Територіальна оборона – без паніки, але напоготові. Досвід резервістки

Загострення воєнно-політичної ситуації як ніколи актуалізувало тему територіальної оборони в Україні. 

Міноборони здійснило низку законодавчих кроків, які одразу знайшли відображення у реальному житті – активно поповнюються лави бійців, формуються штаби, готуються пункти дислокації підрозділів, ведеться інформаційна кампанія для залучення населення. 

Щодо мене, то я в буквальному сенсі прокинулась знаменитою, адже проходжу військову службу у резерві територіальної оборони вже п’ятий рік поспіль. 

І якщо на початку мої друзі глузували з мого дивного "хобі", то наразі я щодня отримую дзвінки від знайомих із уточненнями щодо умов прийому до тероборони та від журналістів із запитами на коментарі. Тож, можливо, і для вас цей текст стане у пригоді.

Що таке територіальна оборона?

Є розповсюджена думка, що під час Другої світової війни збройний напад оминув Швейцарію саме тому, що майже у кожного громадянина країни була власна зброя, яку він був готовий застосувати у разі нападу. Завдяки цьому, ціна спроби окупації країни була надто високою для супротивника, тож від такого плану відмовились. 

Цей самий принцип закладений і у нашому випадку – залучити якнайширші верстви населення задля захисту України. 

Читайте також: Національний спротив: наступний етап зміцнення оборони

Наразі в Україні вже діє Закон "Про основи національного спротиву", відповідно до якого сили територіальної оборони стали окремим родом Збройних сил. 

Коли я підписувала свій перший контракт резерву тероборони, це була фактично волонтерська конструкція, нав’язана військкоматам без засобів забезпечення та будь-якої матеріальної бази. 

В реальності це був клуб за інтересами, де ми збирались щосуботи і ділились досвідом тренувань один з одним та брали участь у загальних вишколах у кооперації із мілітаризованими громадськими організаціями та угрупованнями. 

Наразі ж це повноцінні підрозділи ЗСУ із забезпеченням, штатом, пунктами дислокації. 

При цьому є дві форми служби в теробороні – дійсна, що передбачає щоденне залучення, а також служба у резерві, про що йтиметься далі.

Що таке служба у резерві?

Службу у резерві територіальної оборони проходять на підставі контракту, укладеного із військовою частиною. Контракт не передбачає щоденного залучення резервіста. 

Суть у тому, щоб залучити та підготувати цивільне населення до мобілізації у період настання особливого періоду з метою протидії воєнним загрозам та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій, для надання допомоги у захисті населення, кордону, об’єктів інфраструктури. 

Тобто дійсним військовим резервіст стає лише у період реальної загрози, але знаходження у резерві передбачає його мобілізаційну готовність та приналежність до конкретного підрозділу за місцем проживання. 

Зазвичай тренування проходять у вихідні дні та у вечірній час раз на тиждень. Вони мають надати базові навички поводження зі зброєю, тактичної підготовки, первинної медичної допомоги; навчити взаємодії у підрозділах та злагодженості у діях. 

Щонайменше людина має знати, куди прибути у разі настання часу "Ч". 

Звичайно, підготувати боєздатного офіцера у стислі строки неможливо, а от рядовий склад – цілком.

Жодних справ, самі обов’язки

Варто розуміти, що підписання такого контракту (строком від трьох років) – це перш за все обов’язок стати до лав збройних сил в особливий період. Тож друзям, які просто хочуть навчитися стріляти, але не відчувають у собі готовності для збройного спротиву, я раджу звернутись до комерційних тирів – дефіциту у таких наразі, принаймні у Києві, немає. 

Придбати власну мисливську зброю вже також давно не проблема, за умови проходження усіх процедур та медичної відповідності. Звичайно, це недешева розвага: оренда тиру, інструктор,  набої – кожне тренування обійдеться приблизно у 1500 грн.

Тероборона – це не розвага, а військовий контракт із усіма наслідками. 

Багато хто із моїх знайомих наразі вагається щодо підписання контракту, але у разі нападу на Київ, готовий стати до його захисту. У такому випадку я б радила пройти базову підготовку із однією з організацій, які проводять тренування з військової підготовки. 

