Інтелектуальна мобілізація заради майбутнього

Автори: Олександр Данилюк, Павло Клімкін, Руслан Рябошапка, Центр національної стійкості та розвитку

9 лютого Центр національної стійкості та розвитку розпочав інтелектуальну мобілізацію активного громадянського суспільства. 

У Києві пройшов перший форум "Україна післязавтра" за участі представників громадськості, бізнесу, науковців, політиків, людей з позитивними кейсами у державному управлінні та місцевому самоврядуванні. Мета форуму – започаткувати загальнонаціональну дискусію та розпочати розробку й підготовку плану дій щодо перезавантаження держави. 

Післязавтра – це не конкретна дата і не уявний стан. Це чергове вікно можливостей, яке ми не маємо права змарнувати. Ми очікуємо, що таке вікно можливостей відкриється після чергових виборів.

І саме тоді державі буде вкрай потрібен чіткий покроковий план, продуманий і узгоджений заздалегідь. Лише такий план дасть можливість з першого дня ухвалювати швидкі та ефективні рішення в інтересах людей і держави. 

Отже, наша мета – підготувати план розвитку України, дати зрозумілі відповіді на питання безпеки, справедливості і добробуту. Для цього необхідно залучити якомога більше активних небайдужих людей. 

Для цього потрібна справжня інтелектуальна мобілізація заради майбутнього. 

Як зазначив під час свого виступу Геннадій Зубко, "цей форум – рупор для вільних та небайдужих. Щоб бути успішними, потрібно планувати свій успіх". 

Звідси обраний нами формат форуму. 

По-перше, ми запрошували до участі тих, хто мислить патріотично, стратегічно і відповідально. Хто здатен продукувати ідеї, а не партійні гасла. А це представники громадськості, бізнесу, науковці, люди з позитивними кейсами у державному управлінні та місцевому самоврядуванні. 

Післязавтра потребує фахівців. Часи хайпу, неадекватності й безвідповідальності завершуються. 

Біля керма держави, у політичних командах українці хочуть бачити передусім людей з досвідом, зі знаннями та вміннями, які вони можуть і хочуть використати на благо своєї країни і своїх співгромадян.

По-друге, форуми "Україна післязавтра" незабаром пройдуть по всій країні. 

Форум вирушить регіонами, ми проведемо такі ж дискусії там, обмінюючись думками та ідеями, аби прийти до спільного знаменника, якої України ми хочемо, яку країну готові будувати і розвивати разом. 

Ми прагнемо, щоб за підсумками  цієї загальнонаціональної розмови ми отримали не черговий бюрократичний документ, відірваний від реальності, а детальний зрозумілий план, який дасть чіткі відповіді на питання безпеки, справедливості і добробуту. 

І ми переконані, що саме ті, хто розроблятимуть цей план, будуть тими, хто його реалізуватиме. Бо інакше свій план щодо України реалізує Путін.

Представництво на київській зустрічі, виступи учасників справили враження і надихали оптимізмом. Серед спікерів – Андрій Загороднюк, Геннадій Зубко, Павло Кухта, Сергій Фурса, Юрій Бутусов, Андреас Умланд, Лілія Гриневич, Вікторія Войціцька, Михайло Жернаков, Віталій Шабунін, Віктор Трепак, Борислав Береза та багато інших.

Неймовірно вправно – коректно, вимоглимо і аналітично – провів цю зустріч модератор форуму Андрій Куликов. Здавалося, ніхто й не зауважив, як промайнули майже три години змістовної динамічної розмови.   

Безпека, справедливість і добробут – три ключових напрямки нашої розмови на форумі. Незважаючи на те, що по кожному з них – до влади безліч питань, ми свідомо запропонували уникати звичайної політичної критики. Її все одно не чують ті, кому вона адресована. 

Натомість ми намагалися вийти за рамки сьогодення, аби післязавтра бути готовим подолати його провали, помилки і халепи. 

Як зазначив у своєму виступі Андрій Загороднюк, "у нас є системний екзистенційний ворог", який не бачить і не хоче бачити Україну успішним членом євроатлантичної спільноти. 

Отже, нам треба не лише подолати нинішню кризу, нам потрібен екзистенційний план, який уможливить наш успішний подальший розвиток попри таке сусідство. 

Мабуть, не випадково колись з’явилося українське народне прислів’я: "Не купуй хату, а купуй сусіда". Але насправді це данність, яку треба розуміти, контролювати і, якщо хочете, обернути на свою перевагу. 

Ситуація складна. І всі аспекти нинішньої кризи взаємопов’язані. 

Наприклад, дуже слушно зауважила Олена Колеснікова: "Я дивуюся, що ніхто не сказав, що освіта – це і є наша безпека". 

Якщо нічого не змінити, якщо втратити чергове вікно можливостей, є небезпека, що Україна так і залишиться на узбіччі прогресу, сировинною базою успішних країн і міжнародних корпорацій. Тому освіта й є один із ключів до післязавтра, на думку Лілії Гриневич. "Наукові прогнози зводяться до чотирьох сценаріїв", – каже вона. 

Перший – це збалансований розвиток. 

Другий називається "чужа суб’єкність". 

Третій – "сіра зона". 

Четвертий – дезінтеграція. 

Імовірність збалансованого розвитку, за тими факторами, які маємо на сьогодні – 3%. А найбільшою є ймовірність "чужої суб’єктності". Це якщо у нас освіта не відповідатиме вимогам сучасного ринку праці, пояснює Гриневич. Якщо не розвиватиметься власний високотехнологічний продукт – ми перетворимося на простий ресурсний майданчик.

Отже, аби цього не сталося, маємо розвинути власну суб’єктність. Починаючи з "тотальної оборони". А це плани, яких наразі нема. 

"Головна проблема в обороні, – як зауважив Юрій Бутусов, – це проблема доктрини". А сучасна військова доктрина – це не про кількість, а про якість. 

Не про збільшення кількості військових, а передусім підвищення якості їх забезпечення, створення умов для військових обирати армію як професійну кар’єру.

Питання безпеки – це не лише про війну. Безпека має різні рівні і її потреба відчувається в багатьох сферах. Наприклад, в економічній. 

"Рівень життя та пенсії для всіх – це результат, – зауважив Сергій Фурса. – Для його досягнення потрібні західні інвестиції, які принесуть технології, інший стиль менеджменту і гроші.

У нас дуже низька інвестиційна привабливість не тому, що йде війна, а тому що ми не здатні забезпечити інвестору безпеку – захист від свавілля суддів, прокурорів та СБУ. Допоки цю проблему не вирішено, ми будемо біднішими відносно наших європейських сусідів". 

Таким чином, зворотною медаллю безпеки є справедливість. І навпаки. І лише у поєднанні справедливість і безпека можуть привести країну до омріяного добробуту. 

Отже, у кожній сфері нам необхідна тотальна мобілізація. Мобілізація ідей і волі до втілення того, чого самі собі бажаємо. Тож, закликаємо усіх вільних та небайдужих долучатися.    

Олександр Данилюк, Павло Клімкін, Руслан Рябошапка, Центр національної стійкості та розвитку

Колонка – матеріал, який відображає винятково точку зору автора. Текст колонки не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, яка у ній піднімається. Редакція "Української правди" не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія. Точка зору редакції УП може не збігатися з точкою зору автора колонки.