(Недо)конкурс на посаду директора ДБР

Офіс Президента нарешті виявив бажання відібрати постійного директора Державного бюро розслідувань. Нагадаємо, цей орган правопорядку вже 2 роки не має постійного керівника, адже наприкінці 2019 року через внесення змін в профільний закон звільнили тодішнього керівника Бюро Романа Трубу. 

Проте ДБР недовго знаходився без очільника, бо президент Зеленський призначив на посаду парламентарку Ірину Венедіктову в статусі виконуючої обов’язки. Вона, в свою чергу, швидко провела конкурс на своїх заступників, де прогнозовано перемогли близькі їй люди. 

Далі Ірина Валентинівна перейшла в Офіс Генпрокурора (ОГП), а в ДБР призначили експрокурора, що не пройшов переатестацію ОГП в 2019 році, Олексія Сухачова. Детальніше в одному з моїх текстів, в якому навіть прогноз залишено стосовно нинішнього конкурсного відбору.

Станом на сьогодні конкурсний відбір проводиться за прогнозованим сценарієм. Спочатку було змінено підхід в форматі його проведення. Перш за все, кудись зникло тестування на загальні знання законодавства. Це саме той етап, що не пройшов Сухачов два роки тому в прокуратурі. 

Більше того, ніде не визначено критеріїв стосовно презентацій кандидатів, на які виділялось до 20 хвилин. 

Члени комісії просто порахували середнє арифметичне всіх оцінок. Очікувано, коли 5 з 6 членів комісії контролюються Банковою, то і "потрібні" бали виставляються. 

Загалом, за презентацію із 3 розділів передбачалось 30 балів. 

Читайте також: Трубу зірвало. Як і за що Зеленський і Рада розігнали керівництво ДБР

Доволі дивно, що думки з підготовлених матеріалів у кандидатів сильно збігались. Навіть більше, у властивостях файлів (презентацій) були однакові "цифрові" автори. 

За моєю інформацією, Сухачов це пояснював тим, що в нього був файл одного формату, а коли в Бюро йому конвертували це в PowerPoint безпосередньо його підлеглі.

Зрозуміло, що у випадку проходження в наступний етап "тимчасового" керівника ДБР і двох його підлеглих – переможе прогнозований мною кандидат. 

Конкурс сильно схожий на відверту фікцію. Тестувань немає, результати проходження поліграфу не впливають на результат, спецперевірку точно всі троє пройдуть. 

По суті, все вирішує своїм голосуванням залежна від Банкової конкурсна комісія. І навіть за умови, якщо один з членів комісії, наприклад правник з гарною репутацією Андрій Козлов, захоче задати певні запитання, то для повноцінної дискусії йому не вистачить довідок від НАБУ.  

Адже, на відміну від переатестації прокурорів в 2019-2020 роках, під час нинішнього відбору директора ДБР ці довідки відсутні. Комісія фактично відмовилась глибоко моніторити кандидатів через звернення до НАБУ і НАЗК. Та й загалом, для подібного варто було підписати меморандум про співпрацю, якого між НАБУ і ДБР чомусь досі не існує.

Читайте також: 5 міфів про Державне бюро розслідувань

Отож, було відібрано трьох кандидатів – Олексія Сухачова, Сергія Мережка та Олександра Козленка. Тепер на них очікує спецперевірка і психофізіологічне дослідження (поліграф), а також співбесіда. 

Чинний регламент роботи конкурсної комісії доволі "куций", мова йде про перевірку через обговорення принципів доброчесності і професійності. При цьому доброчесність включає в себе політичну нейтральність, правову репутацію (відсутність судимості), своєчасності подання кандидатом е-декларацій, законності походження джерел коштів, на які придбане їхнє та родинне майно, дотримання професійної етики, відсутність санкційного шлейфу, дотримання професійної присяги, а також надання комісії достовірної інформації про себе.

Окрім цього, вони ставитимуть запитання щодо професійних компетенцій кожного з трьох кандидатів. 

За рішення про доброчесність мають проголосувати не менше 5 членів комісії, як і за відбір єдиного кандидата, який буде визнаний переможцем конкурсу. Після цього готується подання Президенту України від імені голови конкурсної комісії з інформацією про кандидата-щасливчика. 

Подання тому, хто не має права призначати директора ДБР, адже відповідні повноваження не закріплені в статті 106 Конституції України. Але про цю епопею, коли неконституційність призначення замаячить на політико-правовому горизонті, ми розповімо згодом. 

Олександр Лємєнов