Читайте також: Партизани для Путіна. Хто і як захищатиме Київ у разі повномасштабного вторгнення Росії

Особисто я, перш ніж підписати контракт, пройшла річні курси з ГО "Українська тактика", річний курс зі стрільби із Спілкою стрільців України, снайперський курс у "Дикому полі" – тож можливостей без особливих обов’язків маса.

Хто може стати резервістом?

Якщо управління підрозділів територіальної оборони формується, в основному, із громадян з досвідом військової служби, то у резерв можна вступити на основі співбесіди із командуванням та медкомісії. 

Так, я знаю, що медкомісія у наших військкоматах – такий собі челендж. Перелік необхідних довідок відрізняється відповідно до вимог лікарської комісії кожного окремо взятого комісаріату. 

Мені завжди із цим "щастило", тож іноді для проходження військово-лікарської комісії із відвіданням туб-, нарко-, психдиспансеру для оформлення довідок доводилось брати відпустку на основній роботі. 

Наразі обіцяють спрощення цієї бюрократичної процедури, але я за те, щоб це не відобразилось на якості висновків. 

Спрощення стосується і гендерного питання. 

Мені не одразу вдалось потрапити до тероборони, саме через приналежність до жіночої статі. 

Лише через рік оббивання порогів військкомату заступник комісара знайшов "лазівку", щоб підписати зі мною контракт – так я стала інструктором у загоні оборони Голосіївського військкомату у 2017 році. Але одразу "отримала по носі", адже маючи дві освіти і досвід управління, змогла вступити на службу лише на низову посаду стрільця у званні солдата. 

Тож із найближчим набором я вступила до Університету оборони України, на факультет підготовки офіцерів запасу, і здобула фах воєнного політолога. Тож мій другий контракт минулого року я підписала вже у якості заступника командира роти. 

Справедливим буде зробити дисклеймер, що я не є офіційним спікером сил тероборони, тож ділюсь лише власним досвідом та розумінням ситуації.

Без паніки, але у бойовій готовності

Мене часто запитують, що я роблю у теробороні. Нагадаю, що захист незалежності та суверенітету України є конституційним обов'язком кожного громадянина. 

Ми маємо розуміти, що підтримка союзників це добре, але не варто покладатися лише на неї. 

Нікому не потрібна наша незалежність більше, ніж нам самим. 

В умовах засобів гібридної війни, яка наразі проти нас ведеться, масовий спротив та подальша перспектива партизанського руху може дійсно зупинити ворога. 

Я цілком розумію людей, які зовсім не готові брати зброю до рук. Але у такому випадку зробіть мінімум задля власного захисту: продумайте шляхи евакуації ваших дітей, зберіть докупи документи, складіть аптечку, зробіть запас води та їжі, дізнайтесь про найближче до вас укриття, якщо воно взагалі є. 

Читайте також: Як зібрати "тривожну валізу": якщо ви самі, з дітьми, на машині чи пішки

Завжди майте повний бак в авто і будьте готові подбати про себе і свою родину власноруч. Я додатково замовила вогнегасник та пожежну канатну драбину, щоб мати змогу евакуювати родину з третього поверху у разі пожежі. 

Пам’ятайте, що ваш порятунок більш за все що буде у ваших руках. Принаймні, коли здавали Київ фашистам у 41-му році, евакуюватися пощастило лише сім’ям ЦК, НКВД та військових топів. 

І навіть пройти до вокзалу через блокпости можна було лише за перепустками. Усі інші залишились в окупації без світла, води, достатнього провіанту, в становищі щоденних розстрілів та катувань – у спаленому власною армією місті. 

Читайте також: Тероборона Києва очима учасника – військова служба вихідного дня в легкій піхоті

Я не закликаю до паніки, але надія, що загроза омине, не може бути частиною стратегії – як говорять в американській армії. Тож, para bellum (Si vis pacem, para bellum  —  лат. "якщо ви хочете миру, готуйтеся до війни"), друзі. 

Ірина Сєргєєва