Чому масштабне оновлення індустріального сектору ніяк не розпочнеться?

Міндовкілля нещодавно оприлюднило список ТОП-100 забруднювачів атмосферного повітря в Україні. 

Сумну пальму першості тримають потужні промислові підприємства індустріальних регіонів – Дніпропетровщини, Донеччини та Запорізької області: ПАТ Металургійний комбінат імені Ілліча, АрселорМіттал Кривий Ріг, Азовсталь та інші. 

Це вкотре підтверджує нагальність модернізації вітчизняної промисловості, яка, на жаль, за всі ці роки так і не відбулася. 

В результаті в мінусі усі – економіка держави, довкілля, здоров’я українців. 

В 2019 році на кожного громадянина припадало 58 кг (на рік) шкідливих викидів в повітря, в промислових регіонах ці показники перевищували середні параметри в 1,7-3 рази. 

На такі екологічно депресивні міста, як Бурштин, Курахове, Кривий Ріг, Маріуполь припадає більше третини викидів по всій Україні.

Нам доводиться дихати усім тим, що продукують промислові гіганти – оксид вуглецю, діоксид та інші сполуки сірки, речовини у вигляді суспендованих твердих часток та інші. 

Читайте також: Немає чим дихати: саботаж екологічних проблем на рівні держави вбиває здоров'я кожного з нас

За даними Центру дослідження енергії та чистого повітря (CREA), неспроможність та небажання оновити промислові потужності коштує Україні майже 6% ВВП. Це надто дорого для нас! 

Таке топтання на місці та паразитування на технологіях минулого століття заводить державу в глухий кут і забирає майбутнє у мільйонів людей.

Це при тому, що фундамент модернізації на рівні нормативних актів країна почала формувати досить давно. 

З 2008 року на урядовому рівні поступово були затверджені нормативи викидів для різних типів устаткування з метою їх наближення до європейських стандартів. Але, насправді, цього не відбувається! 

Діє Національний план скорочення викидів від великих спалювальних установок, аби ці викиди  відповідали вимогам Директиви 2010/75/ЄС. Для його виконання потрібні додаткові законодавчі механізми впливу на великий бізнес, що володіє більшістю промислових активів України. 

Законопроєкт №4167 "Про запобігання, зменшення та контроль промислового забруднення", який впроваджував інтегрований дозвіл на викиди, встановлював вимоги до обсягів забруднення та визначав заходи для зменшення впливу підприємств на довкілля, був провалений у парламенті. 

Наразі у Верховній Раді народні депутати зареєстрували аж два проєкти законів йому на заміну, але невідомо, яким чином складеться їхня доля. 

Відкладаючи оновлення, підприємці самі для себе створюють патову ситуацію. Бо Україна – це не острів в океані, вона глибоко інтегрована до світової (насамперед до європейської) економіки. 

У час, коли ЄС переходить до технологій "зеленої" промисловості та радикально знижує викиди, ми не можемо експлуатувати старі дідівські методи виробництва. 

Викликом є впровадження Євросоюзом прикордонного вуглецевого коригування, що передбачатиме додаткові мита за ввіз до ЄС товарів, під час виробництва яких будуть продукуватися парникові гази.

І в зоні ризику вся українська металургія, адже в цій галузі понад 90% виробництва відбувається за рахунок конвертерних та мартенівських технологій. 

Тобто рано чи пізно доведеться переходити на інші способи виплавки сталі – за допомогою використання водневої чи електричної енергії. 

Україна вже зробила важливий крок до обліку викидів парникових газів, ухваливши відповідний закон, який почав діяти з початку 2021 року. 

Ми переймаємо в Європейського Союзу ефективний механізм торгівлі квотами на викиди СО2. Але це лише початок тривалого шляху до великого оновлення. 

В Європі модернізація відбувалась завдяки комбінуванню трьох складових: 

• відкриття доступу до кредитних коштів;
• високих податків на викиди парникових газів;
• посилення правозастосовної дисципліни. 

Читайте також: Економіка vs Екологія. Європейський зелений курс: український пріоритет

Для України брак фінансових ресурсів на реалізацію великих модернізаційних проектів очевидний. Але проблемою є також небажання частини власників промислових підприємств щось змінювати. Їх влаштовує такий стан речей, коли при мінімумі капіталовкладень власникам надходить максимум доходів. 

Саме для того, аби створити внутрішні стимули до перетворень, потрібне законодавство про зменшення промислового забруднення, а також комплексний закон про екологічний контроль. 

Це, зокрема, дозволить Державній екологічній інспекції повною мірою реалізувати свої повноваження, частина з яких сьогодні просто заблокована через юридичні колізії та суперечності. 

В умовах зносу основних засобів виробництва на 70% в України немає альтернативи модернізації. Інший шлях – це просто зникнення цілого сектору національної економіки, що буде для держави справжньою катастрофою. 

Тож держава, бізнес і громадський сектор мусять знайти точки дотику, аби написати та реалізувати такий сценарій, що буде найбільш ефективним та забезпечить майбутнім поколінням не лише краще довкілля, але й розвинуту сучасну та безпечну промисловість.

Андрій Мальований