Закон про "доброго самаритянина": як в Україні створити сучасну систему домедичної допомоги?

За статистикою, 10-15% смертей у світі викликані раптовою зупинкою серця. 

Навіть у провідних країнах світу у середньому час очікування бригади "швидкої" після виклику становить 10 хвилин. Як результат, більшість людей із раптовою зупинкою серця помирає до приїзду лікарів. Адже якщо в такому випадку протягом 5-7 хвилин не розпочати непрямий масаж серця, настає смерть мозку. 

Для вирішення проблеми надання допомоги у перші хвилини після важкого травмування або серцевого нападу у всьому світі розвивають систему домедичної або першої допомоги. 

Дослідження свідчать, що більшість людей бояться надавати першу допомогу через ризик завдати шкоди постраждалому. 

Їхні побоювання зрозумілі: щиро прагнучи допомогти, в разі непередбачуваних наслідків добровільні рятувальники без медичної освіти можуть отримати проблеми із законом. 

Так виникла ідея захистити права тих, хто надає першу домедичну допомогу.

В США ініціатива отримала назву закону "про доброго самаритянина". Він передбачає, що не можна притягнути до відповідальності за неправильно надану першу допомогу, якщо вона надавалась сумлінно, у межах знань та досвіду особи, що її надавала.  

Вперше закон був прийнятий у 1998 році для надання першої допомоги в авіації. Згодом його дію розширили на всі сфери життя. Але, в залежності від штату, є певні відмінності. 

У деяких штатах закон захищає від судового переслідування лише тих, хто пройшов ліцензовані курси надання першої допомоги, отримавши відповідний сертифікат.

Значною мірою саме завдяки законодавчому регулюванню, розвитку системи першої допомоги та створенню руху рятівників-добровольців, шанси вижити після раптової зупинки серця в США на порядок більше, ніж в Україні.  

Нормативно-правова база, аналогічна закону про доброго самаритянина, діє у Канаді, Німеччині, Ізраїлі, Австралії, Бельгії, Індії, Румунії.  

В Україні, на відміну від розвинутих країн, у питанні надання першої допомоги існує певна правова прогалина. З одного боку, закон зобов’язує надати допомогу постраждалому (стаття 135 Кримінального кодексу України "залишення у небезпеці"), з іншого – карає за допомогу, яка зашкодила та призвела до тяжких наслідків (стаття КК 119 "вбивство з необережності").

Як наслідок, ми іноді бачимо прикрі випадки, коли ніхто не хоче підходити до людини, яка впала на дорозі. Водночас в певних випадках "ентузіазм" рятівників справді шкодить. 

Були випадки, коли встановленими на станціях київського метрополітену дефібриляторами намагались "оживити" громадян, які просто спали, "відключившись" після вживання алкоголю чи наркотиків. 

В Україні вже були спроби врегулювати питання надання домедичної допомоги на законодавчому рівні.  

У 2018 році МОЗ оприлюднив законопроєкт, який пропонував запровадити  термін "імунітет від відповідальності". Документ передбачав перелік випадків, у яких потерпілому в критичному стані може надавати першу допомогу особа без медичної освіти. Ініціативу не розглянули, але проблема залишилась.   

Концепція розвитку системи екстреної медичної допомоги включає також розробку та ухвалення законопроєкту про доброго самаритянина. 

Основна мета – не лише врегулювати питання застосування домедичної допомоги та відповідальності людей, які надали допомогу. 

Найголовніше – створити  умови для більш широкого запровадження програм з навчання навичкам надання першої допомоги школярів старших класів та осіб, які відповідно до своїх службових повноважень мають її надавати (поліцейські, працівники Нацгвардії, рятувальники, пожежники, провідники в поїздах, бортпровідники у літаках та інші). 

Будьмо відвертими: у багатьох випадках сьогодні навчання першій допомозі носить формальний характер. Це просто профанація для "галочки". 

Масштабувати систему бюрократії та продажу довідок немає жодного сенсу. 

Наше завдання – створити дійсно ефективну систему підготовки, якість якої повинна дуже ретельно контролюватись, та одночасно підвищити престиж статусу рятівника-волонтера.

Михайло Радуцький