Як українська влада йде шляхом Уго Чавеса

Енергокриза боляче вдарила по кишені майже кожного українця. Якщо 1-2 роки тому більшість людей ще могла не помітити негативні наслідки у вигляді подорожчання продуктового кошику, то наразі закривати очі на це не може навіть влада.

Уявіть собі, у соцмережах навіть почали з’являтися дописи обурених депутатів про те, що ціни в столовці Верховної Ради взлетіли до небес. 

За невеликий обід парламентарям доводиться платити по пів тисячі гривень. І це їм не подобається. Що ж говорити про середньостатистичного українця, який щодня стикається з нинішніми цінами на продукти.

У 2022-ому році енергетична криза диктуватиме ще більш жорсткіші умови. 

На Україну очікує чергове підвищення цін на найпоширеніші види продукції: хліб, цукор, соняшникову олію, яйця, крупи, м’ясо. 

Ціна може зрости на понад 20 %. Це ті види продукції, які найчастіше купують середньостатистичні українці, зокрема студенти, пенсіонери та малозахищені верстви населення.

Що натомість робить влада, щоби допомогти людям вижити та компенсувати хоча б елементарні витрати на їжу? 

Офіс Президента ініціює впровадження нужденним "продуктових талонів" через електронний застосунок "Дія". Але парадокс у тому, що більшість пенсіонерів, які серед усього населення найбільше потребують допомоги від держави, просто не зможуть скористатися цією ініціативою з об’єктивних і всім зрозумілих причин.

Поряд з ідеєю введення "продуктових талонів" з'явилася ще одна – держрегулювання цін на соцпродукти. Більш глобальна, проте чи ефективна ініціатива?

Наприкінці минулого року уряд встановив граничну торгову націнку в розмірі 10 % на батон та олію, а в січні 2022-го року – "карантинну" надбавку ще для низки найпоширеніших продуктів харчування: борошно, цукор, крупа гречана, масло, хліб тощо.

На перший погляд, усе це здається непоганою ініціативою. Принаймні, владі треба щось робити, щоби продемонструвати свою небайдужість до проблем народу. 

Але чи допоможе держрегулювання розв’язати проблему підвищення цін на харчі чи це лише "приховування симптомів хвороби"?

Це як лікування симптомів, але не причини хвороби. Коли в нас температура – ми її збиваємо, але якщо не лікувати причину, вірусне або бактеріальне захворювання, простого зниження температури може виявитися недостатньо. І це може призвести до невиправних наслідків. Так само й з держрегулюванням.

Замість того, щоби відмовитися від популістичних принципів управління та почати дивитися в суть проблеми, влада "лікує" наслідки, а не причину. А причина очевидна – подорожчання енергоресурсів.

Не дарма держрегулювання цін у нашій країні було скасовано рішенням уряду ще у 2017-ому році. Уже тоді стало остаточно зрозуміло, що подібна практика  —  це специфіка комуністичних та економічно невільних країн.

Показовим є приклад Венесуели. Як зазначає венесуельський економіст Анабелла Абаді, ще в далекому 1939-ому році Венесуела почала експериментувати з держрегулюванням цін. 

Під час економічної стагнації 2014-го року, уряд країни вкотре вдався до цього методу, проте це спричинило лише паніку і хаос серед населення. Стоячи в довгих чергах, венесуельці чекали моменту, щоби спустошити полиці магазинів. 

Дефіцит товарів по "врегульованій" ціні досягнув свого піку – в країні не вистачало найпопулярнішої продукції: рису, цукру, борошна, мила і навіть туалетного паперу. У перспективі це призвело до того, що люди були змушені їздити до сусідньої Колумбії, щоби купити товари першої необхідності.

Це приклад класичного радикального латиноамериканського популізму, який є елементом "чавізму" – ідеології венесуельського диктатора Уго Чавеса. 

Маючи мрію стати реформатором та врятувати державу від кризи, він перетворився на диктатора та запровадника економічного абсурду.

Хіба цього прагне українська влада, яка декларує новаторські методи управління?

Україна – не Венесуела. Нам не потрібне примітивне регулювання цін. Виробники потребують нормальних умов для створення своєї продукції. 

Подорожчання енергоресурсів – одна із головних проблем виробників, яка тягне за собою подорожчання цін на вироблену продукцію. Тож встановлення адекватної ціни на газ для промисловості (інакше – виробництво стає нерентабельним) – мусить бути пріоритетом для влади!

Уряд мусить уже зараз розглядати заходи для збільшення видобутку власного газу з українських родовищ. Водночас це повинно стосуватися не тільки державних компаній, а і приватних. Тож замість того, щоби розвивати короткостроково ефективні ідеї, треба з кореня змінювати підхід до вирішення проблем:

• На заміну програмі "20/20" розробити нову реалістину програму, яка базуватиметься на збільшенні видобутку власного газу.

• Почати виконувати зобов’язання перед ЄС, згідно з принципами Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР). Монополіст "Нафтогаз" мусить бути незалежним від владного впливу. Без договорняків і призначення "своїх" на посади.
• У довгостроковій перспективі зосередитися саме на місцевому газовидобуванні, що позитивно вплине й на ціноутворення в країні.

Якщо в українського виробника буде газ за адекватною ціною, він зможе виробляти більш дешеву і якісну продукцію, а значить буде більш інвестиційно привабливий для іноземних партнерів. Інвестиції, своєю чергою, це суттєвий стимул для будь-якого виробника.

У 2019 році, з початку правління діючої влади, видобуток природного газу в Україні зменшився на 1,4 у порівнянні з попереднім роком. 

У 2020-ому — на 2. 

За перше півріччя 2021-ого року — на 4. 

Тобто ми бачимо певну негативну тенденцію, яка з роками лише посилюється. 2022-ий рік може бути останньою краплею як для українців, так і для влади. І доки в нашій країні деякі купують "сало по 50 грн" та "гречку по 12 грн" — 90 % інших українців змушені виживати та обмежувати себе в купівельній спроможності.

Фраза "гроші не мають значення, поки вони в тебе є" — набуває нових сенсів.

Олег Петровець