає ОТГ. 

Це доступ до медичних послуг, які у місті точно на рівень вищі, ніж у селах. І, звісно, якщо громада була дотаційна і постійно вирішувала, де брати кошти на покриття збитків, то зараз через таку субсидаральність їм не треба про це думати.  

В довгостроковій перспективі мешканцям сіл буде краще в межах великої громади. 

Посадовцям на місцях нарешті необхідно "вийти в люди".

Сидячи на площі Ринок у Львові ти не можеш знати, які проблеми в селі Завадів, Рудно чи Гряда. Треба мати безпосередній контакт на місцях. 

Для цього необхідно, щоб в кожному населеному пункті посадовці провели стратегічну сесію та зрозуміли, які нагальні питання хвилюють мешканців. Вирішуєш питання – маєш підтримку від громади. Все просто. 

Частково це вирішиться зі створенням старостинських округів та обранням старост. 

Пояснюю: раніше в редакції закону про старости було прописано, що такий представник громади обов’язково стає членом виконкому, а це означало, що він міг реально впливати на процеси в виконавчій владі. 

Зараз старости не зобов’язані бути членами виконкому, а стають "напівдепутатом" та  "напівчиновником". 

Завдання старости представляти інтереси відповідного округу у міській раді та перед підприємствами, здійснювати прийом мешканців і вирішувати їхні поточні проблеми. Тому, як на мене, вага цієї посади переоцінена і на функціонал громади не впливатиме. 

Що ж до центральної фігури будь-якої громади, то тут очільникам новостворених ОТГ необхідно буде добряче попрацювати. Потреби людей в селі інші, ніж потреби містян.Ті підходи, які спрацьовують у Львові, не завжди будуть ефективні в так званій Гряді. 

Щоб перейти на новий рівень розвитку, громада має почати сама на себе заробляти, створювати робочі місця, розуміти, що кожен її мешканець є платником податків і все, що будується чи створюється в рідному селі чи місті – робиться за його кошти. 

Більше немає грошей міста, села чи держави. Є кошти платників податків. 

Процес децентралізації – це норма та потреба сьогодення. Ми від цього ніде не дінемося. Тому, повинні трансформуватися і більше цікавитися владою, брати участь у політичних процесах, сплачувати податки і контролювати використання їхніх коштів.

Володимир Марусяк