Контроль Росії над тимчасово окупованими територіями: чи треба тут щось доводити?
Вручення партійні квитків "Єдиної Росії" Л. Пасічнику та Д. Пушиліну – ще одне свідчення, що РФ здійснює загальний контроль над ватажками незаконних збройних формувань, контрольованих Російською Федерацією.
Російська Федерація нещодавно дала ще одне свідчення свого контролю над тимчасово окупованими територіями Донецької та Луганської областей.
Нагадаю, в листопаді було опубліковано указ Володимира Путіна про надання гуманітарної підтримки населенню окремих районів Донецької та Луганської областей України.
Особливість вручення партійних квитків полягає в тому, що "Єдина Росія" – парламентська партія, а Дмитро Мєдвєдєв обіймає офіційну державну посаду та заступник голови Радбезу РФ. Тобто йдеться про контроль з боку найвищих державних посадовців РФ.
Доведення того факту, що Росія здійснює загальний або ефективний контроль над тимчасово окупованими частинами Донецької та Луганської області, може дати Україні змогу притягти до відповідальності за злочин агресії, за воєнні злочини, злочини проти людяності та за всі тяжкі наслідки збройного конфлікту на Сході держави саме Росію. І залучити для забезпечення її відповідальності дієві міжнародні механізми.
Трохи теорії
Почнемо з того, для чого взагалі потрібно доводити, що держава здійснює контроль над діями інших суб’єктів.
За загальним принципом, держава відповідає за дії, вчинені її органами та посадовими особами. Тому, задля уникнення відповідальності, держава може діяти через приватних осіб, іррегулярні збройні формування (в випадку України – незаконні збройні формування, контрольовані РФ) чи навіть маріонеткові державні утворення.
При цьому держава заявляє, що "її там нема", тобто заперечує свою причетність до діяльності незаконних збройних формувань, і заперечує свою відповідальність за їхні дії.
Подібні ситуації є досить частими. Тож з метою притягнення країн-порушниць до відповідальності в міжнародних правових інстанціях міжнародні суди та трибунали застосовують різноманітні концепції приписування державам дій недержавних суб’єктів.
Зазвичай у міжнародному праві розрізняють дві догми, відповідно до яких державі присвоюється протиправна поведінка офіційно непідконтрольних їй суб’єктів: ефективний контроль та загальний контроль.
Догма ефективного контролю (effective control) була запроваджена у рішенні Міжнародного Суду ООН по справі "Нікарагуа проти США" у 1986 р. і підтримана цим же судом у рішенні по справі "Боснія і Герцеговина проти Сербії" 2007 р.
Ефективний контроль може також проявлятися у наданні фінансової, логістичної та воєнної підтримки, агентурних даних, а також у відборі, призначенні та фінансуванні керівників підконтрольних їй окремих фізичних осіб та груп.
Для доведення наявності ефективного контролю потрібно встановити зв'язок між вказівками органів держави та діями третіх осіб, при чому контроль у кожному випадку доводиться окремо. Органи або посадові особи відповідальної держави мають бути залучені до планування операції, вибору цілей, надавати конкретні інструкції.
Держава також повинна контролювати початок операції, процес її здійснення та завершення. Загального керівництва діями третіх суб’єктів для цієї доктрини недостатньо.
Догма загального контролю (overall control) була розроблена Міжнародним кримінальним трибуналом для колишньої Югославії у справі Душко Тадіча як альтернатива доктрині ефективного контролю.
Відповідно до цієї концепції, загальний контроль здійснюється не над окремими фізичними особами, а над ієрархічно побудованими військовими та напіввійськовими угрупованнями, котрі не є частиною регулярної армії, над збройними групами повстанців чи навіть сепаратистськими утвореннями.
Відмінність між двома концепціями в тому, що встановити загальний контроль простіше, ніж ефективний: для цього достатньо довести, що держава брала участь в організації чи плануванні військових операцій, навіть якщо вона не давала конкретних вказівок.
Загальний контроль може бути встановлено, навіть якщо сепаратистське утворення має свободу дій.
Доказом здійснення загального контролю, як і ефективного, є надання фінансової підтримки, забезпечення військовим спорядженням та навчання представників неофіційних угруповань кадровими військовими відповідальної країни.
Існує і третя концепція, яка звучить як поєднання перших двох – ефективний загальний контроль (effective overall control).
Ця концепція була розроблена Європейським судом з прав людини (ЄСПЛ) у справі "Лоізіду проти Туреччини" і деталізована у справі "Ілашку та інші проти Молдови та Росії".
Ця доктрина застосовується для доведення здійснення державою екстериторіальної юрисдикції над територією іншої країни, що є підставою для притягнення до відповідальності цієї держави за порушення прав людини на даній території.
Основним критерієм доведення такого контролю є законна чи незаконна присутність військ держави на цих землях.
Читайте також: Чи буде велика війна з РФ? І що зараз робити
Настанови для України
Офіс Прокурора Міжнародного кримінального суду вже визнав Росію стороною збройного конфлікту у випадку Криму. Але щодо Сходу визнано наявність і міжнародного, і внутрішнього збройного конфлікту.
На цьому шляху для України наразі найбільш актуальною є концепція ефективного контролю, адже саме це поняття застосовується у резолюціях ПАРЄ та в українському позові проти Росії, який прийняв до розгляду ЄСПЛ.
Для доведення контролю з боку РФ над тимчасово окупованими територіями в будь-якому зі згаданих міжнародних судів Україні треба продовжувати збір доказів такого контролю.
Докази мають бути беззаперечними. Власне цю роботу здійснював Департамент розслідування злочинів в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора України разом з іншими правоохоронними підрозділами. Ця робота має бути продовжена.
Гюндуз Мамедов
