Як у світі річки-смердючки перетворюють на туристичний магніт
Мало хто знає, але європейські міста зараз розбирають свої дороги, щоб дістатись до закладених сотні років тому річок.
Невеличка передісторія.
Справа в тім, що колись, багато років тому, міста будувалися на берегах річок – щоб був доступ до питної води та працювали млини. Річки тоді були джерелом життя.
Популярна система фен-шуй говорить, що у правильного дому позаду має бути гора, а попереду – вода.
Але міста розвивались швидко і пріоритети змінились. 150 років тому почалась промислова революція: люди з сіл приїжджали усе більше. А більше людей – більше сміття. Системи очищення води на той час, звичайно, не існувало.
Через брудну воду почали розповсюджуватись хвороби, зокрема холера. У мешканців ситуація викликала паніку. І рішення, яке влада вирішила прийняти – замуровувати річки під землю. Через це, до речі, в більшості європейських міст повені набувають жахливих масштабів – рівень води під час дощу піднімається, каналізації заповнюються і виливаються назовні.
Приклад – Лондон 19 сторіччя. Хто був у Лондоні, думає, що там лише одна річка – Темза. Але насправді їх десятки. Вони заховані під асфальт. І місто час від часу страждає від підтоплень.
Схожа ситуація сталась і з нашою київською річкої Либідь, яка оспівана в багатьох легендах. Зараз так і не скажеш, але за часів Київської Русі, вона була судноплавною та повноводною.
У радянський період заболочені ділянки Либіді стали розсадниками малярії. Тому з неї зробили головний міський колектор.
Потім для зручності "містян і підприємств" почалося поглиблення річки і спорудження перекриттів. Так і завершилося славне життя річки – забрудненим колектором і каламутними водами.
Але! На відміну від нас, розвинені міста почали відновлювати загублені річки.
Ось вам декілька прикладів.
США – місто Йонкерс. Однією з перших відновили річку Со Мілл. Більше 90 років вона пробула під землею.
У 20-х роках її затисли в колектор і зверху побудували дорогу та парковку. У 2007 році місто Йонкерс зробило революційну реконструкцію: визволили річку назовні, а навколо побудували парк.
Зараз місце стало новим центром тяжіння. Колись депресивний центр міста перетворився на квітучий куточок.
Річка Куаггі в Лондоні визволена через сто років. Мешканці цінують це місце, бо територія одразу після відкриття річки стала унікальною екосистемою: південний район Лондона не потерпає від повені бо під час дощу, зелена земляниста територія набагато краще вбирає в себе воду, ніж асфальт.
Сеул. Південна Корея. У 60-х роках річку Чон-гі-чун зашили у центральну двоярусну дорогу з шістьма смугами. Але через 40 років почали масштабний проект з відновлення річки.
За інженерну роботу відповідав особисто тогочасний президент Хюндаю та кандидат на посаду мера Сеула – Лі Мьон Бак, який був ініціатором перетворення естакади на місце для відпочинку.
Навряд чи б у нас таке рішення було популярним. Але у Сеулі концепцію Лі Мьон Бака схвалили 79% мешканців. І завдяки цьому він став одним із найпопулярніших політиків країни, а згодом і президентом Південною Кореї.
В результаті річку відкрили. Чон-гі-чун тепер завдовжки 11 кілометрів і протікає центром міста.
Мешканці Сеулу вважають подібну реконструкцію історією успіху. А рівень температури та пилу у місті значно знизився. За цей час більше 150 мільйонів туристів прийшли подивитись на Чон-гі-чун. Більше 800 біологічних видів прижились у місті.
Ось так, поки у нас не помічають загибелі Дніпра та інших річок, що потерпають від забруднення, забудовують озера, засипають їх землею, у світі в цей час розбирають дороги цілих міст, щоб дістатись до річок і відновити їх течію.
Як бачите, наші цінності та цінності цивілізованого світу – різні. Дуже сподіваюся, ненадовго.
Єгор Фірсов