Чи допоможе нам єднання попередити велику війну?
Народне єднання (єдність) це стан коли країна перебуває в згоді відносно принципових питань свого існування. Тобто коли є ідеї, принципи чи цінності, що розділяються більшою частиною суспільства.
Таким чином суспільство є однорідним щодо найважливіших засад і готове витрачати зусилля, інвестувати ресурси чи навіть жертвувати якимись благами для збереження цих принципів чи цінностей.
Єднання є дуже важливим для оборони, і зараз ми розберемося чому.
Ми виходимо із того, що більша частина українців хоче жити у вільній демократичній країні. Країні, що побудована на базових демократичних принципах: свободі слова, повазі до особистості, верховенства права, рівності перед законом, чесних виборах, звітності держави перед суспільством, тощо.
Ми йдемо зараз (із складнощами, звичайно) шляхом будівництва успішної країни побудованої на цих принципах.
Але у нас є сусід, Російська Федерація (РФ), який бажає збити нас з цього шляху свободи та принести свої принципи, які дуже відрізняються від наших. Вони хочуть запровадити у нас принципи тоталітарної держави.
Українці не хочуть жити в такій, а тим більш залежній країні, але керівництво РФ їх думка не дуже цікавить. Тому він готовий реалізувати свої плани через низку методів, політичних, економічних, соціальних і військових. Це протирічить міжнародному праву, але це РФ також не цікавить.
Читайте також: Гуманітарний опір: що робити тим, хто не готовий братися за зброю
РФ – це наша екзистенційна загроза.
Тому ми з 2014 року захищаємося. Проблема в тому, що через різницю в величині економіки (1600 млрд дол. у РФ порівняно з 195 млрд у України) та військового бюджету (61 млрд дол. у РФ та 5 млрд долл у України) ми маємо дуже різні військові спроможності.
Причому до 2014 року сили оборони України роками практично не інвестували в нове обладнання та техніку. Порівняння спроможностей є темою окремої статті але вони суттєво відрізняються, причому по деяких напрямах (наприклад бойова авіація, протиповітряна оборона, корабельний склад військово-морських сил) – в десятки раз.
Знаючи про цю різницю, РФ може нам погрожувати повномасштабною війною, а західний світ припускати таку можливість і активно намагатися їй запобігти.
Що нам робити? В будь-якому випадку інвестувати в спроможності, розвивати їх та посилювати. Сили оборони, насамперед Збройні сили України, є основою нашої оборони. Але ми не зможемо досягнути військового паритету з РФ, а якби і змогли то утримання такої величезної військової машини виснажило би економіку нашої країни.
Відповіддю є так звані "асиметричні дії" – тобто, де вкладаючи менші ресурси, ми можемо нейтралізувати більші спроможності агресора.
У кожній країни своя ситуація але ми не є єдиною країною, яка має більш потужного ворога поруч.
Багато з країн десятиліттями живуть в таких ситуаціях і їх стратегії оборони знаходять відповідь не те, як їм виживати. Ця відповідь закладена в понятті Тотальної оборони.
Концепція Тотальної оборони прийнята у ряді країн, таких як Швеція, Естонія, Сінгапур, Австрія, Швейцарія, Фінляндія, Данія, Тайвань тощо. Вона передбачає розширення функції захисту країни не лише для професійних військових, а і залучаючи цивільних громадян та цивільні установи. Мається на увазі комплексний підхід, що задіє всі можливі ресурси держави.
Україна має свій унікальний досвід, адже ми в 2014 році змогли відновити Збройні сили та зупинити ворога в тому числі через загальну народну підтримку. Десятки тисяч волонтерів та мільйони спонсорів підтримували збройні сили та дали їм можливість вистояти у критичний час. Добровольці створили додатковий щит, а резервісти посилили Збройні сили.
З 2021 року принцип тотальної оборони закладений і у нашу державну політику. Зокрема він вказаний у Стратегії воєнної безпеки під назвою всеохоплюючої оборони, по суті є схожим на тотальну оборону. Тобто участь суспільства в обороні є запорукою нашої безпеки, а отже існуванню і розвитку країни.
Готова до відсічі країна, де дуже великий відсоток жителів налаштований на захист є набагато сильнішою. Агресор бачитиме, що зайшовши на територію він не зустріне підтримки, а зі всіх сторін вдень і вночі його буде чекати небезпека. Така "здобич" буде непосильною і агресор оминатиме її стороною. На цьому принципі працює і теорія стримування що використовується у військових стратегіях всіх країн – можливість і готовність нанести шкоду ворогу демотивує від наступу і попереджає його.
Країна з сильною обороною набагато рідше стає об’єктом агресії. Отже всеосяжна участь населення у обороні забезпечує те, що війни з високою ймовірністю не буде.
На що може розраховувати, і над чим має працювати Україна окрім посилення спроможностей регулярних сил?
Ну, по-перше, це звичайно територіальна оборона у частині залучення цивільних добровольців до її загонів. Це ми і власне робимо, зараз іде активне формування цього окремого виду сил. Потенційно ми можемо залучити сотні тисяч і навіть мільйони добровольців.
Читайте також: Територіальна оборона – без паніки, але напоготові. Досвід резервістки
По-друге, це розвиток власних технологій та розробки і виробництва техніки в тому числі із залученням приватних цивільних підприємств.
По-третє, це міжнародна військова допомога. В останні місяці нам надійшло більше допомоги аніж за весь час, і вона реально робить захоплення набагато менш ймовірним. Але її надходження це здобуток наших урядовців та дипломатів, це результат системної роботи.
Важлива також міжнародна політична підтримка, що включає санкції та політичний і економічний тиск на агресора. Так само, останні місяці були унікальними за кількістю дій світової спільноти і її ефект важко переоцінити.
Готовність громадянського суспільства, як громадян так і цивільних інституцій допомагати спротиву. Установи мають бути готові і технічно і процедурно до кризових режимів. Люди мають бути стійкими психологічно та підготовлені до дій в нештатних ситуаціях.
Сьогодні громадяни України демонструють унікальну витримку і спокій та рішучість. За свідченнями численних іноземних журналістів, що зараз перебувають в Україні та звітують про можливі загрози, українці вражають весь світ своєю сміливістю та готовністю оборонятися. Це треба перетворити в систему.
Все вищезазначене буде працювати коли український народ чітко усвідомлює спільні ідеями і принципи, які ми обороняємо. Конкуренція і запекла боротьба внутрішньо-політичних суперників це ознака будь-якої демократичної країни. Але у критичний час вони мають ставати плечем один до одного. Ми всі маємо право на мирний протест, але ворог також намагатиметься використовувати його для провокацій та безладів. Треба бути уважними.
Перед безпосередньою загрозою на зовнішній міжнародній арені голос країни має бути чітким і вимагати ясних речей що забезпечать сталу міжнародну підтримку.
Станом на зараз більшість з індикаторів єдності перед спільною загрозою дуже позитивні і ми впевнені що це є причиною того, що ворог буде переглядати плани про наступ і відмовлятися від них. Принаймні наразі.
Національне єднання є незамінною запорукою всеохоплюючої оборони.
Ми всі різні і можемо не погоджуватися по якихось питаннях, можемо сперечатись і змагатись. Але коли постає зовнішня загроза ми маємо пам’ятати, що наша країна базується на єдиних цінностях. І коли нам кидають ззовні виклик ми маємо стояти разом.
Андрій Загороднюк
