Тим, хто програв, але не здався

Спостерігаючи за трагедіями революцій у Сирії, Білорусі та тепер у Казахстані, я думаю про майбутнє тих ідей, які вивели людей на вулиці. І я не про ціни на пальне чи хліб.

Економічні вимоги – це завжди лише підстава. Під кулі не йдуть заради дешевої ковбаси. Поставити на кін свій добробут, здоров'я чи життя може змусити лише несправедливість, з якою вже немає сил миритися.

Немає ідеального визначення справедливості. Але є переконливі приклади несправедливості – це авторитаризм та диктатура.

Демократія, як неодноразово говорилося, не ідеальний суспільний устрій, але саме вона є для справедливості найкращим середовищем.

"Демократія" – не синонім "справедливості", але пов'язане з нею поняття. Тоді як "диктатура" – однозначно, антонім.

Демократія крихка. І не незворотня. Немає жодної точки неповернення, пройшовши яку, можна не боятися її втратити. Ми можемо втратити демократію і свободу будь-якої миті, скільки б поколінь до нас їх не вибудовували. Історичних прикладів надто багато.

Демократія – це дія. Постійний пошук балансу інтересів, пошук справедливості для всіх. Як тільки ми сповільнюємося або зупиняємося, в порожнечі починають проростати спори авторитаризму.

За останні десятиліття ми пройшли величезний шлях. До мети ще далеко, але не варто знецінювати цей результат. Тим більше зараз, коли ми знову ризикуємо його втратити, як втратили століття тому.

Ми можемо втратити демократію. Ми можемо втратити незалежність.

Можливо, інерція політичних процесів така, що ми не встоїмо і цього разу. Але важливо, що цього разу ми мали час, щоб паростки незалежності та демократії піднялися, зміцніли, дали квіти та плоди.

Насіння знову впало в ґрунт. Ген мутував, і з цього насіння проросте щось ще більш сильне. Якщо ми сьогодні не встоїмо, як не встояли чеченці чи сирійці, це стане трагедією для нашого та кількох наступних поколінь, але це буде наступним щаблем нашої еволюції.

Важливо, що збережеться ідея демократії. Важливо не здатися.

Ідеї ​​не гинуть у битвах. Їх не можна знищити, вбивши носія. Вбивши сотню чи сто тисяч носіїв. Ідеї ​​живуть у нас і передаються, як гени, нашим нащадкам.

Шлях до справжніх демократії та свободи може бути дуже довгим. Набагато довшим, ніж хотілося б. Ми можемо зазнавати поразку за поразкою, але якщо ми не здамося і не відмовимося від цих принципів, вони продовжать жити і рости, заповнюючи собою порожнечу в душі та думках народу.

Слід допомагати їм рости – треба говорити про них. Якщо за це переслідують, то спочатку варто говорити лише пошепки і лише з тими, хто не зрадить. Потім все голосніше і з більшим колом. І в якийсь момент вони розростуться настільки, що заповнять собою всіх нас, і просто не залишать простору для диктатури – вона розсиплеться на порох.

Можливо, не одразу. Можливо, ми втратимо їх ще не раз. Але з кожною новою ітерацією наша незалежність і наша демократія ставатимуть сильнішими. Не варто боятися зазнати поразки. Лякає лише наша можлива відмова продовжувати боротьбу.

Справедливість варта наших зусиль та жертв. Не вірте у спекуляції про те, що "справедливість у кожного своя".

Справедливість – це взаємоповага, взаємодопомога та використання спільних ресурсів для блага якомога більшої кількості людей. А моральний релятивізм – винахід автократів, за допомогою якого вони намагаються виправдати свою моральну потворність. І позбавити нас морального права виборювати справедливість. Слухайте не їх, а своє сумління. І не опускайте рук.

Робіть найкраще, що можна зробити у кожній конкретній життєвій ситуації. Найкраще для того, щоб жили та перемогали ідеї.

Ідеї ​​– насіння. А ми – ґрунт, який укриває і дає насінню силу. Давайте будемо благодатним ґрунтом. 

Костянтин Рєуцький